Сказати про те, що я люблю Оксану Забужко – не сказати нічого. Свого часу її твори розбудили мене – буквально – розбудили і спонукали жити, аналізувати, думати, змінювати своє життя, боротися за себе, врешті-решт. Вихована у "добрих радянських традиціях", я була дуже "правильною" . Мене вчили бути чемною і ввічливою, намагатися в усьому бути досконалою. Слухатися інших і не висовуватися самій. І я такою була. Сірою мишкою під віником у кутку.
Коли я прочитала "Польові дослідження..." – я змінилася. Треба відмітити, що цю книжку я просто боялася взяти до рук через її назву – аякже, це ж "польові дослідження УКРАЇНСЬКОГО СЕКСУ" – і дибки ставало моє коротко стрижене волосся. Це було табу. Я таки посміла порушити його - завдяки моїй молодшій, завзятій сусідці. Наталя сміялася – Любо, та чого ти боїшся назви, ти книжку почитай, це така книжка, такааа!!!! Цікавість узяла гору – я почала читати. Перша складність була у тому, що пані Оксана – майстер наддовгих речечнь. Коли за третьою сторінкою речення ще не закінчилося, я стала підозрювати, що тут якась редакторська помилка – і стала намагатися розірвати довжелезнюче (о, анаконда про таку довжину і не мряла!) літературне диво. Ні, не вдається. Стала читати ще раз. І ще. І ще. Так було – я починала читати "Польові дослідження п’ять разів. А потім – мене ні за руки, ні за ноги не можна було відтягнути від цього твору! І саме бунт, протест проти рабського стану жінки – саме це для мене було головною ідеєю книжки ( хоча ідей в ній ще дужеі дуже багато!) – саме це мене зачепило за живе. А ще – неймовірна майстерність, краса слова, яке під рукою пані Оксані оживало, дихало, яке було справжнім життям, донесеним книжкою до моєї свідомості, до мого сприйняття.
Сьогодні у Львові прогнозували дуже сильні морози. А ще до Львова приїхала одна політична сила, організувала концерт, віче... А ще сьогодні у Львові майоріли на всіх вулицях прапори – нині – День Соборності. Відчувався дух змін – після Йордану жива земля оживляє весь світ – і він міняється. Ви такого не зауважували? Люди рухалися бадьоріше і швидше, аніж зазвичай – через морози, через застояне довгими святами-святкуваннями бажання нарешті щось робити, через просте прагнення змін – всім хотілося швидше перетоптати цю зиму і чимскоріше добігти до тепла і весни, до сонця і світла.
Мабуть, у відгомін цим думкам і бажанням так сталося, так склалися усі обставини і події, що саме 22 січня 2010 року у Львові у книгарні "Є" о 18:30 відбулася зустріч з Оксаною Забужко - людиною, яка, на мою думку, уособлює подих нового, яка випромінює енергію змін – справжніх, глибинних. Тих, які починаються в серці, в думках і прагненнях, у відчуттях і пам’яті кожної людини.
Цей затишний зал ще ніколи не бачив такої навали людей. Стільців, звісно, не вистачило, і охочі поспілкуватися із пані Оксаною нависали великим бджолиним роєм у читальній залі книгарні.
Ведуча вечора відмітила, що цю презентацію супроводжують такі невипадкові події – указом Президента Степану Бандері нарешті присвоєно звання Героя України, сама презентація відбувається у День Соборності України. І в цей день ми маємо зустріч із людиною, яка написала отаку родинну сагу, де через три покоління, три цілком різні епохи створюється панорамна версія історії України.
Пані Оксана зауважила, що книга вийшла друком перед католицьким Різдвом – 23.12.2009, і весь перший наклад розійшовся, не покидаючи теренів Києва – ще до настання наших різдвяних свят. Тому другий наклад – а це 20 тисяч примірників – авторка привезла в першу чергу до Івано-Франківська і до Львова. Учора відбулася презентація у Івано-Франківську, а нині пані Оксана дякує Львову - місту, у якому її батьки вчилися в університеті у далекі 40-і роки.
- Батько мій з Волині, а мама – зі Східної України, тому в цьому сенсі я цілком соборна у всіх можливих значеннях цього слова – жартує пані Оксана. – Батьки зуміли внести в мене, влити знання про підпільне життя, яке було у ті часи у Львові, про атмосферу тодішнього часу – і воно опромінює мене, моє життя.
Пані Оксана висловила подяку усім людям, львів’янам, котрі допомогли у написанні книги, ветеранам-воякам УПА, котрих вона "мучила" своїми розпитуваннями, людям, котрі допомагали зробити хронометраж мандрівки головного героя – бо для цієї авторки важлива кожна дрібниця, кожна деталь, кожна історична і життєва достовірність.
- Наскрізною метафорою книги є метафора секретів – продовжує розмову ведуча. – І що цікаво – питання кожного розділу стає такою батарейкою "Дюрасел", яка змушує згадати свою родинну сагу, зворушити свою родинну пам’ять, власні секрети родоводу.
Жвава пані Оксана перебила:
- Перепрошую, але я тут дещо мушу пояснити, бо ми з Вами цю книгу читали, а слухачі у залі – ні! Тому такі деякі "навігаційні" пояснення. "Секрети " – то така дитяча (дівчача!) забавка, коли бралися якісь блискітки, намистинки, кольорові фантики, голівки квітів, і вся ця краса вкладалася у викопану ямку, а зверху накривалася шматком скла і засипалася землею.Потім показати комусь свій "секрет" – то був найвищий кредит довіри! І от що цікаво – в країнах, де я була на презентаціях, я питала людей про цю гру. В неї бавляться і Польщі і в Угорщині, в Росії, Білорусії, в країнах Балтії. В основу роману покладено історію художниці – приятельки головної героїні, загибель якої вона і намагається розслідувати. Розслідування зводить головну героїню з двоюрідним внуком жінки, яка була в УПА. Плочинається шалений роман "на все життя", але ...попри любовні перипетії, у сни головних героїв приходить якась чужа реальність, якась інша ява – реальність життя їхніх предків. Наче наші знайшли чужі покинуті секрети.
- Щоб до всього цього дошнипатися, зрозуміти, треба прочитати усі 830 сторінок – усміхаєтьс пані Оксана. – Це історія одного журналістського розслідування, це історія одного кохання, одного на кілька поколінь. Мені цікаво писати тільки від першої особи, тільки зсередини, те, що людина проживає, переживає, відчуває. Тому тільки читач бачить усе те, що кожен з героїв знає лише про себе. Тобто, і тут спрацьовує метод покинутих сектретів. Окрім того, під час аварії, з машини. в якій їхала художниця, зникають її картини, які теж носять назву "Секрети" і так само пов’язані з цією дитячою грою. Походження цієї гри – на думку героїні – з тих часів, коли наші бабці ховали – закопували десь у саду свої домашні образи - засклені, мануфактурні,от звідки скельце і сховані під ним намистинки та головки квітв.
Ця теорія, можливо, не витримує ніякої критики, як дехто мені гнівно заявляє, – пані Оксана зблискує очима, в яких захована помішка, - але це те, що кожен прожив, це наше минуле, яке хоч і закопане, поховане, забуте, але від того воно не перестало бути – хоча ми про нього навіть і не знаємо. Від того, що його закопали і забули – його вплив, його опромінення кожного нашого дня не меншає! Тут спрацьовує "закон спалених чернеток" Осипа Мандельштама. Ніщо не може бути знищене...
Авторка зачитала уривок з роману, де головні герої дивуються відчуттю – наче б їм дісталась чиясь забуа любов, наче знайдений чийсь чужий "секрет"..
- Я почала писати цей роман у 2002-2003 роках. І зараз, на жаль, дуже багатьох людей, яких я розпитувала, у яких консультувалась, які мáли що розказати – багатьох з них уже нема в живих. Але коли чоловік, який мене консультував найбільше, який сам воював, він був у бункері, мав його підірвати, але граната не вибухнула, який знав теорію і практику війни – коли цей чоловік прочитав роман і сказав : "Дякую, що Ви повернули мене у роки моєї юності" – то я зрозуміла, що таки зробила те, що мала зробити.
І я зрозуміла, що мені вдалося таки створити ту атмосферу життя, той флер тяглості, спорідненості, який попри всі розриви поколінь, попри усі їхні когнітивні дисонанси доволить, що існує ота тяглість, єдність поколінь, що ми є тим народом, який був колись , є тепер і буде.
Я просто відчуваю відповідальність перед тим, що я маю сказати, - відповідає письменниця на на питання слухачів про те, що у своєму ранньому вірші вона стрерджує, що "а буде так, як я напишу!", – Власне, цей вірш – про дещо інше. Про те, як література програмує час. Цікаво те, що половину життя пишеш вірші, а другу половину спостерігаєш, як вони збуваються!
Минуле, яке не хоче минати, – ось та тема, яка мене муляла роками, яка не давала мені спокою. І як з цим найкраще розправитися? Звичайно, про все це написати, аби зрозуміти незрозуміле в собі. Коли я починала писати, я думала, що я дещо підчитаю з історії того часу, виберу собі так звану історичну матрицю, в яку поміщу конкретні людські одиниці, їх історії. Але коли я стала читати – я зрозуміла що нема такої готової матриці, нема цілісної історії цього періоду. Тому довелося перелопатити гори архівів, читати багато "документалки" і навіть мені, людині цілком мирній і навіть пацифістичних настроїв, вивчати теорію війни пруського історика Карла фон Кляузевіца! – знову сонячно посміхається пані Оксана.
А в цей час на проспекті Свободи гуділи голоси людей, скандувалося гучне "Ганьба! Ганьба!" потім – надривні, охриплі голоси політиків, які хапалися за останній шанс. агоніями своїх закликів сколихуючи свідомість людей... Я аж здивувалася – навіщо? Оксана Забужко робить свою справу, не звертаючи увагу НА ТЕ, ЯКА ПОГОДА ЗА ВІКНОМ, ЯКА ПАРТІЯ ВЛАШТОВУЄ МІТИНГИ ПІД ВІКНАМИ, ЯКІ ПОЛІТИКИ ПРИ ВЛАДІ... І, мабуть, дійсно, більше робить для соборності, об’єднання України – без пафосу і патетики, показуючи людям реальне життя – і минуле, і теперішнє, і майбутнє.
- Живі відповідальні за мертвих і за ненароджених. Бо вибір є тільки у живих! А у мертвих і ненароджених є тільки свої плани, про які ми нічого не знаємо – таким вражаючим підсумком приголомшила Оксана Забужко своїх слухачів. – Погляньте, на світлини – на обличчя і образи людей з минулого – вони спокійні, у них сповнена гідності постава, тобто, відчувається отой вплив духу, якого не спроможна дати жодна вища освіта. Це люди, у яих уже все визначено. Тільки живі – це як фотографія у русі –всі контури розмиті, нечіткі, все ще тільки має визначитися. Тільки у живих є вибір!
Після запитань та відповідей почалась автограф-сесія. Стоячи у черзі за автографом до улюбленої письменниці, я зауважила, як вона дивиться кожній людині в очі, до кожної людини заговорить, скаже хоч кілька слів, усміхнеться. А головне – погляд – живий погляд карихочей, погляд дуже мудрої і проникливої людини.
Коли підійшла моя черга, і пані Оксана, осяявши мене своїми променистими очима, схилилась над підписом до книги, я нарешті сказала вголос: "Пані Оксано, я Вас просто дуже люблю!"
P.S. Нову книгу Оксани Забужко поки що ще можна придбати у книгарні "Є" на проспекті Свободи, вартість – 76 грн. Поспішайте – рекомендую!
