Розчарування...
Чому?- питаєш себе....Що я зробила не так?..
Зробила, не зробила- а яка різниця, головне результат , наслідок, те , що є зараз... А зараз переповнює одне- біль, страх, страх залишитися на одинці зі своїм горем....
А так і буде, так і є....ти одна в цілому світі, і нікому нема до тебе діла..абсолютно нікому..навколо порожнеча,хочеш втекти, бігти від неї, але не сховаєшся..вона всюди: у кожній краплині дощу, у кожному подиху вітру...вона вся в тобі, у кожній клітині твого тіла....порожнеча,яка з*їдає і руйнує тебе зсередини
ерозія, руйнування,хаос.....це все....і ти хочеш кричати, зупинитися...але все- процес незворотній.Як ракові клітини одна за одною руйнують тебе...вже пішли метастази.....
..а може буде воно, чудесне перевтілення, метаморфоза? Прийде щось, що надихне тебе життям....
Гм...неможливо....хіміотерапія не врятувала ....
Все повільно, незворотньо котиться до заходу....
