Події відбуваються за кілька годин до закінчення першого епізоду.
Вукі ліниво подав Сварусу Нолексу його речі.
- Танака, не спи, - застогнав Сварус, поглядаючи як його вукі неохоче розплющує очі, - лише кілька днів – і не сперечайся, - додав він, побачивши, що вукі готується протестувати, - маю тут певні справи. Сенатор то лише прикриття, щоб ніхто не задавав зайвих питань. Розумієш?
- Аерррррае, - погодився Танака.
- От і чудово, - відразу повеселішав цей молодий чоловік з елегантною борідкою та гарним обличчям, - ти тільки поглядь…десятки рабів, виконують все, що забажає Сенатор.
Сварус презирливо поглядав на робочих та охоронців, які маячили біля «Космозупинки» - так тут називали пристанище для кораблів. Також він помітив того самого Джеймса Баллонса, який зустрічав усіх гостей та проводив їх до замку.
Сварус глянув на вукі.
- Готовий?
- Еааар.
- Май на увазі – не показуй нікому свою зброю, нам не потрібна зайва увага. Діємо по плану.
Танака та Сварус спустилися вниз, де на них чекав Джеймс, з посмішкою на вустах.
- Вітаю вас на нашій скромній планеті!
- Дякую, дякую, містере Баллонсе, - привітався Сварус, натягнувши награну посмішку, - ми з вукі тут не вперше, знаємо дорогу, не напрягайтесь на наш рахунок
Джеймс засміявся.
- Ну якщо так то добре. Сподіваюсь, по дорозі з вами нічого не станеться. А он до речі і один з братів…
- Яких братів? – зацікавився Сварус.
- Мандалоріанець, - пояснив Джеймс, показуючи пальцем до невеличкий корабель, який просив дозвіл на посадку, - один з найкращих пілотів в Галактиці. Так само як і його брат, Кайл.
Очі Сваруса загорілись від зацікавленості.
- Кайл та Найл Чесслоут? Не може бути!
- Тут все може бути, - іронічно мовив Джеймс, махаючи, щоб корабель робив посадку, - ну ви йдіть, там Сенатор вже збирає всіх у Залі. Познайомтесь з усіма, там є видатні постаті, які вас неодмінно зацікавлять.
І вони пішли, залишивши Джеймса зустрічати нових гостей.
Сонце нещадно гріло все навколо. Всі лише те і робили, що витирали піт з чола. Танака тяжко дихав, махаючи головою.
- Так, непогано було б випити водички, - погодився Сварус, - ну або ж загинути від жару якоїсь місцевої красуні, яка б остаточно розпекла моє серце і не тільки його.
Вукі заревів.
- Годі тобі бути занудою, - кинув Сварус, оминаючи якогось вужа, - ніби ти не хочеш зараз трішки розважитись з якоюсь вукіподібною.
Сварус зупинився. Щось насторожило його. Замок був в кількох метрах від них, проте щось не давало спокою цьому контрабандисту.
Клац-клац-клац.
- Звідки ці звуки? – здивовано повернувся навколо себе Сварус, приглядаючись в темі зарослі лісу, - агов! Там хтось є!
Він зробив крок вперед.
Клац-клац-клац.
Вукі хотів було щось сказати як раптом якась невідома сила потягнула Сваруса до лісу, а за мить його силует остаточно зник. Лише гілки швидко вигинались від різких рухів невідомого створіння, яке забрало з собою Сваруса Нолекса.
***
Події відбуваються у реальному часі.
Рена Фокс обережно поклала свій клинок на стіл. Один із штурмовиків негайно забрав його. Вона окинула оком присутніх. Близько десятка. Алекса та його дружину Алісу вона добре знала, хоча з Алісою мала не найкращі відносини. Саймон Сільвестр, мандалоріанець, мовчазний та спостережливий, вже довго років мандрує Системою, вичаючи різні куточки Галактики. Ще два мандалоріанця, їх Рена не знала. Проте їхні обличчя були дуже знайомими. Удетор, меріанець. Він здавався знервованим, його кутики очей блискавично рухались, немов намагались вловити невловиме. Він був послом та цій планеті, проте вважав себе вже місцевим. Оката де’Тоссш – її знали всі тут. Міралука з Альфаридаса, дуже багато та дуже сильна. Дивно, що Сенатор наважився кинути їй виклик. Проте наразі становище було для всіх рівним, і міра лука здавалась дещо розгубленою. Вукі…без господаря. Здавалось, що він взагалі тут випадковий гість але ревів він зараз якось не по гостинному, через що один із штурмовиків був змушений усипити його.
Постріл бластера на вулиці змусив усіх повернути голову до вікон. Сенатор також здивувався і кивнув Джеймсу, який негайно підбіг до вікна і поглянув донизу.
Там стояли близько п’яти штурмовиків, які оточили якогось молодика.
- Ент! Це він? – вигукнула Оката де’Тоссш, - що з ним?!
Джеймс підніс до рота руку та щось запитав. Потім поглянув на міра луку.
- Він живий. Намагався зайти до замку, - і додав не без посмішки, - казав, що відчув ніби вам загрожує небезпека.
- Не вбивайте його! Прошу!
Джеймс перевів погляд на Сенатора. Той кивнув.
Потім Баллонс підійшов знову під саме вікно та підняв руку.
- Вбити його. Негайно.
Череда пострілів.
- Вибачайте, але це вимушена міра, - через крики міра луки наголосив Джеймс, - сподіваюсь, такого більше не буде. Ми лише дали вам зрозуміти, що ми не жартуємо. А тепер відведіть їх до їхніх кімнат.
Штурмовики приставили до кожного зброю і всі тихенько та помалу пішли до виходу.
- Хочу додати, що тут нема іншого зв’язку, окрім мого передача. Всі двері, вікна закриті. Жодного виходу із замка. Кожного з вас буде патрулювати штурмовик, а в разі протиправної дії вони будуть вас вбивати. Сенатор оголосить свої вимоги кожному окремо у свій час. Вас тут ніхто шукати не буде, будь-який корабель який захоче потурбувати нас буде знищений.
- Не грайтесь із вогнем, - раптом мовила Оката де’Тоссш своїм низьким голосом, - я вам не вибачу вбивства мого охоронця. Ніколи.
Джеймс засміявся.
- Дякую за попередження, ми врахуємо це, - звернувся до штурмовиків командним голосом, - заберіть їх з моїх очей.
Всі залишили кімнату. Джеймс зітхнув та підійшов до Сенатора, який сидів та спостерігав, ліниво попиваючи вино.
- Ти помітив? – запитав Сенатор.
- Що саме? – здивувався Джеймс, насупивши брови.
- Не вистачає одного. Сварус Нолекс – його нема. Негайно накажи знайти його, а корабель знищити.
Джеймс дещо розгублено кивнув і вибіг із Зали. Сенатор встав та підійшов до вікна. Сонце заходило за горизонт. Робочі пішли по домам, до своїх жінок та дітей. На вулиці патрулювали лише загони штурмовиків. Він помітив Джеймса, який давав їм команду знайти Сваруса Нолекса, який дивним чином зник.
- Гра почалась, - тихо сказав він сам до себе, - але не так. Не так.
