Алекс дивився у вічі вбивці. Якби можна було вбивати поглядом, Алекс Ноктер вже був би мертвим. Кілька секунд – і звук вмикання світового меча.
Це був ситх.
Безжалісний та готовий до будь – якої несподіванки. Майстер, адепт Темної сторони.
Жодних сумнівів у своїх вчинках. З таким краще взагалі не мати справ.
- Ні…благаю, ні…
Проте вже було пізно. Алекс знав, що на нього чекає і що його бластер його не врятує.
«Ось і все» - подумав він, і в цей момент ситх завдав свій перший та останній удар. Противний і водночас приємний звук того як меч відтинає голову від тіла.
І все. Жодних емоцій.
***
- Ні…не потрібно…благаю…
- Вибачте, пане, але це терміново.
Алекс замовк. Проте очей не відкрив.
- Т4 ?
- Так, пане. У мене термінова справа. З вами хоче балакати пан Джеймс Баллонс.
Зітхання. Несподівано. І таки потрібно відкривати очі. Цей сон…
Ледве відкривши очі, Алекс миттєво встав з ліжка і глянув на свого астромеханічного дроїда.
- Запускай.
Голограма високого чоловіка миготіла перед заспаними очима Алекса Ноктера.
- Вітаю тебе! – пролунав скривлений через перебої голос Джеймса Баллонса, - Одягнувся хоча б…
- А ти міг би і пізніше зв’язатися, - перекривив його Алекс, одягаючись.
Голограма замерехтіла.
- Клятий зв'язок. Т4, це проблеми з тобою чи що?
Але замість дроїда відповів Джеймс.
- Це у мене тут деякі проблеми. Я хочу лише нагади тобі про те, що було заплановано. Не забув?
Алекс скривився. Поїздка до Сенатора. Як він міг забути! Очі відразу почали жвавішати, а процеси в голові стали більше ефективними. Відразу забувся цей нічний кошмар.
- О, так-так, я не забув. Сьогодні? Бач, я пам’ятаю. Ми будемо.
- Аліса?
- Вона також. Кілька днів відпочити від цих всіх справ – це лише на краще. До того ж, хотілося б познайомитись нарешті з Сенатором.
- Чудово, - зв'язок ставав ще гіршим, - тоді до зустрічі! Маю ще нагади про це кільком людям! Бувай!
Алекс кивнув і голограма щезла.
Кілька секунд він чухав потилицю, а потім невинно запитав.
- Т4, ти часом не бачив мою ліву шкарпетку?..
***
На Мельмаку було дуже спекотно. Саймон Сільвестр не дуже любив таку погоду.
- Але тут завжди так, - сказав Джеймс Баллонс, вітаючись з мандалоріанцем, - проте всі вже звикли до спеки.
- І не дивно. Добре, що не холодно. Я взагалі дуже залежу останнім часом від перемін погоди, - посміхався Саймон, роздивляючись все навколо. Тут не було надсучасних технології, зайвого шуму, натовпу. Ось це йому було до вподоби, - проте дивна назва у вас. Мельмак. Таке відчуття, що я десь про неї чув…
Джеймс похитав головою.
- Навряд чи. Дуже маленька та дуже віддалена від всієї суєти планета. Населення лише декілька тисяч. Та і нічого особливого у нас нема. Ніяких рідкісних копалин, і ніякої, відповідно, торгівлі. І ніякої уваги з боку Республіки.
Вони йшли через вузеньку стежину, яка вела поміж дерев до замку.
- І як же тут виживають місцеві? В наш час торгівля – можливість мати великі гроші.
- А місцеві їх не мають, - мовив Джеймс, - проте не нудьгуємо. Сенатор надає роботу тим, хто елементарно хоче працювати. У нас є гарні пілоти, ми будуємо кораблі. Життя йде своєю чергою. А ось ми і прийшли…
Саймон окинув очима великий замок, який стояв серед самого лісу. Навколо працювали місцеві жителі, зокрема це були люди. Проте Саймону на мить здалося, що він побачив евока.
- Вирубують дерева. Їх тут дуже багато, - пояснив Джеймс, - а он і Сенатор та інші гості.
Саймон підняв руку, вітаючись з усіма. Він був впевнений, що ця поїздка стане дуже важливою для нього.
***
Проте для Окати де’Тоссш приїздка видалась невдалою. Лише підлітаючи до планету вона відчула неймовірний спалах негативу. Міралука розуміла, що її відчуття її не підводять. Вона хотіла повернути корабель і тікати якомога далі звідси…
З динаміків лунав голос одного з пілотів:
- Прилетіли, панно.
- Добре, Енте, дякую.
Відчинились двері і Ент, високий молодий хлопець з обличчям, яке виглядало не дуже молодим, увійшов до відсіку.
Оката обережно вийшла з власного корабля, тримаючи Ента під руку. Тепле повітря приємно ніжило її волосся своїми подихами.
- Запізнюєтесь, - засміявся Джеймс, - всі лише на вас чекають. Дозвольте.
Він елегантно взяв Окату під руку і повів до замку по тій самій стежині, на які пів години назад Саймон розглядав красу ліса. Ент йшов позаду, професійний оком оглядаючи простори. Ніякої небезпеки для господині. Все буде чудово.
***
Всі зібралися у Великій залі. Алекс здивувався, що тут так багато дроїдів. І кожен з них щось робив. Дроїд-перекладач стояв біля вукі.
- Я не розумію вашого акценту.
Вукі лише щось загорлав, розмахуючи руками.
- Він каже, що його господар десь зник, - кинув Алекс дроїду, - також вукі радить вам знайти його, бо інакше він спалить тебе.
Дроїд запищав. Алекс посміхнувся і сів на своє місце за столом. Десяток гостей про щось спілкувались.
- Чому нічого не куштуєш? – голос Аліси був ніжним, - тут все таке смачне. Особливо ці краби…
Алекс обожнював слухати її.
- Не хочу. Я сюди не їсти прилетів, а суто заради справ.
- Знову справи…
- А що? – здивувався Алекс, - я людина, яка не може сидіти без справи. А Сенатор дуже впливова особа. Мені не завадить налагодити відносити і тут.
Він глянув на Сенатора, який сидів у голові стола і про щось спілкувався з тим самим Джеймсом, який був його правою рукою. І ось Сенатор підвівся.
Всі затихли.
- Вітаю вас, любі мої! Подяки Галактиці, що ми всі тут зібрались. А зібрались ми, в першу чергу, для того, щоб впливові люди з різних куточків нашої Галактики змогли познайомитись, відпочити та просто насолодитись цією красивою планетою! З більшістю з вас я вже знайомий, а з деякими дуже хотів би познайомитись. Отож, дозвольте мені вас один одному відрекомендувати! По перше, для мене честь знаходитись за столом з однією людиною! Так-так, Оката де’Тоссш, це я про вас так люб’язно відгукуюсь!
Жінка піднялася і посміхнулась.
- Дуже дякую вам, Сенаторе, для мене також честь знаходитись тут, у ваших володіннях.
- Ну що ви, що ви! Все для вас! Чи не так, Удеторе?
Мееріанець засмівся і махнув рукою, наминаючи їжу.
- Найл Чеслоут та Кайл Чеслоут, - продовжував Сенатор, - мандалоріанці!
Проте ніхто не встав і нічого не сказав. Два мандалоріанця сиділи по різні сторони столу і мовчали.
- Здається ми маємо невеличку сімейну сварку, - припустив Сенатор.
- Не ваша справа, Сенаторе, - раптом заявив один з братів.
Джеймс напружено сказав.
- Не смійте так розмовляти з Сенатором, ви у його будинку.
Мандалоріанець щось пробурчав але його ніхто не почув.
- Дякую, Джеймсе. Непорозуміння вийшло.
Сенатор тяжко зітхнув і поглянув на годинник.
- Не так я все планував, - спокійно сказав Сенатор.
- Що ви маєте на увазі? – запитала Рена Фокс, відьма Датміра.
І на цих словах у Залу увірвалось кілька десятків штурмовиків, які негайно приставили до кожного з гостей бластери.
- Ось що я маю на увазі, - слова Сенатор лунали твердо та рішуче, - не робіть дурниць і все буде гаразд. Джеймс.
Кивнувши, Баллонс вийшов з-за столу і промовив:
- А зараз я прошу всіх здати будь які речі, які можуть бути використані як зброя. Не намагайтесь створити опір, інакше вас буде негайно ліквідовано.Викладіть все, що маєте, на стіл. І без зайвих нервів. Якщо будете виконувати всі наші вимоги – ви будете живі.
Алекс досі не міг зрозуміти, що сталось. Проте дістав власний бластер і поклав його поруч з світовим мечем Саймона. Кожен з гостей, здавалося, не вірив у те, що відбувається. Тиша.
Лише постріл бластера порушив її.
