Хантер – чоловік, якому вже ближче до сорока років ніж до тридцяти. Він постійно тримає в роті мундштук з вічнопалаючою цигаркою. Великі чорні окуляри приховують його очі, а стара панама кольору хаккі – лисину. Його професія – журналіст. Його хоббі – гашиш та кислота.
Оскар – товстий, бридкий, зачуханий, незграбний проте дуже харизматичний чолов’яга. Вдягнений у штани кремового кольору та різнобарвну багамську сорочку. У цьому прикиді він схожий на сутенера з невизначеного провінційного містечка на березі Карибського моря. Професія – адвокат. Хоббі – кокаїн, ЛСД та власне все чим можна розширити свідомість.
Доллі – дівчина двадцяти років. Вона приваблива і доволі ерудована, з рівнем IQ вище середнього. Вчиться в коледжі і мріє стати лікарем. Постійно перебуває в гарному настрої. Тимчасова професія – продавець в магазині дешевого Європейського одягу. Хоббі?! – Хм ...
День. Запиленими та сонячними вулицями блукають два вимушених товариша – Хантер і Оскар. Їхні тіла довершка наповнені коктейлем з трави, кислоти та кокаїну. Вони потрапили в полон до параної. Їх переслідують галюцинації та зрадливі співробітники спецслужб.
Оскар(адвокат тихо проволав , витягуючи з кишені пістолет): Хантер, ти їх бачив??? Бісові агенти!!!
Хантер(лякливо і ледве чутно): Так... Я чую їхні ледве важкі кроки...
Тіло журналіста вкрив холодний солоний піт.
Оскар: За тим фіолетовим будинком буде безпечніше, якщо звичайно тушкани нас не здадуть динозаврам!
Хантер: Нам потрібна тачка з відкритим верхом і бажано червоного кольору.
Оскар: Головне не привертати увагу натовпу – вдягни салатові шкарпетки. І швидше
За кілька десятків метрів їх чекав рятівний фіалковий будинок.
Тим часом Доллі закінчувала з приготуванням релаксуючого косячка. Вона сиділа на сходах заднього двору біля чорного входу у магазин де працювала ось вже другий місяць. Дівчина затягнулась. Гарячий дим хешу обпікав її молоде горло, а по тілу розливалась радість.
Місс Марта з годину тому дала Доллі завдання – повитирати вікна... але пішла вона нах. Нехай весь світ зачекає поки палає вогник ейфорії. Останні тяги були найсолодшими, не дивлячись на пекельний біль у пальцях, що тримали залишок косяка.
Доллі довелось докласти зусиль щоб підвестись на ноги, які вперто не слухались її мозку.
Тіло Хантера нагадувало жиле - труилось від найменшого руху та торкання. Йому було холодно від жаху та ненависті.
Хантер: Це місто рептилій. Бісової мами я тут роблю???
Оскар: Здається відірвались!
Хантер(з шаленими очима та ноткою скаженості у голосі): Мені потрібна шкіра полярного ведведя!!!
Оскар(відсторонено): В цьому місті не вистачає снігу та пінгвінів! Хант, тобі подобаються пінгвіни?
Хантер(гнівно) – Я закоханий у зефір в шоколаді!
Оскар: Нам потрібно знайти Дюка, він допоможе!!!
При цьому адвокат розмахував пістолетом 36 калібру перед носом статуї індіанця, яка стояла біля входу до бару «Тіхуана».
Оскар: Ти чуєш мене Великий вождь? Ми шукаємо Дюка!!! Матір Божа!!! Де цей покидьок???
У підсобній кімнаті Доллі взяла розпилювач миючого засобу та суху ганчірку. Її праве око билось в екстазі, то були відгуки ранкового прийому мескаліну. Ноги перетворились на вату, а шлях до ненависного вікна збільшився у кільканадцять разів.
Доллі(про себе, а може і вголос): Аби тільки не спалитись!!!». Та чим серйознішою ставало обличчя дівчини тим більше відвідувачів звертали на неї увагу і поглядом свердлили дірки в її молодому тілі.
І це було дивно, якщо взяти до уваги те, що в залі магазину було ані душі.
Хантера і Оскара накрило важкою хвилею параної. Депресія нагадувала їм про холод переслідування, який не полишав їхні гарячі тіла. Найбільше страждала спина, сідниці та яєчка. Останні злились у теплих обіймах і трусились, як мавпи, що потрапили в Шведський зоопарк взимку.
Хантер різко зупинився. Йому стало важко дихати і він мао не проковтнув мундштук коли намагався глибоко вдихнути рятівного повітря. З вітрини магазина на нього дивилась дівчина. Вона посміхалась і привітливо махала йому рукою.
Хантер(з жахом): Оскаре, стій!!!!! Ця жаба передає їм таємний сигнал. Застрель її...
Оскар( повернувшись до товариша і оцінивши ситуацію): А чому б тобі це не зробити?
Хантер: Ти ж знаєш – я блядський гуманіст!!!
Доллі застигла немов фігура з музею мадам Тюссо. Її неперевершена жовтозуба посмішка випромінювала люмісцентні вогні, а рука з ганчіркою виконувала роль двірника на передньому склі авто.
Дівчина затьмарена наркотичним туманом не помічала двох чоловіків, що прилипли поглядом та обличчями до зовнішньогої сторони скла.
Хантер: Бісові захисні екрани! Вона точно не з нашої планети!
Оскар: Треба тікати! Вона може з’їсти наш мозок... знайти Дюка, знайти Дюка, знайти Дюка!!!
Ситуативні друзі йдуть геть, залишивши дівчину у наркотичній самоті. Сонце світить Доллі прямо в око, витавровуючи на рогівці веселку квітів.
