Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2601
Творів: 47345
Рецензій: 92111

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Пригодницька проза

Колеса над землею

© Анатолій, 22-01-2010
Цього разу вже було все по-іншому. Андрій вже був не Новеньким а своїм.
Мишко все його розпитував про те, чим він захоплюється, яку музику слухає і т. п. Мишко здається до нього дуже добре ставився. Все пояснював. Коли Андрій чогось не вмів то терпляче навчав.
Він був ніби протилежністю Макса. Часто посміхався, розмовляв добродушно, ніколи не сварився, був дуже скромний і стриманий. Здавалось щоб вивести його з себе треба було щось натворити надто серйозне. А Макс був якийсь постійно знервований. Дуже гнівався коли його перепитували, чи коли не розуміли з півслова.
У них, маю на увазі Мишка, Блондинку та ін. було якесь уже вироблене і натреноване розуміння Макса. Він їм майже нічого не говорив під час роботи, тільки іноді вимахував руками і жбурлявся лайками, а всі його якимось чином розуміли і виконували все як потрібно, Андрій не розумів цієї таємниці. Але коли ставалось так що механізм давав збої, то рідко коли Макс просто сплюнувши відвертався. Частіше він злобно лаявся і погрожував.
Незважаючи на те що Андрій вже був вдруге, він все одно ніяк не зміг запам’ятати нічиїх імен. Він знав тільки Мишка з яким в основному і спілкувався.
Сьогодні як і вчора Мишко з малим ніби по якійсь потаємній команді взяли сумки і пішли на будівельний майданчик.
Макс кивнув Андрію на велосипед який стояв в фургончику. Андрій не зрозумівши знову глянув в сторону Макса. Той злобно плюнув і вийшов з машини. Очкарик, який був поряд, шепнув Андрію щоб він взяв велосипед і йшов слідом за іншими. Андрій так і зробив.
Довгов’язий очкарик ніс свою сумку з різними прибамбасами, якими вчора мучив Андрія.
Блондинка сміючись йшла позаду разом з Максом. Той їй щось певно забавне шепотів на вухо. Вона ніби соромлячись обсмикувала коротеньку юпочку а Макс пустуючи все намагався вхопити її за попу.
В далині Андрій побачив дві фігури. Одна велика а друга маленька. Мишко з малим зникли в темному вході в будинок. Далі підіймались по східцям.
В Андрія промайнула думка, що його напевне й взяли на таку тупу роботу як носія різних речей, підіймались на останній поверх. Здається це був восьмий чи дев’ятий поверх. Але підійматись було не легко.
На даху вітряно. Поставивши велосипед під опору Андрій підійшов до краю. Внизу видно фургончик, як іграшковий. Звідси відкривався гарний краєвид.
Андрій спробував здогадатись де вони. Певно десь далеко за містом, тому що навкруги видно лише поля. Правда з одного боку здається видно якийсь населений пункт і лісок. В далині почулись гудки потяга, отже залізниця також неподалік.
Андрій сказав собі що чи не все одно де він. Головне тут компанія адекватна, а не така як на тій роботі де він останній раз працював.
Мишко з малим тим часом виймали з сумки апаратуру. Андрій зацікавився і Мишко залюбки почав йому все показувати і розповідати. В них в сумці була ціла студія. Камери штативи. Навіть ліхтарі для підсвічування. Андрій поцікавився навіщо ліхтарі. Йому Мишко пояснив що для нічної зйомки.
- Але ж зараз день. – зауважив Андрій.
- А ми в сумці завжди все тримаємо, щоб часом нічого не забути, – пояснив Мишко.
Далі якісь пульти провода, якісь сенсори і все так складно, що в Андрія навіть заболіла голова.
Мишко зрозумів його занепокоєння і заспокоїв:
- Всього і я не знаю, треба знати і вміти те що від тебе вимагається, все інше там тіпа ремонт і настройка це он він шарить, - кивнув на малого.
Згодом всі вже були на даху. Макс ніби пустуючи засвистів і пригнув на край стіни. Стояв на повний зріст. Вітер грався його розстібнутою сорочкою.
Макс закричав:
- Я хочу літати, я орел, я сиджу на скелі і все бачу, - руками він розправляв сорочку, як ніби крила, і вдавав що летить.
Здається мало хто розділяв його гумор. Лише Мишко сміявся а Блондинка нервово палила.
Потім Макс підбіг до велосипеда і поїхав по даху, витворюючи різні викрутаси. Сміявся і бавився.
Мишко злегка відвів Андрія в бік. Андрій тільки тепер помітив що вже все почалось. Камери працювали а він заважав.
Сівши неподалік він почав спостерігати за всіма. Очкарик також стояв осторонь тримаючи в руках свою сумку. Він був серйозний і здається ніби стоячи дрімав. Блондинка напевне нудьгувала. Нервово тормошила якійсь браслетик в руках. Малий слідкував за апаратурою, а Мишко носився вправно з камерою, знімаючи подробиці. Декілька камер було статичних які неможна було перекривати.
Потім почалося цікавіше. Макс вже трохи розім’явшись вирішив повитворяти щось більш захоплююче. Під’їхавши до трохи зруйнованого краю стіни  він поїхав швидко по самому краєчку.
У Андрія перехопило дихання. По правий бік у Макса була прірва висотою в декілька поверхів, а він мчав з достатньо великою швидкістю. І вже коли через кілька метрів він мав доїхати до рогу будинку він натиснув на гальма і поставив велосипед дибки застигнувши в такому положенні, стрибком розвернувся і швидко розігнавшись поїхав в протилежну сторону. Скориставшись невеликим уступом як трампліном перелетів через проєм східців на інший бік будинку. Це було захоплююче. Андрій вже хотів було плескати в долоні, але стримався, побачивши мертвий спокій інших учасників.
Перескочивши ліфтову шахту Макс знову опинився з іншими. Злізши з вєліка протяг руку. Дівчина підбігла до нього і подала пляшку води. Він ухопив її за талію і потягнув до себе, вирвавши різко в неї з рук пляшку він поцілував її пристрасно і жадно в губи. Вона ніби соромлячись вся почервоніла і похіхікала.
- Дурачок, я же волнуюсь за тебя.
- Смердиш цигарками, візьми жвачку, - він сплюнув на підлогу.  І зробивши декілька ковтків води кинув бутилку Андрію.
Андрій теж зробив кілька ковтків і запропонував Очкарику, який стояв неподалік. Той здивовано дивився на нього потім кивнув в бік Макса. Андрій подумав може Максу пляшку повернути, але було щось не так. Макс лишивши велосипед пішов з блондинкою по східцям вниз. Здалеку Макс гукнув:
- Не люблю коли туплять.
Мишко підійшов до Андрія і пояснив, що тепер його черга. Раз Макс саме йому дав бутилку, то це означало що він тепер має робити трюки з велосипедом.
Камери на деякий час вимкнули. Андрій тренувався.
Згодом Мишко дав знак, що пора починати. Макса десь не було. Напевне вони з Блондинкою десь розважались на нижньому поверсі.
Андрій все робив звичайно не так як Макс, але коли в нього почало більш краще виходити то він вже ближче під’їжджав до краю.
Вже зовсім осмілівши він набрав швидкість і поїхав до трампліну і тут все так швидко сталося, що він навіть не зрозумів  нічого.
Перелетівши через переднє колесо він хапаючись за все, що попадало під руки летів вниз. Його вхопили за ногу чиїсь сильні  руки і потягли нагору. Велосипед ще було видно, коли він летів вниз, а потім він з віддаленим брязкотом упав здійнявши хмару пилу, яка закрила його з виду.
Опинившись нагорі Андрій злякано дивився по сторонам. Мишко, який вчасно впіймав його, був поряд і подавав йому воду. Малий щось йому кричав про те що не треба було без підготовки їхати на трамплін. А довгов’язий щось шукаючи в сумці подав швидко Андрію, певно якесь заспокійливе.
З’явився Макс. Він був дуже розгніваний:
- Що за херня тут? Де вєлік? – крикнув він на Мишка.
Той кивнув на Андрія. Макс мельком глянувши на нього і зрозумівши, що все нормально поглянув по сторонам.
- Бля. А це що? - він побачив камеру яка валялась на підлозі.
Мишко, коли кинувся спасати Андрія, випустив з рук камеру і забув навіть про неї. Макс підняв її з підлоги. Переконавшись що вона працює трохи заспокоївся і як завжди почав сваритись.
- Мишуль, я ж тобі скільки раз казав, що б не сталось ти маєш знімати. Чи в твою тупу башку це не доходить? Бля, ти знімаєш, розумієш, а все кругом хай хоч і горить. – Розповідав він спокійним голосом Мишку. – Нахріна тоді я з тобою вожусь, я дістану ще один штатив і все…
- Твою мать, а ти шо ж тут стовбичив, - крикнув він на Очкарика, - ти повинен був страхувати в крайньому випадку. Шо ти там дрочиш свою сумку, - вирвав з рук сумку і кинув її в бік. – В очі дивись, бл..дь і не мовчи.
Потім, відійшовши в сторону до східців, він обернувся до всіх і бридко вилаявшись пішов вниз.

*****

Коли їхали назад всі сиділи мовчки. Андрія висадили цього разу біля ближньої станції метро і навіть ніхто з ним не попрощався. Грошей також сьогодні ніхто не давав і Андрій про це і не запитував.
В кишені задзвенів телефон
«Андрюш, коли ти будеш дома,» - почувся тихенький голос Ані.
«Десь через годину. Зараз вже йду в метро.»
«Добре я буду чекати.»
«Чекай.»

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.71065902709961 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …