Легко убить
И с этим жить,
Не забывая
То, что было.
И лишь любить
Иль всё забыть,
Все чувства смело.
Бабуля.
Варят – головний герой, юнак років 20-ти, лідер і вокаліст молодіжної рок-групи.
Оксана – дівчина Варята, істерична й вибаглива.
Дід – сивий мужчина років 60-ти в поношеному сірому костюмі.
Герой – наймолодший член рок-групи, грає на барабанах.
Пих – басист рок-групи, любитель травки і халяви.
Зонд – гітарист рок-групи, вже сформований і перспективний молодий чоловік.
Просто інші люди.
* * * (5 хв відео)
В’язниця. Камера рухається по коридору, поміж вицвілих стін. Камера доходить до дверей-гратів. За ними з’являється міліціонер, відчиняє двері, камера рухається далі, доходить до однієї з темних камер, зупиняється посеред кімнати. Нари ліворуч, нари справа, один стіл ближче до вікна. Освітлення вимкнуто, чути храп збоку нар, за столом сидить один з в’язнів (обличчя не видно), увімкнувши настільну лампу. Він непорушний деякий час, але враз обертається до вікна і вдивляється в далечінь.
Впала зірка. Тобто згорів астероїд у атмосфері.
Варят: Впала зірка – значить померла людина. Можливо, що й доброю була. А люди зараз дохнуть, мов мухи. Особливо добрі.
Знову вид з середини кімнати, приглушене світло від лампи, фон в’язня. У наступному кадрі загоряється запальничка "Зіппо", перша затяжка сигарети (камера направлена на кінчик сигарети). Потім вид з середини кімнати, дим у вікно – в далечінь.
Лунає грюкіт – звук від стуку міліціонерською палкою по ґратам. В’язень викидає сигарету в вікно, схиляється над столом і зосереджено щось записує.
У наступному кадрі аркуш паперу, на якому рука старанно виводить слова пісні, а на фоні звучить сама пісня "Сон" "Your dream":
I play my role
I play (you know),
I play – you hear this song.
But why you sleep?
But what you need?
Весь цей час камера показує небо з астероїдами, дощами, подвір’я в’язниці, схід сонця. Дедалі різкіше розмивається вид у камері. На закінченні пісні в кадрі неможливо нічого розібрати – ефект розмитий контраст.
Обривається мелодія, проте наближається грюкіт від палиць об грати. Звук типу: "Потягом по мінному полі... Цеглинами по трояндах... З „Кріса” по бритим потилицям".
Міліціонер: ОТБОЙ! ВСЕМ СПАТЬ!
Гасне світло. Камера з середини кімнати. У камері темно. Тільки крізь вікно з ґратами пробивається світло зірок. Лунає продовження пісні "Сон" "Your dream".
* * * (10 хв)
Невеличка вуличка в Києві. Небо хмарне. По дорозі пролітають автомобілі. Варят у косусі стоїть на тротуарі з кислою міною на обличчі. Тоді обертається до камери і каже:
Варят: Оксанко! Ну, будь-ласка!
Оксана (кадр на неї): Ти кожного разу так кажеш, – говорить голосно, надривно. – Але що я для тебе значу? Погуляти? Переспати? А як тобі треба, то вже „будь-ласка”.
Варят: Це ти вже собі гониш!
Оксана: Гоню?! Ось зараз Я ХОЧУ з тобою побути, а ТИ ХОЧЕШ до балалайки...
Варят: Я ж міг тобі збрехати, типу мені треба... до стоматолога чи гінеколога...
Оксана: Добре! Ти мене обманюй, потім зраджуй, а потім і покинь.
З-за кадру: Такі висновки роблять лише істерички, якою, власне, і була Оксанка.
Варят: Все! Це вже почались напряги! Я пішов! До завтра...
Варят робить „FLY KISS”, розвертається і йде від Оксани.
Оксана: Йди-йди... Можеш не приходити ні завтра, ні...
Голос Оксани перебиває пісня "Скай" "Дике почуття":
І струна не витримує пальців,
Іскра ця – вона здатна вбивати,
Залишатись в пам’яті.
Залишатись в пам’яті...
Камера наближається до спини Оксани, яка беззвучно кричить і махає руками, потім починає плакати, минає Оксану. Потім камера доганяє Варята, який впевнено йде тротуаром до зупинки, доганяє тролейбус, пролазить всередину, не помічаючи більше нікого збоку.
В наступному кадрі камера йде вгору від тролейбуса і показує сіре небо.
Потім камера в тролейбусі, набитому різного віку людьми. Збоку від Варята сидить якийсь мужчина і всім своїм виглядом показує, що нібито читає газету. Насправді ж цей дідок придивляється до „іміджу молодої людини” – Варята, який в косусі, з довгим волоссям і гітарою в чохлі. Дідок чмокає, намагається щось пояснити Варяту:
Дід: Ти чого так одягаєшся? У тебе мами-тата нема чи що?..
Варят цинічно витягує плеєр – камера на плеєрі, – натискає на "volume+". Музика гучнішає, дідка слів не чути, тільки видно, як він щось розповідає Варяту. Останній усміхається і хитає головою. Несподівано рука ззаду тягне за волосся Варята. Обривається музика, Варят обертає голову:
Кондуктор-жінка: Гражданін, оплатіть проїзд, пжалста.
Варят: Проїзний у мене.
Знову грає "Скай".
Потім Варят витягує блокнот і починає щось зосереджено записувати. Камера наближається до аркуша – там з’являються ноти.
Камера на вулиці, де обабіч будинків ховаються від дощу люди. Блискавка, грім заглушує пісню, біжить молодий юнак з дівчинкою, тримаючись за руки, і сміються, співають один до одного. Ось біжить і Варят, заховавши гітару під косуху, – весь мокрий. Він забігає в напіврозвалений будинок. За дверима темний коридор, вверх йдуть дерев’яні сходи (по колу вгору). Варят підіймається сходами, заходить у дальні двері. Камера на плеєрі, рука натискає кнопку "Stop" - тихне пісня.
Камера в світлій кімнаті. Вікно заліпили каплі дощу. По кутах стояли вже старенькі, але доволі великі за розмірами колонки. На правій сидів Герой і крутив парасолькою. Біля нього стояла ударна установка: бочка з альтом, робочий і дві тарілки.
Герой: Колись два модних музики зіграли на синтезаторах – тоді це були найновіші інструменти, шик моди – красиву і важку композицію... А менше, ніж через місяць це ж саме і не гірше зіграв один селянин без вищої освіти на баяні. На питання здивованих професіоналів він відповів лаконічно: ”сподобалось... ну я і підібрав”. Тому талант і інструменти – це, чуваки, зовсім різні речі.
Камера повертається в інший бік кімнати. Біля лівої колонки стоїть три гітари і гора шнурів, серед яких згубився пульт – його шукають і знаходять серед мотлоху руки Героя. За мотузку до стелі прив'язаний ще старий, радянський мікрофон. Три стільця посередині, вкрадена з вулиці лавочка і чотири стіни, одна з яких обмальована псевдо-портретами, групами, днями народження і купою інших так потрібних молоді писанин – камера повністю об’їжджає одну з таких стін.
Камера ловить в кадрі Варята, який витирає знятим балахоном своє мокре волосся. Після того дістає з чохла свою гітару, починає дещо награвати.
У наступному кадрі Герой дістає з дірки в паркеті дві примочки до гітар, підключає це все до пульта. Напроти Героя стрибає і неймовірно захоплено розповідає Пих (за що такий чудернацький псевдонім?):
Пих: Ми вчора таку дурь хапали. Казали нам ділери, що „трьошка”, а вияснилось, що не менше, ніж на п’ятьох. Ми всі улєтєлі! А Молота так погребло – він почав розказувати такий ужастік...
Варят: Може, візьмеш свою гітару, Пих?
Пих (наспівує): Та, та... Такі собі прибиті, такі собі налиплі... Я ж басист. Я – раз – і вже готовий, – сміється.
Варят незадоволено хитає головою.
Варят: А де Зонд і Володька?
Герой: Зонд має бути з хвилини на хвилину, а Володька... Сам розумієш...
*** (10 хв)
Музиканти підключають апаратуру. Камера показує кімнату через кілька хвилин – десь з 20 – ті сидять, не говорять. Ще через кілька хвилин музиканти нервують. Тільки Пих пританцьовує сам з собою біля вікна.
Варят: Зонд уже дістав своєю безвідповідальністю. Півгодини вже пройшло. Гітарист, блін... Все, працюємо без нього.
Герой: Толку нема без нього грати. Може, перенесемо репетицію?
Враз відчиняються двері, влітає в кімнату Зонд.
Зонд: Сорі, хлопаки. Спізнився, бо... Самі розумієте.
Він лукаво усміхається, показує Пиху багатозначний погляд вверх, типу "там таке було!".
Варят: Ні, Зонд, так несерйозно. Кидай свою траву, кидай своїх тьолок, бо ти нас підводиш.
Зонд: Може, я тебе кину? Чи ти ревнуєш? – він знову насміхається над Варятом. – Гаразд, не трендіть. За справу!
Всі стоять з інструментами. Враз Пих бачить, що його бас-гітара не грає. Він хаотично бігає і намагається підключити звук. Варят незадоволено бере його шнур і втикає в пульт. Герой на це все усміхається і питає:
Герой: А я мовчу на ” Де радіє хтось-там...”?
Варят: Так. Хіба так важко запам’ятати, де ти вступаєш? Карочє, спочатку я сам граю, а на ” Де радіє хтось-там” вступаєте ви. Зрозуміло?
Варят починає награвати на гітарі мелодію. Потім починає співати:
Візьми мене за руку, веди в далеку землю,
СОНЦЕ ЯСНЕНЬКЕ, у траву зелену...
Герой щось кричить і показує руками, що не встиг вступити. А Пих почав було грати, але подивився на барабани і загальмував. Нарешті Герой згадав, що за річ повинен грати, і врешті-решт все пішло більш-менш нормально. Кілька раз музиканти зупиняються, кричать одне на одного. Потім знову починають. Раз за разом камера показує різні моменти репетиції. Співає Варят:
...Через дикі грози, через болота:
Веди мене Небесне, ДЕ НЕ ЙДЕ ВІЙНА...
Варят: Тут всі повинні були затихнути! Та бас знову літав на своїй хвилі. Що за фігня, Пих? Та ти заї... – писк мікрофона.
Пих: Добре, добре. Нє орі на мєня, – і починає істерично сміятися. – Кстаті, згадав такий гон!..
Варят закурює сигарету, поки Пих розказує на фоні свою історію, скурює її за десять секунд і знову починає грати початок пісні.
Камера ще через кілька хвилин – співає Варят:
...Де радіє липа, де шепоче хвиля,
Де колишуть крила
Відпочину я...
Варят: Знову Герой вступив перед „від-„, Пих і Зонд встигли тільки на „почи-„ , хоча потрібно було вступити всім на „-чи-”. Та ви вже заї... – писк мікрофона. – Хіба так важко разом вступити?
Варят знову підкурює і швидко курить.
Камера ще через кілька хвилин показує кімнату з іншого ракурсу. Лунає пісня, але Зонд неправильно грає партію соло. Проте він не зупиняється, а продовжує грати соло не до цієї пісні, чим вносить дисгармонію в увесь звук інших інструментів.
Варят: Ми тобі не заважаємо?
Зонд: Та ні, не переймайся, – усміхається до Пиха, який і собі сміється.
Варят: Ви вмієте бігати? А от якщо би не вміли, але наважились піти грати у футбол? Чи теж саме в сексі... Хоча, звичайно, бувають і збочені недоростки! То ось ви не займаєтеся сексом чи футболом, а ґвалтуєте мене. І прямо тут! – його голос зривається.
Зонд: Та ти не нервуйся. І не говори про такі високі матерії. До речі, мені пора! Я рулю додому, – твердо і безповоротно заявив.
Варят: А чому?
Пих: Давай ще поприколюємось! – усміхнувся.
Зонд: Бо я хочу їсти, – по складам пережовує.
Варят: Чуєш? Ти хіба один голодний? – витягує ще одну сигарету, – ти запізнився на півгодини, пограв 40 хвилин і вже маєш найбільше нахабності заявляти так, що йдеш додому? А заради чого тоді ми всі тебе чекали? – він підкурив. Чорна смуга почалася з лайки з Оксаною, а тепер набирає розмаху і з друзями – сіпається брова.
Зонд: Це вже ваша справа! А я хочу їсти!
Герой: А що? Я не проти, – знімає гітару і кладе в кут, – я теж піду додому. На сьогодні вистачить репетиції.
Варят: ДОСИТЬ! – закричав він, і група подивилась на нього поглядом: "як можна нервувати через таку дрібницю?" – Досить... Досить... Ще лише одне питання: Чи можемо ми зробити репетиції не по два рази у тиждень, а по три рази? Просто я вважаю, що ми дуже мало встигаємо, хоча матеріалу для роботи доволі багато.
Пих: Ги-ги... Кстаті, такий прикол вчора чув...
Варят перебиває: Ви ж партії забуваєте, якщо по два рази. Та й для власного кайфу пограти...
Зонд: Ти дурак? – філософський вираз обличчя. – В кайф пограти вистачає і півгодини в тиждень. Мені і цих два рази в горлі так сидять. Ще й з твоїм таким серйозним відношенням до музики...
Пих: Ги-ги.
Герой: І правда. По приколу на репетиціях постукати, побринькати, – Герой виліз з-за барабанів і почав одягатися, – і так ми ніде не виступаємо. Раз у тиждень зібратись за пивом, переробити якусь попсу по приколу, подуріти...
Варят: Досить, досить... Я зрозумів...
Варят розтоптав недопалок, витягнув шнур і хотів поставити гітару... але не витримали нерви, не поборов емоції – дека попала Зонду в скроню. Камера ніби на кінці гітари, тому швидко наближається до голови Зонда і втуплюється в червоний фон. Включається вірш з "Алиса" "Энергия":
Помните ли вы ту лошадь дохлую
Под ярким белым светом.
Среди рыжеющей травы, полуистлевшая,
Она, раскинув ноги,
Подобно девке плащевной,
Бесстыдно брюхом вверх лежала у дороги,
Зловонные выделяя гнои.
А солнце эту гниль палило с небосвода,
Чтобы останки сжечь дотла,
Чтоб слитая в одном великая природа
Разъединенье приняла...
Герой кинувся вниз по сходам. А Варят стояв і дивився, як замерзають озера очей у Зонда. Камера ловить зіницю ока. Пих дивиться на Варята. Потім кричить, але крізь пісню "Энергия". Але погляду не відводить від Варята. Знову камера на кінці гітари і швидко летить на Пиха. Почувся зойк Героя і шум від його тіла – камера ловить в коридорі Героя, який котиться сходами вниз.
Пих (лежить на підлозі, кричить): Нафіга? – Ну, дістали ми тебе! Можна ж було просто розігнати групу.
Варят: От я і розігнав... Не треба було заварювати всю цю кашу. Або самим піти швидше. Не можна доводити так людину. Ви ж знали, чого я хочу. Але плювали на все це. А я не знав, що ХОТІЛИ ВИ. Тепер знаю... Мистецтво потребує жертв...
Вигляд ззаду – Варят заносить гітару над Пихом. Якось зобразити, що ламається ребро, потім ніс, рука.
Варят: Гітара теж ударний інструмент... Ой, порвав першу струну.
Наступний кадр уже надворі. Зверху ллється дощ, сіре небо. Камера від неба повертається і "заходить" в будинок, де були репетиції. В коридорі під сходами лежить в неприродній позі Герой. На східцях сидить Варят, курить. Очі навіжені, руки в крові. Збоку гітара в чохлі.
Далі кадри змінюються з фотографіями, перебиваються якимись фразеологізмами, пришвидшена зйомка. Все це під пісню "Сон" "Моя пісня":
...Моя пісня простувала нашими містами,
Де щедро приймали її синяками.
Плювала зубами, харкалась кров’ю,
А їхніх дітей проклинала любов’ю...
* * * (10 хв)
Ллє дощ. Невеличка вуличка Києва. Сутеніє. Тротуаром поволі йде Варят, час від часу струшуючи воду з намоклого волосся. За спиною в нього гітара. Він в кадрах завжди з сигаретою. Варят розпускає волосся з хвостика.
З-за кадру: Я розпустив хвостик. Дощ тепер закохався в мене. Він відгорнув моє волосся і поцілував у шию. Його рука опустилася на груди... І поповзла далі вниз. СЕКСУАЛЬНО!
Камера хитається, провалюється, ефект "розмитого контрасту".
З-за кадру: Асфальт тротуару провалився. Будинки відійшли на кілька кроків від мене, а тоді і зовсім втекли. Людей і транспорт проковтнув асфальт. Асфальт накрило небо... Лишився тільки я і дощ.
Камера наближається до багатоповерхового будинку, заходить в під’їзд. На підлозі сидить мокрий Варят, читає з аркуша слова і награє на гітарі:
Вже 5-ий день дощ і фари від машин,
Тут кожен сам за себе і ти лишивсь один.
Без першої струни і вікна не помиті,
І вівці поїджено, і вовки не ситі!
Камера ловить дощ, фари від машин, людей, які несуться по своїх справах, гітару. Голос Варята переходить у якісний варіант пісні "Сон" "Революція":
Вже 5-ий день підряд у плеєрі „Аліса”,
Ти граєш свою роль, та не відкрив куліси.
Ти може „на коні”, а може на війні –
Вже 5-ий рік підряд гребеш не в тій струї!
І ти починаєш
РЕВОЛЮЦІЮ – вітер назад! РЕВОЛЮЦІЮ – 40 днів град!
РЕВОЛЮЦІЮ – брат чи не брат? РЕВОЛЮЦІЮ – ДАВАЙ!
Камера показує якісь військові операції вперемішку з любов’ю – юнаків, матерів, дітей.
