Наступного дня Андрій отримав повідомлення в якому йшлося про час і місце зустрічі.
До суботи він ще намагався декілька разів влаштуватись на роботу, ходив на співбесіди але все безуспішно.
В суботу він виїхав раніше, щоб не запізнитись. Було дуже жарко в транспорті, незважаючи на те що було дуже рано. Навіть страшно подумати наскільки душно буде вдень. Хоч би дощ пройшов.
Макс чекав на Андрія біля станції метро. Вони привітались і пішли до гурту молоді які стояли неподалік. Певно це також з Максом, подумав Андрій, і тут також будуть відбирати, напевно спеціально багато зібрали щоб половину потім відправити по домівках.
У Андрія закрались в голову сумніви. Настрій трохи зіпсувався. Знову якась фігня і знову з понеділка прийдеться купувати газету і ходити на співбесіди.
Макс підвів Андрія до гурту і представив:
- Це наш Новенький. Сьогодні його ніхто не буде називати по імені. Сьогодні його звати Новенький. Зрозуміло? - звернувся він до гурту молодих хлопців. Серед них було правда декілька дівча та це не суттєво.
Потім всі разом пішли до фургончику, який стояв неподалік і Макс сказав йому йти разом з усіма всередину.
Двері зачинились і фургончик весело вирушив в дорогу. Андрій все думав що ці хлопці також новенькі, і як і він, вони їдуть на якусь одноразову роботу, що їм запропонував Макс. Але згодом він зрозумів, що вони вже всі між собою знайомі. Вони обговорювали весело якісь спільно пережиті події і в Андрія вже не було сумнівів, що новенький серед них лише він один. Але він міг це все зрозуміти і раніше, коли б глянув на своїх попутчиків уважніше. Бо вони всі пильно дивились на нього.
Згодом Здоровань, ніби набравшись рішучості, подав Андрію Руку і вони потиснувши краба познайомились. Здається Здорованя звали Мишком. Як ведмедя, подумав було Андрій. Здоровань був якийсь кумедний. З першого погляду здавався якимось страшним і злим. Його шия була завширшки з голову. Голова блистіла як коліно і риси обличчя були дуже сердиті. Ніби от-от за будь-яку провину він міг тебе вхопити і розірвавши на шматки і з’їсти. Але це було лише перше враження.
Здоровань вмів дуже гарно посміхатись. Видно було що він не такий злий і страшний як здається. Він навіть показався Андрію добрим.
Ще сиділи в фургончику якісь чорняві патлаті хлопець з дівчиною, але вони постійно обіймались і цілувались, заховавшись в куточку, що Андрію було нецікаво за ними спостерігати.
Ще він помітив одну блондиночку, але не запам’ятав її ім’я. Було ще декілька пасажирів, але вони не осіли у Андрія в пам’яті а їхні імена він одразу ж переплутав, ще коли вони знайомились.
Згодом приїхали. Фургончик зупинився. Всі вийшли на свіже повітря. Опинились на якомусь пустирі. Неподалік виднілась напівзапущений будівельний майданчик.
Здоровань з якимось хлопцем ніби вже знали що робити, і вони взявши якісь сумки пішли в напрямку майданчика. Інші зібрались навкруги Макса, чекаючи його розпоряджень. Він кивнув парочці, щоб йшли слідом за Мишком, а сам з Блондинкою і довгов’язим Очкариком та Андрієм пішли трохи в інший бік. Водій залишився спати в автомобілі.
Макс дістав цигарку і запропонував. Андрій відмовився. Блондинка, яка майже увесь час палила, дала прикурити Максу.
Далі була серйозна розмова в якій Макс дещо увів Новачка в курс справ. Розповів чим прийдеться займатись і що для цього треба. Андрій звичайно на все погодився.
- У мене ніяких бумажних договорів не буває, плачу скільки захочу і не дай боже, щоб ти комусь із наших пробрехався про те скільки отримаєш.
Андрій кивнув головою даючи знак що все зрозумів.
Потім Макс сказав, що треба заміряти деякі нормативи і лишив Андрія з Очкариком. А сам з кралею пішов на майданчик.
Так Андрій і не побачив чим вони там на майданчику займались і що в них було в сумках. Очкарик пішов до фургона за деякими приладами. Спочатку було все якось по дитячому, навіть Андрію стало дещо забавно і смішно. Очкарик заміряв вагу, зріст і частоту пульсу у Андрія.
Потім Андрію прийшлось дуже багато присідати, знову міряли пульс. Потім прийшлось бігати, після знову міряли пульс а також тиск.
Андрію порядком вже це все стало набридати. На вулиці було жарко і футболка в нього була вже вся мокра. А Очкарик ніяк не давав йому спокою.
- Тепер треба пройти по цьому карнизу і не впасти. Хоча тут не високо, але ти уяви що внизу прірва. Якщо торкнешся ногою землі ми тебе не візьмемо. – Сказав серйозно Очкарик.
Карниз був довгий, метрів з десять. Ноги від присідань і біготні вже достатньо нили. Але Андрій був впевнений що все вийде.
- Тільки щоб було цікавіше спочатку повторимо присідання і віджимання від землі.
Андрій мовчки став присідати. Коли Очкарик сказав що досить почались віджимання. Вже на третьому десятку руки тремтіли, спочатку йому вже хотілось підводитись, але Очкарик був невгамовний, сказав: «Ще». І він ще через силу ривком зробив декілька раз поки не почув команду: «Досить». І впав на коліна.
- Швидше , швидше тепер треба подолати карниз, – закричав очкарик, щось нажимаючи на секундомірі.
Андрій підвівся і шатаючись пішов по карнизу. Через кілька кроків він почав втрачати рівновагу і вже міг впасти.
- Будь як доберись на той край, головне не падай, – крикнув йому Очкарик.
Андрій присідаючи і притримуючись руками карниза, коли часом втрачав рівновагу, швиденько якось зміг подолати випробовування.
- Нормально, - холоднокровно мовив Очкарик, – тепер тримай цю указку, щоб вона якомога менше тремтіла. Я розумію, що після всього в тебе дрижать руки, але так треба.
Андрій тримав лазерну указку направляючи її на стінку фургончика, який стояв в кроках десяти від нього. Очкарик підійшов до фургончика і щось заміряв поглядом.
- Тепер максимально зафіксуйся і витримай хвилину з мінімальним тремтінням – крикнув він Андрію.
Потім через хвилину махнув йому рукою, щоб він підійшов.
- Нормально Андрюш, - тепер можеш відпочити, візьми там у фургоні є вода. Я скоро повернусь, – і він пішов у напрямку майданчика.
Прохолодна вода трохи привела Андрія до тями. Хоч було важко, але водночас було цікаво навіщо це все. І було приємно чути оті «добре» і «нормально», бо він знав що це значить, що його звідси не попросять і вже від цього він дуже радів.
*****
Згодом всі знову зібрались біля фургончика.
Всі були якісь дещо збентежені. Напевне щось там сталося. Макс був дещо сердитий.
- Макс, все-таки ты не прав, ми так не договаривались, - сказав різко довговолосий хлопець, що в дорозі цілувався з подругою, яка зараз трималась поряд.
- Бля. Жека. Ти маленький чи що? Ти думаєш я маю знімати цю попсу і платити тобі, та цю х..ню ніхто не купить. І вже давно пора зрозуміти, що я не хочу чути слова ні, ти мене поняв. – Закричав Макс все більш виходячи з себе.
- Только не надо кричать, мы с тобой можна сказать вместе начинали и с моим «нет» ты должен считаться.
- Жека бл..дь, я до тебе прийшов, чи ти до мене? Затусуй своє «нет» собі в очко і вали нахер з моїх очей поки я добрий, – він злобно плюнув на землю і витяг з кишені кастет. Стиснувши кулак Макс злобно глянув на волосатого Жеку.
Андрій нічого не розумів, що відбувається, і мовчки спостерігав.
Вщипнувши за попу Блондинку Макс пішов в бік, гукнувши через плече:
- Поки я піду посцать я хочу щоб твоєї морди тут не було.
Жека мовчки взяв свою подружку за руку і пішов. Макс не обертаючись гукнув:
- Краля може залишитись, якщо хоче.
Але вона не залишилась і в команді стало на двоє чоловік менше.
Інцидент дещо насторожив Андрія, але потім все минулося і він вже не згадував про це.
*****
Дістали коробку з обідом і сіли перекусити. Макс взяв пляшку вина і відкривши почав наливати в стаканчики.
Піднявши свій, він промовив до всіх:
- На цьому тижні у нашого Новенького був день народження, - вказав на Андрія. - Давайте вип’ємо за його здоров’я.
Для Андрія це було несподівано. Він звичайно міг здогадатись як Макс взнав про день народження, але він і не думав, що в нього є такі сентиментальні нотки.
Потім Макс оголосив, що Андрій добре пройшов випробування і має задовільну фізичну підготовку і що він буде вже наступного разу брати участь в роботі поряд з іншими. Ну і звичайно промовив інтригуючи фразу.
- Тепер всі можете Новенького називати по імені. А його ім’я Андре-е-е. – закричав Макс протяжно ніби на рингу оголошуючи вихід боксерів.
Всі засміялись і були раді новому знайомому. Настрій у хлопців піднявся і вже згодом всі швидко забули про інцидент з Жеком…
*****
Ближче до вечора Андрія висадили неподалік від гуртожитку.
Макс вийшов разом з ним попрощатись, інші залишились в автомобілі.
- Андре, - ти маєш обзавестись напарницею. Я тобі дам її координати. Твоя задача закрутити з нею хухримухри, щоб вона в тебе втирилась.
- А вона буде в курсі.
- Ні звичайно. Ти маєш її обробити сам. Але вона буде не проти. Я з нею був знайомий.
- І наскільки ти її вже встиг забути? А то може в нас зайде дуже далеко, – посміхнувся Андрій.
- Та вона мені пофіг. А ти бачу хлопець не промах. Пальця в рот не клади, - засміявся Макс.
- Я тобі пришлю деяку інфу про неї на ящик. І ще одне. У тебе має бути якась постійна робота, щоб ніхто з родичів не був занадто допитливим, добре? А це трохи тобі аванс, ти здається казав що треба гроші, а я ледь не забув, - подав Андрію сірі бумажки.
- Макс я ж сьогодні нічого майже не робив, не треба, - відмахнувся Андрій.
- Бери, я ж кажу що аванс. Наступного разу не додам. Або візьми як подарунок на день народження від усіх нас.
Андрій погодився і заховав гроші в кишеню.
- До зустрічі Андре, – сказав Макс сідаючи знову в фургончик, і додав про себе усміхаючись – от казанова .
- Пока Макс.
*****
«Треба познайомитись з наступною дівчиною. Номер асі 556943972 більше інформації нема. Забавно.»
