Альо. Привіт, мала… Ти там як? Слухай. Ідьом ми, значить, сьогодні з братухою… Де-де… По Дніпро<сensored>ську, звичайно! Шо, я буду свій вихідний тут дуплити чи шо? Ага… Ну ти слухай. Це просто “хатітєвертє хатітєнєт”. Шо, не знаєш? Передача така була… А ти не шпіонка? Ги… Ну ідьом нікакіє. Бухі вщент. А тут, прікалісь, тьолка з вікна магазину нам рукою маше… Шо??? Ти чого? Та ти не поняла… Блін. Телефон вимкнула. Альо, ти шо абідєлась?.. Та я не знаю чого вона махала. Може, настроєніє було таке… Та не пішли ми до неї, кажу ж! Я ж чого звоню. Я тупо по приколу кажу братухє: “Бачиш чим вона маше? Це в неї ліва рука відрубана, і вона її у праву зажала”. Ги… Повертаюся, а братуха вже блює. Чувствітєльний він. Коли вип’є, ги… Чого розповідаю? Та цей придурок блюванув на братка якогось, осьо на піджак… Ну шо-шо? Сидім без грошей на вокзалі, а братуха ще й без зуба… Добре, шо мобілку я свою сховав… Ага, ушлий. А братухіна пішла як “возмєщеніє ущерба”. Я ж чого звоню. Можеш приїхати нас забрати? Ага. Спасибі. Ну, пока. Цілую.
