10 речей, що змінять світ на краще
Uplifting
рецепт:
1- Усмішка (однієї чайної ложки щирості досить);
2- Окуляри (сонцезахисні);
3- Квиток на проїзд (у тролейбусі);
4- Парасолька (звичайна);
5- Відро з водою (бажано чистою та теплою);
6- Цукерка (шоколадна, щоб аж танула у роті);
7- Побажання удачі (1/250, 8-10 хв);
8- Слово «Єс!» (смакота, якої можна не жаліти й можна замінити на схожу);
9- Олівець (простий або кольоровий; під настрій та колір паперу);
10- Вишенька (додаток, у кожного свій, але яскравий, незабутній).
Юра збирався на міський конкурс з англійської мови. «Єс!» – вже за звичкою сказав він голосно, впевнено, щиро і з радістю, хитро і весело, з ракетним вогнем в очах, і вийшов із дому. Він знав: сьогодні буде класний день. Юнак міг сісти на маршрутку, але під’їхав тролейбус, що також підходив. Він увійшов. Атмосфера цього міфічного засобу пересування заворожувала і була відразливою водночас. І ось черговий скандал. У головних ролях: кондуктор і «вухатий» пасажир.
– Ну немає грошей!
– То чого їдете?
– Бо треба!
– І гроші треба!
– Ну немає…
Юра делікатно втрутився і заплатив за сивого чоловіка (хоча до діда йому ой як далеко було!) у незвичному чорному береті, немов парижанин. Все одно юнак зекономив, не сівши в маршрутку.
Вийшовши на красивій зупинці, де сучасна аптека зі старовинним виглядом врізалась у перехрестя, школяр прослідував до магазину. Із самого ранку Юра не звик снідати і зараз вирішив підкріпитися. Школяр купив кілька булочок і шоколадний батончик.
– Спасибі, – сказав він.
– Удачі! – посміхаючись, спокійно відповіла продавець.
Це було якось спонтанно і, навіть, дуже несподівано. Тому юнак лише зі здивовано-усміхненим обличчям розвернувся до виходу. Але ж як приємно! І Юра відчув приплив тієї енергії доброзичливості, що як той басейн прохолодного осіннього повітря, вилився на нього, коли юнак вийшов з теплого приміщення. Нам іноді жаль одного слова, а для когось це може виявитись рятівним натхненням.
І конкурс дійсно пройшов чудово! Емоції, які б заповнили усю приймаючу школу, лились через край. А нових друзів скільки!.. Поспілкувались, насміялись, номерами обмінялись і пора вже йти. А на вулиці – дощ. Одна знайома й каже Юрі:
– За мною скоро мама прийде, з парасолькою.
– Ні, дякую звичайно, але я не проти прогулятися в таку чудову погоду! – його серце, мов компас, уперто вказувало на вулицю, на дощ, і він прислухався.
Одягнувши свій улюблений рюкзак, Юра не поспішаючи відправився додому. Йшов уздовж бульвару й мокнув під теплими сльозами радості. Це осінь раділа. Нарешті змінила вона літо. Тепер її черга фарбувати природу і водити свої хороводи.
Тут юнак згадав, що в рюкзаку цукерки, прихопив три з дому. Тепер наступила ейфорія. Прекрасні думки оформили тригодинну візу до його голови…
Дощ припинився, яскраве сонце знову здивувало мешканців міста. І ось назустріч Юрі йде вродлива дівчина. У нього лишилася одна цукерка з дрібненькими горішками – справжня насолода, і він вирішив нею поділитися, віддати, просто так, зробити приємне.
– Дівчино, візьміть! – із самим невинним виглядом сказав Юра, всміхаючись, а його білі зуби чорніли від з’їденого шоколаду.
Незнайомка опустила на секунду сонцезахисні окуляри і побачила це, відсахнувшись. Вона, скривившись, уже збиралася відмовити і піти собі далі. Але щось у такі моменти знаходить доступ до твого «я», і «ми» також, і ти віддаєшся приємній миттєвості, хоча момент до того взагалі сумнівався. Не треба відгороджуватися від усіх, адже вони у будь-якому випадку є частиною твого життя.
– Пригощайтесь…
Спершу побачивши жах, тепер дівчину підкорила щирість цієї милої усмішки, переборовши шоколадний казус. А потім дівчина зняла темні окуляри, довіривши очі новому знайомцю.
–…Дякую.
– Мене Юрою звуть.
– Мм, смачно, Юро! Я Аліса, – і простягнула свою тендітну ручку з двома-трьома каблучками.
Юнак, сам не свій, мов у принца перетворившись, узяв ту ручку й поцілував. Щоки дівчини стали схожі на вишневий джем, вона аж ніяк не очікувала такого… Але ж ніхто не забороняв прийняти образ мужнього юнака на коні!
І почалася нова дивовижна історія. Не буду її всю описувати, бо ж ви все одно перекажете на свій лад. Та й то добре. Веселились герої, випивали кожну мить щастя, як дороге п’янке вино, закусували «цікавинками» одне про одного, а освіжали це…
Гуляючи по пісочному берегу Дніпра, підлітки натрапили на дитячі іграшки. Юра взяв відерце і набрав туди теплої після дощу води, і прямо на неї, на сукню…
–Ах!.. – Аліса зі сміхом обливала до того вже мокрого Юру. Це була ще одна безтурботна гра.
Якось чоловік, що малював на пляжі, толерантно втрутився:
–Гей, голубки! Я вибачаюсь, але чи можу я зробити вам цей скромний подарунок?
Спочатку погляди прикувалися до екзотичного блюда – прекрасної картини: небо, схоже на полуничне морозиво, тануло і стікало на зелені острівки пухнастих салатів посеред широкої смуги розлитого білого вина; вона межувала з ділянкою меду, яка немов тягнулася за цілою банкою жовтої солодкої смакоти вздовж усього пейзажу, а за ділянкою – неначе фруктове желе – охопили вулички міста зелені насаджування. А потім Юра впізнав того самого парижанина, якого зустрів зранку.
Ах, так! Мало не забув – олівець! Не бійтеся висловлювати думки, як мої руки, ведені окриленим фантазією серцем, малюйте життя цікавіше і добріше, адже це ваша Вишенька!
Який сенс?.. За квартал від вашого дому продається набір відмінних кольорових олівців!
А ви знаєте, Юра таки став фіналістом конкурсу…
