Мамині очі дивилися на мене, заглядаючи у саме дно мого душевного неспокою. Повні віри у краще, зоряні із краплинкою небесної блакиті – її очі були схожими на цілюще джерело, що дає життєдайну енергію для нового дня. Я дивилася на них щоразу, коли відчуття болю і зневіри у життя брало верхи над розумінням реальності такою якою вона є для мене. У ці миті хотілося сказати їй – я найкраща дитина на світі, я буду робити усе правильно і ніколи не повторю помилок.
Відчинені двері у доросле життя і зачинені дверцята в дитинство. Вибір не великий. У супроводі життєвого вибору важливо, аби очі мами були присутніми поруч наче зіниці щастя, що вестимуть шляхами незвіданих тривог , непорозумінь і розпачу. Там вони як ніколи потрібні. В них можна знайти відповіді на запитання, чому світ такий несправедливий і почути від неї, - ми самі його таким робимо.
На жаль, коли я переступала рубежі свого повноліття у 14, 16 і 18, поруч не було тієї людини, яка б дала відповіді на важливі запитання. Не було очей в яких можна було б потонути і знайти підтримку.
Складний час дорослішання, миттєвості першого кохання, захоплення іншим і так далі – усе це життєвий досвід, який від розчарування до розчарування давав про себе знати. Нашарування мрій, невиправданих сподівань, народження нових ідей, і крадіжка власного щастя у себе самої.
Я поцупила великий шматок оригінального золота в обрамленні дитинства, я поцупила його у себе назавжди.
Відчиняються двері – великі очі, усміхнене обличчя, побажання на день народження. Здається нічого іншого для щастя не потрібно. Вона є, вона жива, вона пише своєю рукою чергове віншування, вона знає що я її найдорожча кровинка – її дитина.
Обіймаю фото, вологими долонями до грудей, вдивляюся у її великі очі, і знаю вона для того, аби бути з нами, розуміти і радити, вона для того, аби народжувати, для того аби підказати як бути…. Як бути коли я захочу стати матір’ю, чого вчити своїх дітей, що покласти у їх відчинені голівки дитинства, аби воно стало для них незабутнім.
Сьогодні молода дівчина років 20 зробила аборт. У її дитини через 7 місяців був би перший день народження. Вона б отримала сотні написаних слів та побажань, іграшок і море поцілунків.
Я вкрала у неї її життя, як моє поцупило у мене власне!
