Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2698
Творів: 51622
Рецензій: 96045

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 20494, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.145.80.247')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Мініатюра

Історія Одного Імені.

© Іринка , 15-01-2010
   Мамині очі дивилися на мене, заглядаючи у саме дно мого душевного неспокою. Повні віри у краще, зоряні із краплинкою небесної блакиті – її очі були схожими на цілюще джерело, що дає життєдайну енергію для нового дня. Я дивилася на них щоразу, коли відчуття болю і зневіри у життя брало верхи  над розумінням реальності такою якою вона є для мене. У ці миті хотілося сказати їй – я найкраща дитина на світі, я буду робити усе правильно і ніколи не повторю помилок.  
  Відчинені двері у доросле життя і зачинені дверцята в дитинство. Вибір не великий. У супроводі життєвого вибору важливо, аби очі мами були присутніми поруч наче зіниці щастя, що вестимуть шляхами незвіданих тривог , непорозумінь і розпачу. Там вони як ніколи потрібні. В них можна знайти відповіді на запитання, чому світ такий несправедливий і почути від неї, - ми самі його таким робимо.
  На жаль, коли я переступала рубежі свого  повноліття у 14, 16 і 18, поруч не було тієї людини, яка б дала відповіді на важливі запитання. Не було очей в яких можна було б потонути і знайти підтримку.
   Складний час дорослішання, миттєвості першого кохання, захоплення іншим і так далі – усе це життєвий досвід, який від розчарування до розчарування давав про себе знати. Нашарування мрій, невиправданих сподівань, народження нових ідей, і крадіжка власного щастя у себе самої.
Я поцупила великий шматок оригінального золота  в обрамленні дитинства, я поцупила його у себе назавжди.  
   Відчиняються двері – великі очі, усміхнене обличчя, побажання на день народження. Здається нічого іншого для щастя не потрібно.  Вона є, вона жива, вона пише своєю рукою чергове віншування, вона знає що я  її найдорожча кровинка – її дитина.
     Обіймаю фото, вологими долонями до грудей, вдивляюся у її великі очі, і знаю вона для того, аби бути з нами, розуміти і радити, вона для того, аби народжувати, для того аби підказати як бути…. Як бути коли я захочу стати матір’ю, чого вчити своїх дітей, що  покласти у їх відчинені голівки дитинства, аби воно стало для них незабутнім.
     Сьогодні  молода дівчина років 20 зробила аборт.  У її дитини  через 7 місяців був би перший день народження. Вона б отримала сотні написаних слів та побажань, іграшок і море поцілунків.
  Я вкрала у неї її життя, як моє поцупило у мене власне!
  
                

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.043617010116577 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати