Минулий 2009 рік виявилися досить таки врожайними на фантастичні фільми. Ось неповний перелік самих яскравих на яких я зупинюся:
«Геймер» (США; студія: Lakeshore Entertainment; режисери: Марк Невелдін, Брайан Тейлор), «Клони» (російською «Суррогаты») (США; студія: Touchstone Pictures; режисер: Джонатан Мостоу), «2012» (США; студія: Sony Pictures; режисер: Роланд Еммеріх), «Аватар» (США; студія: 20th Century Fox; Режисер: Джеймс Кемерон) і дитяча фантастична комедія «Прибульці на горищі» (США, Канада; студія: Josephson Entertainment; режисер: Джон Шульц )
На початку про самий «розпіарений» проект — фільм «2012».
Письменник-фантаст і за сумісництвом водій у олігарха російського походження Юрія, під час поїздки на пікнік дізнається від божевільного журналіста про майбутню катастрофу. Решту фільму головний герой успішно тікає від катаклізмів, успішно (ну майже) рятує свою колишню сім’ю та дістається омріяного ковчегу.
Доволі кволий сюжет, який не витягує навіть гра Джона Кьюсака, котрий як ніхто інший уміє робити перелякані очі. Якщо прибрати вражаючі сцени апокаліпсичного характеру з не менш вражаючою комп’ютерною графікою, майже нічого не лишається. Навіщось вставлені явно затягнуті сцени з президентом Америки. Від награного пафосу, аж нудить. Кількість штампів просто непристойна, навіть як на «боєвик». Сцена з літаком, що ледве встигає злетіти повторюється три(!) рази.
Але. Це тільки здається, що у фільмі традиційний «гепі-енд». Бо врятований головний герой — то виняток. Нова раса людей складатиметься із купки «товстосумів», президентів (вождів, королів, емірів), купки негідників із спецслужб та купки інтелектуалів.
Мабуть все ж таки цей, на перший погляд пустопорожній фільм, несе деяке послання глядачам. І послання це не вельми втішне: «Ви — біомаса, за вас ніхто вболівати не збирається, світ належав, належить в належатиме «еліті»!
Та чи належатиме? Бо навряд ця «еліта» з її вовчими законами спроможна буде створити нове людство. До того ж, скажіть на милість, хто буде це людство народжувати? Стара англійська королева? Чи та купа підстаркуватих чоловіків, яких відібрали, як «генофонд»? Бо одній дочці президента та маленькій донечці головного героя з цією глобальною задачею явно не впоратися…
Решта названих вище фільмів значно цікавіша і я б їх об’єднала в одну групу. Які ж паралелі мені примарилися в таких різних на перший погляд фільмах?
Так, дійсно, фільми доволі різні. Але є в них певна об’єднуюча складова.
«Геймер». У далекому майбутньому високий розвиток нанотехнологій дозволив технологічному генію-лиходію Кену Кастлу з'єднати відеогру з «реаліті-шоу» і змоделювати ультрафункціональну мультиплеерну гру «Вбивці».
Людство отримало можливість гратися живими людьми, немов ляльками. При чому одні граються, а весь інший «піпл» із задоволенням цю гру «хаває», споглядаючи з екранів телевізорів. Геймери бавляться у «віртуальні» ігри. Злочинці — персонажі жорстокої і кривавої гри «Вбивці», а бідняки (які за гроші згоджуються на гру) — огидного гламурного «реаліті-шоу». Людей «ляльок» примушують виконувати усі збочені забаганки «геймерів» — від убивств до сексу.
При цьому і геймери, і глядачі цього «шоу» виглядають не менш механічно, чим самі ляльки. Мертвий світ. Сурогатні розваги розжирілих напівмерців.
Головний герой Джон Тілман повстає і врешті-решт отримує свободу та відновлює свою особистість. Але вбивши лиходія у фінальній сцені чи подолав він систему, яка його ув'язнила?
У фільмі «Клони» присмак такого ж «несправжнього» світу. Дія розгортається в майбутньому, в 2057 році, — коли люди практично перестали спілкуватися між собою і повністю переклали цю функцію на плечі роботів-замінників. Залякані примарною «загрозою», обивателі всі як один, придбали собі «тіла» що мали б убезпечити їх від усіх негараздів. Замість людей на вулицях з’явилися ляльки-роботи, гламурно зачесані, по модному одягнуті, з неживими усмішками на обличчях… Вони не тільки ходять замість людей на роботу та по салонах краси, вони замість них навіть кохаються!
Світ виглядає, як причепурений рекламний ролик. Людина-оператор зовсім не виходить з дому, і ризик потрапити під машину, або підсковзнутися на банановій шкірці зведено до мінімуму. Зручно. Життя нарешті стало безпечним!
Але це облудна безпека. Бо… як виявляється твоїм «тілом»-клоном може заволодіти сторонній, і це «тіло» буде виконувати інші накази…
Брюс Віліс, звичайно, рятує світ від «солодкого» сну :) У фіналі численні ляльки на вулицях театрально падають, а люди-кроти, залякано мружачись на сонечко, нарешті виповзають зі своїх домівок.
Цей веселий «театр» Карабаса Барабаса логічно продовжує нічім, на перший погляд, непримітна дитяча комедія «Прибульці на горищі».
На горище дачного будиночку, де відпочиває сім’я Пірсонів, приземляються маленькі, але дуже люті інопланетяни. У них є корисні для завоювання землян високі технології — доросла людина легко потрапляє під вплив прибульців завдяки пристрою, що контролює розум. Варто тільки вцілити в основу черепа жертви спеціальною кулею. Діти вступають у нерівну боротьбу з прибульцями і за допомогою «5-ї колони» у стані ворога, кумедного чотирирукого техніка Спаркса, одержують перемогу. Інопланетяни-завойовники летять ні з чим, але полишають на землі свій прилад. І земні діти не можуть утрималися від спокуси «погратися» пультом управління. Вони завзято натискають на кнопки, примушуючи одного з гротескних персонажів на ім’я Рікі рухатися за наказом. Як смішно! Аж мороз по шкірі…
І нарешті про найкращий, на мою думку, фільм минулого року — «Аватар».
2154 рік. На планеті Пандора знайдений особливо цінний мінерал, великі поклади якого знаходяться якраз під поселенням аборигенів — синіх жовтооких красенів з хвостами. Земляни вирішують відправити до них аватар — морського піхотинця, чия свідомість переміщена у тубільне тіло. Але він закохується в місцеву красуню, розуміє, що імперіалісти та військові є злочинцями і стає на чолі визвольного руху.
Деякі критики, через власну зашореність, я б навіть сказала «зашлакованість» вважають картину банальною і примітивною. Але вона не банальна і не примітивна — це дуже мудра та глибоко міфологічна казка. Про боротьбу добра і зла. І зло, як це не сумно — наша власна людська жадібність та безсердечність. Фільм буквально насичений різноманітними образами із древніх легенд та міфів. Чого варте одне Світове дерево! Чудова казка, яка спромоглася достукатися до багатьох сердець.
Я на власні очі бачила, як люди виходили із залу зі сльозами на очах. Чому ж? Наче все у фільмі закінчилося щасливо…
А може цей прекрасний незайманий світ Пандори нагадав усім нашу власну планету? Яку безжально ґвалтують і знищують «підкорювачі природи». Цинічні ділки, що наче завойовники, вбачають у природі тільки вигоду і викачуючи з неї кров, потирають руки та підраховують прибуток. А ми? А ми — значно гірші від тубільців Пандори. Приспані та механічні, відірвані від матінки-землі…
Який же висновок? З усіх цих таких різних і таких схожих новинок кінематографу?
Всі ці фільми так чи інакше доводять до глядачів страшну і цинічну думку — людина легко перетворюється на ляльку в умілих руках «кукловодів».
Та є і хороша новина! Навіть за цієї моторошної умови, людина може в один прекрасний момент не злякатися «кукловодів», вийти із покори, віднайти доріжку до своєї справжньої природи, і тоді, поборовши свій страх, вона зробиться вільною.
