Я бігла додому. Не дочекалась машини, мамахен знову буде кричати, може навіть полізе тягнути за волосся, Малічка зойкатиме. Щось останнім часом мамахен та й брат дивно подивляються на мене, я їх не розумію. Почалося з того, що я остригла косу. Брат вперше посміхнувся до мене, але так гиденько, що мені захтілось вмитись. Малічка тільки руками сплеснула, а мамахен закусила вуздечку і погнала:
- Зовсім від рук відбилась, чому не спитала, чому стриглась в простій перукарні, і взагалі виглядаєш як…як…- і посунулась до себе мабуть хлестати коньяк. Брат прицмокнув.
- Лялечка, ти просто крулівна! Така ошатна! Яке личко, яка шийка! – промовила бабуся.
- Бабуся, нам нарешті дозволили проводити вечір на восьме березня, двадцять третього лютого не дозволили – хлопці ображались, а ми нарешті випросили у завуча, хоч тільки восьмий клас, а все ж… Бабуся, ти мене чуєш?
- То в тебе перший бал, розрадочко?
- Ну, бабусю, який бал? Вечір - в-е-ч-і-р!
-Дівич-вечір? Чи і хлопич теж?
Я закружляла з нею по холу. Бал! Треба вибирати вбрання, змінити сережки. Що вдягти джинсову спідницю чи чорну сукенку? До спідниці можна в ботфортах, а до сукенки треба брати туфлі перевзуватись. Через два дні, через два дні…
З Владом не розмовляла з Нового Року, навіть подарунку не дарувала на День захисника Вітчизни, він мені до речі також на День Святого Валентина нічого…
Я все виправлю, вже приховала конфіскований у маман пакуночок з пляшкою коньяку і коробкою якихось польських цукерок. Отут поляки підкачали гонять туфту, а пацієнти маман телющать, сподіваюсь, що коньяк не фуфло, бо буде соромно перед однокласниками. Я буду щедра, наливатиму усім, і може вип’ю сама (вперше), а потім запрошу його танцювати, і він мені щось скаже і подивиться на мене своїми блакитними очима, відкине свою біляву чуприну, його руки на моїй талії, мої у нього на плечах.
Ми ще ніколи не танцювали, він звичайно торкався мене, але як, просто в грі на фізкультурі чи випадково у натовпі …
А от я одного ранку прокинулась з бажанням легенько пальчиками обвести його профіль, опустити руку нижче на його плечі. У нього такі гарні руки – м’язи рельєфно виділяються, а ще доріжки вен випуклі, мені так хотілось їх торкнутись…губами. Мені навіть боляче буває вночі від цих бажань, я кусаю губи, стискаю пальці так, що на долонях видно слід від нігтів.
І так ще досі…
Я вибрала джинс і ботфорти, сукня ображено висіла у шафі там же пилились туфлі, я вирішила, а раптом ми потім кудись підемо, то часу перевдягатись і бажання носитись з пакунками в мене аж ніяк немає. Вирішила вдягати бюстгальтер ( вперше!), у Інни з нашого класу вже другий розмір, а в мене нуль. Але бюстик класний з поролоновими накладками і під кофтинкою здається, що там весь перший розмір. Мамахен слідкує за моїм гардеробом аби була не гірша за інших. Сережки – величезні кільця і максимум фарби. Чорні стрілки, туш по повній програмі. Тіні? Зелені! Підкреслять мої очі. Мої зелені очі! Помада? Рожева звичайно! Рум’яна? Як їх там в журналі вчили накладати – провести уявну лінію від краю брови і від мочки вуха і на перетині накладати великою щіточкою і розтушувати. Є! Парфуми? Мамахен полюбляє солодкі, аж до притору, але що ж - спонсор сьогоднішнього Радиного мейкапу маман. Треба врешті решт починати збирати свою косметичку і свої парфуми. Ще пару штрихів перед люстерком. Я буду така як всі! Я буду разом з усіма! Ніхто не скаже, що Рада не в собі, що Рада - Відьма…
- А це що? Що це, я тебе питаю ти відьмівський виродку, повія малолітня, гадючина! Ти що з собою наробила, дебілко? – волала моя маманька, що невідомо чому повернулась раніше додому.
- Швидко у ванну, - горлала вона, - я тебе там утоплю падлюка!
Я задкувала, а вона насувалась на мене страшна й червона, очі припухлі, вуста скошені брудною лайкою, обличчя масне, руки наставлені до мене гострими червоними пазурами. І вона таки вчепилась в мене, відтягла у ванну. Довго милила мене, мило зайшло у очі, щипало, а вона терла й терла мене. Мені здалось, що це було цілу вічність. Її пальці так стискали мою шию, що мені здавалось ось-ось вона зломить мене, і в нею в руках лишиться моя голова. Та нарешті вона скінчила, відтягла у нашу з бабусею кімнату і кинула на тахту.
- Дома, сидиш дома! – кинула вона мені, як собаці кістку. Сама засапана, запітніла посунулась до себе. Бабусі не було вона все частіше ходила до церкви, тепер їх уже дозволили. Батько не раз за вечірньою чаркою казав дядькові :
- Відмолює гріхи курва, пся крев… Видно добре нагрішила…
Бабуся теж чула, на мить завмирала, а потім починала щось робити: чи то в'язати, чи втирати уявний пил з тумбочки біля ліжка, чи щось шукати, лише в очах плескався біль, гіркий, невимовний, не вимолений, не прощений…
Я піднялась з тахти до люстерка, подивитись чи не відірвало те скажене стерво мені часом чогось. На мене подивилась мокра відьма. Бліда , аж сіра, в зелених очах плещеться дика злість, під очима чорно від туші, губи сухі від мила. Моя зачіска, так старанно викладена, тепер змокла і скрутилась у пейси. Я повільно зняла сережки, добре що хоч вуха не порвала. Пройшлась по кімнаті, похитуючи головою. Ніби намагаючись побачити чи гостріше відчути синці і подряпини на шиї. Вернулась до дзеркала, причесалась. Погляд впав на бабусину шкатулку, тут тепер зберігалось рукоділля : вишивки і полотно, п’яльця і голки, спиці і крючки, нитки і бісер. У бокових відділах лежали карти, а в потаємному - підвіска з портретами, ядучий перстень і мій також срібний хрест. Бабуся нишком мене охрестила. Я нічого не зрозуміла, але підкорилась Малічкиній волі, як волі Всевишнього.
Я витягла свою улюблену забавку - перстень. Давно я його не брала, овва! Та він вже не спадає мені з пальця. Оце то так! Я здивовано дивилась на свою руку, який гарний цей перстень! Тільки камінь злегка потемнів. Зараз протру його, відтягнула рукав светрика, щоб протерти, надавила і аж підстрибнула від несподіваного болю. З –під каменю зацебеніла кров, вона стікала по пальцям, я завмерла, а потім почала злизувати, який дивний і бентежний смак у моєї крові, присмак заліза, ніби облизуєш ключ…
Що він відчиняв і що відчинить, мої відчуття загострились, думки навпаки вповільнились . Я почула , полилася вода, як мати засунула двері в ванній, мабуть збиралась купатись, я підкралась до дверей і тихенько засунула засів з своєї сторони.
Накинула куртку, надягла чоботи, ще раз лизнула кров, що виступила з-під каменя. І тихо прочинила двері у нове життя, життя з присмаком залізного ключа.
