Дівчинко, дівчинко, не слід таким маленьким леді відходити далеко від мами! Ці краї пам’ятають багато нещасних випадків з такими неслухняними і необачними!
Чия доця?! Мамо, уважніше наглядайте за нею, всіляке може статись!
Так, усі взялись за руки: хлопчик-дівчинка, дівчинка-дівчинка, хлопчик -…, ну загалом ви зрозуміли, кому хто подобається.
Ось тепер всі за мною!
Ласкаво просимо в Тихий Шепіт – край чарівних Карпатських гір, стрімких потічків і надзвичайно смачної бринзи!
По ліву сторону від річки ви побачите славнозвісний гай. Кажуть там опришки повісили більше сотні поліцаїв. З тих часів багато води втекло, але місцеві жителі досі бачать привидів. Не знаю наскільки це правда, але напівпрозорих літаючих істот минайте десятою дорогою.
По праву сторону розкинулось наше село – Тихий Шепіт. З історичних джерел відомо, що поселення заснували вихідці з Трипілля близько однієї тисячі років тому. Але викопні рештки свідчать….
Та Господи, вам це ж абсолютно не цікаво! Ви хочете почути історію дівчинки Орисі?!
Так-так, завдяки пресі, яка не покладаючи рук, в поті чола висвітлювала подробиці тих моторошних подій, вся країна знає про бідну дівчинку Орисю і божевільного діда Панаса.
Підійдіть ближче, ось в цій хатині виросла дівчинка Орися. І саме тут ми поставим пам’ятник героїчній дитини, чия звитяга і сміливість зуміли подолати зло.
Тепер розверніться, через дорогу жив дід Панас. Спитаєте чому не спалили домівку цього покидька? Для того, щоб люди приходили сюди, чули цю історію, жахались і дітей своїх учили добру і всьому файному!
Так от я вам розкажу історію Орисі і діда Панаса.
Орися була, золотко, а не дитина, тиха, спокійна, але трошки дивна, в гаю отому моторошному час від часу пропадала.
Одного серпневого ранку тиха і спокійна дівчинка Орися якось вийшла з дому. Татко й каже їй: «Збігай на полонину, дитино, до отари, забери молоко у вівчаря». Біжить Орися через поле навпростець, а тут дід Панас сидить на пеньку: «Куди біжиш? – питає, - А батько і мамка вдома?». «Дома», - відповідає Орися і далі біжить, та так швидко, що ніг не чує, а на серці тривожно. Знає, припреться отой дідуган, грошей на горілку проситиме, мамка не дасть, а татко на мамку нагримає, ось тут почнеться крики, аж у долину чути буде. Не добігла до отари, розвернулась і гайда додому. Забігає в хату, а там страхіття коїться, стоїть дід Панас з сокирою і махає наліво, направо, а батьки її в калюжі крові лежать. Але дівчинка не з сирого тіста ліплена, хватає палицю та й по голові угріла старого психа, та й так угріла, що той упав, а сокира вилетіла з рук, та й йому на голову, розітнула макітру навпіл. І сидить, плаче дівчинка, так голосно, що все село збіглось. Бідне-бідне дитя…
А на наступний ранок поприїжджало куча газетярів з міста, поліцаїв, все село кишіло ними, і питають дівчинку, розпитують, а вони бідна крізь сльози їм відповідає.
От відтоді і стало наше село знаменитим завдяки пресі. І стала Орися зіркою, і на люди почала з’являтись. Купила черевики червоні, розпустила косу довгу та й гайда в столицю. По телевізору виступала, село наше згадувала. Кажуть Президент обіцяв орденом нагородити.
Давно ми не бачили вже Орисі, але кожного року на початку серпня приїжджає дівчинка в село наше, приносить квіти: дві батечкам своїм і дві діду Панасу. Золота дитина, всім пробачила!
Злі язики кажуть, що падає вона на коліна перед їхніми могилами і шепче мов, пробачте мені, старі ви були, немічні, а я молоденька, світу хотілось побачити…
Що то значить, біс його знає…
О, ви вже зачаровані нашим селом? Ходімо до покинутої церкви. В ній батюшка повісився, кажуть одразу після сповіді Орисі.
А тепер сюди, до цього яру. Знаєте що тут? Е ні, не здогадаєтесь!
Тут за дивних обставин померла група туристів. Ой, я сказав померла? Мав на увазі «помре»! Містичний випадок, в усіх станеться раптовий серцевий напад…
О, діду Панасе, а як ви з могили вибрались??? І сокира у вас така чиста, нова чи шо?
Гей, туристи, куди ж ви побігли? Посміхайтесь, завтра ви з’явитесь в газетах і ще раз прославите наше село! І саме смішно, що приїдуть інші туристи, щоб подивитись на місце де загинули попередні… Щоб ми робили без свободи слова!
