Рудоволоса Оленка щойно повернулася з Ялти. Тепер сиділа на ослінчику під старою грушею, сьорбала каву, „заїдаючи” сигаретою, і поспіхом зливала подрузі по роботі всі пригоди, радості та жалі курортного відпочинку. Найбільше непокоїло вогняно-руду те, що засмага не пристає до її білого тіла, а разом – не липнуть хтиві погляди чоловіків. Рожево-облізла тушка на піску реально відлякувала павуків-мисливців, які снували поряд. До чоловіка, що стояв неподалік груші, долетіло кілька фраз розмови. Уважно поглянув на жінку. Щось дуже незвичне. Ногайський степовий тип обличчя... Веснянки серед літа. Антична м”якість у привабливих, легких формах. Досить миле, фарбоване створіння...
А через кілька днів на тому ж ослоні у затінку, він підстеріг самотню кралю і, ковзаючи поглядом з горбовин її тіла у западини, розпочав здалеку.
- Оленко! Ми знайомі цілий тиждень. Життя, як пісочний годинник. Час невблаганний. Пісок тікає дуже швидко і цьому немає ради. Пальця туди не вставиш, не зупиниш… Сум огортає мою душу, як подумаю: „Так мало лишилося, а наші стосунки зовсім не рушили до ліжка”...
Оленка поморщила у задумі круглого лоба і зауважила:
- Мнє кажетца у вас что-то з часамі.
- Та ні, Оленко! Ти не зрозуміла. За студентства я сповідував культ засмаги. Досягав стійкого темно-коричневого кольору з синюватим відтінком. Тут у середніх широтах, а не на Кримському бережку. Араби-студенти здалеку приймали за свого. Давай, Птахо, зробимо так. Я знову досягаю подібного окрасу і ми дружно поєднаємо наші тіла на одному ліжку. Тільки не на білому простиральці, бо там твої чарівні форми просто розмажуться. Мають бути салатові, чи пастельні тони. І тоді все виглядатиме казково з художньої точки зору.
Оленка знову задумалася. Неначе маленькі степові хмарки пробігали над обличчям. Тіні незручності, легкого сум’яття і ще чогось загадкового, що буває у жінок при спогадах про інтим. Потім хитро посміхнулася і рішуче мовила:
- Я всьо паняла. Кагда?
Чоловік розгубився і втратив лице (як кажуть японці). Щось белькотав про довготривалість засмаги і, що не готовий ще… Та Оленка, труснувши рудою чуприною, випустила ногайську вбивчу стрілу:
- Ну нада же калатіть понти да канца!
