Думайте сами, решайте сами – любить или не любить.
Слова із пісні чи не найпопулярнішого радянського фільму "С легким паром!" У якому теж про "це саме" – перипетії в стосунках двох, коли увіходить третій. Фільми часами шокують нас фабулою й несподіваною житейською правдою. Навіть ті, що анонсуються як "еротичний трилер". Так було й з американським фільмом "Невірна" (режисер Едріен Лейн). Едвард і Коні – гармонійна зразкова пара. Щасливо живуть із восьмирічним сином, собакою та покоївкою в передмісті Нью Йорка, але якось Едвард зауважив, що дружина щось приховує від нього... Правда, яку довідався з допомогою приватного детектива шокувала. Його віддана, любляча дружина, з якою живуть душа в душу - зраджує його. Так розбивається один із найпопулярніших і по-людському дуже зрозумілих міфів – уявлення про те, що коли хтось стрибнув у гречку, то щось негаразд із його, або її шлюбом. Мовляв, від добра добра не шукають. Водночас спостереження й факти свідчать про інше: навіть найщасливіший на світі шлюб, нажаль, не може бути гарантією від зради чоловіка чи дружини. Саме перегляд цього фільму спонукав мене відкрити декілька правд про найпоширеніші міфи стосовно подружніх зрад, про які розповідають західні, та й наші психологи.
Американський психолог Ширлі Гласс, що написала книжку з довжелезною назвою "Не лише друзі: як упоратися з фактом невірності подружжя й залікувати травму, заподіяну зрадою", зазначає, що "гармонійні", "зразкові", "люблячі" – ніколи не зраджують, - помилка поширена не лише в більшості людського племені, а навіть психотерапевтів і фахівців із сімейних проблем. Автор базується на використанні матеріалів опитування 400 психологів, з'ясувала, що 40 % із них трактують зраду як основну ознаку нещасливого шлюбу. Що характерно, - таке заблудження поширене в колі професіоналів – жінок.
З іншого боку, опитування трьохсот подружніх пар, що його теж провів доктор Гласс, виявило зовсім іншу картину. Близько 56% чоловіків і 34% жінок, які мали нешлюбні зв'язки, стверджували, що паралельно вони були цілком задоволені шлюбом, кохали свого партнера (партнерку) і насолоджувалися сексом з ним (з нею). При цьому для жінок спостерігалось певне співвідношення між рівнем задоволення своїм шлюбом і наявністю зради: щоправда, серед стовідсотково задоволених відсоток зрад був таки нижчий, ніж серед тих, хто говорив про просте задоволення. Із чоловіками ж така очевидна на перший погляд схема не працювала: більшість із тих, хто хоча б один раз зрадив свою дружину, стверджували, що були задоволенні своїм шлюбом стовідсотково. То ж правда перша – далеко не завжди щасливий шлюб робить зраду неможливою.
Люди часто схильні виправдовувати факт зради об'єктивними причинами: дружина холодна, сварлива, безпідставно ревнива, ставиться до чоловіка, як до своєї власності. Як тут не шукати втіхи на стороні? Чоловік - грубіян, тхне від нього невдоволеним цапом, до того ж життєвий невдаха, хіба варта такому зберігати вірність?
З іншого боку, інший американський дослідник інтимних подружніх стосунків психотерапевт Френк Піттман відзначає: якість шлюбу аж ніяк не є вирішальним чинником для зради. Так розвінчується міф другий: тебе зрадили – ти винен.
Виявляється набагато важливішими є такі прозаїчні й здавалось би другорядні речі, як наявність підходящих умов, ситуацій коли зрада попросту стає можливою, а також особиста етика, стосунок до релігії, традиції, звичаї, що панують у їхньому конкретному оточенні. То ж краще оберігати своїх коханих, не провокувати й не створювати умов для гріха. Нерідко "вірність" зумовлена тим, що на нього чи на неї ніхто не зазіхнув. Ці постулати підтримують у своїх публікаціях й українські психотерапевти, як, скажімо, Тетяна Скрипник із Києва, Ганна Бойко із Запоріжжя. Хоча їхній досвід свідчить про те, що щасливі пари рідше стрибають у гречку й більшість тих, хто дає втягнути себе в позашлюбний зв'язок, скаржиться на невдалий шлюб. Проте, у щасливому шлюбі стан закоханості в "іншого" або "іншу" цілком може співіснувати з любов'ю до своєї "половинки".
Тут навіть можна зробити висновок, що за своєю природою людина не є істотою моногамною, бо майже 70 відсотків респондентів відповіли своє тверде "так" на питання: "Чи могли б ви кохати двох одночасно?", що його поставив своїм читачам журнал Psychology Todau.
Зрада часто починається із цілком невинних службових чи партнерських стосунків. Коли представники протилежних статей знаходяться постійно в близькому контакті, одна зі сторін знаходить щось таке, чого немає в супутника життя, (цікаво, що брак тієї чи іншої якості, як правило, мало турбував кожну зі сторін доти, доки вони не знайшли її безумовного носія)... Поступово взаємні почуття посилюються й, зрештою, виявляються абсолютно однозначно. То ж суспільство має абсолютну рацію, категорично засуджуючи найменші натяки на можливість роману за місцем праці, чи навчання. У майбутньому розірвати такий зв'язок не просто. Такі люди з упертістю узалежненого запевнятимуть, так, у нас завівся невеличкий романчик, але все під контролем, при найменшій небезпеці, ми ладні тут же розбігтись... Вони й не підозрюють, що пристрасть абсолютно ірраціональна за визначенням. Під її натиском знецінюється все, що робило шлюб щасливим. Ось чому дуже важливо усвідомити, навіть людям невіруючим, що вони й незчуються, як подолають відстань між появою першого неусвідомленого потягу одне до одного й конкретною плотською зрадою. Психологи вкрай рідко фіксують зраду, як результат раптової нездоланної пристрасті, якій годі опертись, про що в суспільстві теж виробився міф. Цей пагін усе ж плекають, він мусить зрости.
Іще одна річ, яку добре знають психологи, і з якою люди на загал не дуже хочуть погоджуватись: часами зрада парадоксальним чином допомагає зміцнити подружні стосунки. Уперше мені розповіла про це дуже релігійна, поважна пані, - вона прикладала неймовірних зусиль, аби побороти палаючу пристрасть. Про ту духовну боротьбу звірялась своєму духівнику, і він, який не один рік знав цю особу, порадив уступити спокусі. Після "гріха" молода жінка зрозуміла, що "шкірка не вартувала вичинки". Всеполоняче захоплення пасією переросло у відверту ігнорацію. Зрозуміла, що справжній скарб має в особі чоловіка... Про теж у різних варіантах розповідає у своєму бестселері "Еротичне мовчання американської дружини" письменниця Дельма Хейн. То ж зрада не завжди руйнує стосунки, хоча існує й такий міф...
Правда остання. Існує міф, що позашлюбний роман є добрим стартовим майданчиком для нового шлюбу. Тут правди рівно половина. Невірність насправді дуже часто закінчується розлученням, але лиш у рідкісних випадках повторним шлюбом. То ж... "Думайте сами, решайте сами, любить или не любить!"
