Отже, Яцека Шимановича більше немає з нами. Перед вашим покірним слугою, на плечі і клавіатуру якого тепер ліг сумний обов’язок написання некрологу, постало надскладне завдання. De mortuis aut bene, aut nihil, чи ж не так? Але ж спробуй лише розбери, де і що в житті Яцека було бене, а де і що – не бене.
От, скажімо, те, що він був переконаним онаністом – це добре чи ні? Можна про це говорити, не оскверняючи світлої пам’яті про дорогу багатьом людину? Можна виносити це на широкий загал? Не сумніваюся, що більшість наших читачів виховані на високих моральних засадах і християнському вченні, які різко засуджують «гріх Онана», тому прихильно ставитися до такого суспільного явища, як рукоблудство, не можуть. Однак так вже склалося, що якщо ми спробуємо оминути цю тему, то про Яцека, власне кажучи, і нічого буде сказати, за виключенням кількох стерильних рядків про його громадську та професійну роботу.
Я, тим часом, хотів би розповісти про Яцека Шимановича-людину, і відтак – і про Яцека Шимановича-онаніста. Адже він і онанізм були поєднані настільки міцно, як письменник поєднаний із мовою чи художник – із фарбами. Може, навіть і міцніше, адже усе його життя було онанізмом (саме так, а не навпаки). Для самого покійного слово «Онаніст» було визначальною характеристикою його ідентичності, якої він не те що не приховував, а якою відверто пишався.
Яцек, як то каже сьогодні молодь, дрочив – і дрочив багато. Ще більше, мабуть, про це розповідав, чим відлякав від себе чимало вихованих на вже згаданих високих моральних засадах львів’ян, які навідріз відмовлялися тиснути йому праву руку. Водночас такою відвертістю він заробив собі середи них і багацько друзів, навіть відданих шанувальників, котрі вбачали у його зізнаннях неабияку мужність і навіть певну величність духу. Для самого Яцека, однак, йшлося не про мужність, а тільки про чесність. Маючи багаторічний досвід близького спілкування із цією винятковою людиною, мушу визнати, що Яцек мав рацію – він був найчеснішим онаністом з усіх, що я будь-коли зустрічав.
Втім, помиляються ті, що вважають, буцімто Яцек був просто розпущеним диваком, для якого сенс життя зводився до того, щоб по декілька разів на день приносити собі задоволення ритмічними рухами рук. Як я вже казав, онанізм у його житті був набагато більшим, аніж просто періодичною забавою із власними статевими органами, і він гостро виступав проти подібних вузьких рамок. Онанізм був його світоглядом, що виходив далеко за межі звичного суспільного розуміння цього феномену.
Пригадую, як одного осіннього вечора ми довго сиділи з Яцеком за кухлем пива (власне, тих кухлів насправді було, м’яко кажучи, декілька) і дискутували з ним про те, чим в дійсності є мастурбація. Саме ця розмова в результаті стала для мене одним із найяскравіших спогадів про Яцека – навіть не знаю достеменно, чому. Можливо, річ у тім, що було у ній щось містичне, навіть апокаліптичне – мій давній друг справляв тоді на мене враження пророка, що проповідує із найглибших і найчистіших джерел своєї віри. Того вечора я відкрив для себе, що Яцек був онаністом не лише переконаним, а й напрочуд переконливим.
Мабуть, саме у тій багатогодинній розмові віч-на-віч у старенькій пивній він якнайповніше виклав свої погляди на життя як невпинну мастурбацію. Якби ця розмова була записаною, то, мабуть, її текст міг би стати справжнім «Маніфестом сучасного Онана». На жаль, не судилося, і все, що тепер від неї залишається – це фрагменти, збережені у моїй нетривкій пам’яті.
Добре пам’ятаю, як він тоді палко переконував мене, що онанізм складає суть усього життя людини на зламі ХХ-ХХІ сторіч.
«Дивись», - казав він мені, - «Усе, що ми робимо, ми робимо для того, щоб вичавити бодай якусь насолоду із цього загалом сірого і не надто приємного життя, правда? Ви, філософи, називаєте це гедонізмом, я ж кажу: ні, шановні, це – справжнісінька мастурбація! І саме тому я кажу так, бо ще старий Фройд переконливо довів – будь-яка насолода, знана людині, має сексуальну природу. Різниця лише в тому, що у випадку твоїх так званих нестатевих насолод ти граєшся не зі своїм безпосереднім членом, який маєш у штанах, а з сублімованим, котрий у тебе в голові – чи, як ти її називаєш, душі».
(Треба відзначити, що в особі Яцека Шимановича «старий Фройд» дійсно знайшов вірного послідовника, такого собі апостола-фундаменталіста, який із запалом ніс слово фройдистської правди в маси. Він зробив собі із теорій засновника психоаналізу щось на зразок солідної ідеологічної платформи, а все, що психоаналітики вигадали вже після Фройда, відмітав як єресь і богохульство).
Я спробував заперечити йому, що, мовляв, все-таки не все на світі зводиться до задоволення лібідо, однак випите пиво підштовхнуло мене до висунення справді самовбивчого аргументу. Я, не подумавши, бовкнув, що є ще, в кінці-кінців, і творчість. Звичайно, такої помилки гострий розум Яцека мені пробачити не зміг.
«Що ти не кажеш!», - захоплено скрикнув він, - «Творчість, значить? Це ти що маєш на увазі – мистецтво? Може, музику – оте промовисте пристрасне зітхання у фалічний символ-мікрофон, затиснутий у руках? Чи, може, еякуляцію пензля на простирадло-полотно, що зветься живописом? Кажу ж тобі: все це – звичайний онанізм, стимуляція сублімованого члена!».
Зрозуміло, що Яцек не оминув увагою і мою власну професію. Щоправда, підігнати філософію під мастурбаційний світогляд було зовсім нескладно: ясна річ, ми, філософи, на його думку, лише пестимо свій розум абстрактними поняттями і еякулюємо думками. Недарма, підкреслив він, думки часто порівнюють із сіменем, яким мають запліднюватися голови і серця людей – а оскільки філософ це сім’я вивергає сам, без сторонньої допомоги, то без онанізму тут ніяк не обійтися.
Проговорили ми тоді багато тем. Я, пригадую, намагався реабілітуватися, переконуючи його, що не завжди і не у всьому люди шукають собі задоволення – це виявилося наймарнішою справою, бо Яцек міцно стояв на своєму: кожна без виключення дія кожної без виключення людини спрямована виключно на задоволення власних бажань – і тільки власних. Бажання когось іншого ми задовольняємо лише тому, що таким чином, нехай опосередковано, задовольняємо себе. І у цьому, по правді кажучи, я не знайшов змоги йому заперечити.
Торкалися ми у тій розмові і найвищих мислимих матерій – сенсу життя взагалі і Божого задуму для людини. Яцек існування Бога не заперечував і був людиною відносно віруючою; навіть – можливо, за певною суспільною інерцією – свою віру звик ґрунтувати на християнському Святому Письмі. Однак з його точки зору (вважаю за потрібне підкреслити – точки зору, з якою автор цих рядків не погоджувався тоді і продовжує не погоджуватися зараз), Бог власне і був тим самим Великим Мастурбатором із картини Сальвадора Далі.
«Я тебе питаю – навіщо Він створив цей світ, га? Навіщо Він створив людей? Кажу тобі – для Своєї власної насолоди. Цей світ і усе життя у ньому – лишень еротична фантазія Творця, і вигадав Він її тому, що Йому було самотньо, і ніхто інший не міг Його задовольнити. Отже довелося задовольнити Себе Самого за допомогою Свого ж образу і подоби», - проповідував він тоном, що не допускав ніяких скарг та пропозицій.
У чому ми з Яцеком того вечора (чи, правильніше все ж буде сказати, ночі) таки досягли згоди, так це в тому, що онанізм – штука, в принципі, шкідлива. Яцек це відчув особисто на собі – за його зізнаннями, десь починаючи із років двадцяти, він не міг нормально влаштувати своє особисте життя із жінками. Вірніше, він його влаштував таким чином, що із жодною жінкою не мав якихось тривалих стосунків.
Пояснювалося це просто – парне сексуальне життя як таке його, самовідданого онаніста, не цікавило зовсім. Він не розумів, що такого йому можуть запропонувати статеві органи жінки, чого він не може собі забезпечити власними руками, зате добре розумів, як жінка може зіпсувати йому решту аспектів життя, яке в цілому його повністю влаштовувало.
Не можна не визнати, втім, що загадкова байдужість до сексу приваблювала до нього чимало осіб слабкої статі. Навряд чи у цьому варто шукати якийсь парадокс. Чимало із них гадало, що такий ось мужчина, найпершим бажанням якого не є будь-що переспати із кожною більш-менш привабливою жінкою – справжня знахідка. Були й такі, що декларували свою готовність хоч усе життя провести із Яцеком у виключно платонічних стосунках, і декілька разів він навіть погодився на такий експеримент. Ці досліди, як неважко було передбачити, завжди закінчувалися повним провалом: рано чи пізно кожна із його платонічних подруг починала його хотіти, наражалася на абсолютну фригідність і з часом вирішувала, що таке життя не для неї і що секс їй таки потрібен – принаймні, час від часу. Це, до речі, тільки укріплювало безумовну віру Яцека у вчення «старого Фройда».
Власне, під час нашої розмови, цього потенційного «Маніфесту сучасного Онана», Яцек і розповів мені докладно про свої погляди на шкідливість мастурбації. Шкода, на його переконання, загалом зводилася до тієї ж самої байдужості до сексу, тільки на більш загальному рівні. Метафорою сексу він вбачав нормальне повноцінне життя (саме так, а не навпаки), і пояснював:
«Дивись сюди», - казав він, - «Що робить загальна маса людей замість того, щоб жити повноцінним життям? Вона, ця маса, дивиться по телевізору новини, фільми та серіали, сидить в Інтернеті в соціальних мережах, бавиться наодинці в комп’ютерні ігри, читає книжки. І все це – замість того, щоб виходити із дому, спілкуватися із людьми, спостерігати за світом. Так, це теж було б мастурбацією, безумовно, не радій ти завчасно, але якось більше схожою на справжній секс. Маса ж втрачає інтерес до життя, бо має стільки засобів для того, щоб себе самозадовольняти. Так-так, і твої книжки – це теж інструмент онаніста, друже: замість того, щоб пізнавати світ самотужки, ти захоплено збуджуєш собі мозок читанням, ловлячи тільки наперед заготовані для тебе рукою автора оргазми-напівфабрикати. Фактично це – те саме, що на порно дрочити, тільки прикрите оманливою ширмою духовності».
В читача може виникнути цілком резонне запитання, до чого це я наводжу такі просторі витримки із Яцекового програмного діалогу, учасником якого мені пощастило бути. Поспішаю пояснити: справа в тому, що власне через цей діалог найкраще розкривається суспільна позиція мого покійного друга. Багато хто чомусь вбачав у демонстративному онанізмі Яцека протест проти діючих нині суспільних порядків. Насправді ж більш помилкову точку зору годі собі й уявити: жодного нонкформізму в онанізмі Яцека не було, навпаки – був лише чистий, я б навіть сказав – тотальний, конформізм.
Яцек Шиманович хотів бути – і був – ідеальним дитям свого часу, дзеркалом, що відображає свою епоху без щонайменших спотворень. Він зміг вловити просякнутість суспільства, в якому жив, культурою мастурбації, і ввібрав її у себе, ставши єдиним мені відомим Онаністом з великої літери. Можливо, декому Яцекове демонстративне захоплення рукоблудством у всіх його формах, і найбільше – найбезпосереднішою і найвідвертішою із них, може здатися перебільшеною і карикатурною. Однак я не можу погодитися із таким поглядом: як на мене, йшлося не про карикатуру, а саме про вже згадану мною вище чесність перед самим і собою і перед іншими – чесність, якої якраз у нашому суспільстві так бракує. На відміну від більшості, він не лише знав, хто він, а й не боявся про це говорити, при цьому ніколи не переступаючи межу, що відділяє чесність від ексгібіціонізму. А от у тому, що багато хто його через цю чесність сторонився, я якраз схильний бачити іще одну рису сучасного суспільства, яка в Яцекові, на щастя, не знайшла відображення. Звісно, я маю на увазі лицемірство.
Так, Онаніст Яцек Шиманович був справжнім символом своєї епохи. І надзвичайно символічно, що причиною його смерті став той же таки онанізм. Мабуть, для таких одіозних фігур доля прописана наперед, і то не без іронії. Вони мусять померти від того самого меча, з яким приходять.
Загальновідомо, що Яцека збив автомобіль – про це писали в усіх львівських газетах і говорили в новинах на всіх місцевих телеканалах. Проте небагато є втаємничених в детальні обставини цього нещастя. А обставини були, по суті, надзвичайно банальними: водій палив за кермом, у якусь мить сигарета впала йому на коліна, він кинувся її підіймати і мало того, що не помітив пішохода, але й ненадовго втратив контроль над кермом, через що й сталася трагедія. Про ці подробиці розповів сам її винуватець, коли дізнався, чиє життя він загубив.
Дізнавшись про такі обставини, я просто не міг не згадати іще один момент з того самого програмного діалогу. Яцек тоді, поміж іншим, переконував мене і в тому, що куріння (яким автор цих строк, ніде правди діти, також грішить) – це також онанізм. «Знаєш, що відбувається, коли ти куриш? Ти задіюєш найпервинніший сексуальний рефлекс, притаманний людині – смоктальний. Найперше сексуальне задоволення, котре у своєму житті отримує людина, вона отримує через губи, коли смокче молоко із материнських грудей. Саме це і є найпершим нашим сексуальним контактом у житті – нічого нового, до речі, старий Фройд про це також писав. Тому паління – це теж мастурбація, причому в практично чистій формі», - сказав він мені у тій розмові. Тож загинув Яцек, власне кажучи, через те, що водій просто-напросто вирішив собі подрочити за кермом.
Зрештою, я не сумніваюся у тому, що й той натовп людей, який зібрався проводжати Яцека в останню путь на Янівський цвинтар, він розглядав би не інакше, як гурт мастурбаторів, а самі похорони – як акт групового рукоблудтства душі на світлу пам’ять про покійного друга, колегу, а для декого – навіть своєрідного гуру.
На цей некролог, мабуть, теж чекала б така сама доля, такий самий вирок. Як і на слова, якими я, тим не менше, не можу його не закінчити: попри все, що про нього казали злі язики, Яцека дуже не вистачатиме не лише нам, його друзям, а й Львову і людству в цілому – не вистачатиме його чесності, його роздумів, його вічного, безперервного онанізму, з яким він завжди радо приходив на допомогу тим, хто її потребував. Спочивай же в мирній самонасолоді, Онаністе, гідний бути написаним з великої літери.
Професор М. І. Калиняк, доктор філософських наук, старший науковий співпрацівник ОНАНУ (Об’єднаної Національної Академії Наук України).
