Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2584
Творів: 46994
Рецензій: 91406

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Геморой у голові

© Георгій, 09-01-2010

уривок

Того вечора Дзвіня потихесеньку від усіх вирішила влаштувати собі свято, а попросту кажучи, - напитись. Період її тверезості, спричинений палким почуттями до Макальондри надто затягнувся. Найдивніше, що її палку пристрасть толерували батьки. Предки повинні б бурчати, - така їхня планида, вони ж на розвиток їхнього роману, на диво споглядали мовчки.
Любов, що не зазнає ні підступності, ні зазіхань, ні заздрості не може бути повноцінною, - твердо освоїла Дзвіня. Мовчазна батьківська толерантність псувала створенню її захмарного пентхусу - божевільного, всепоглинаючого почуття. Воно ж, можливе лише на тлі брутальних докорів та іншої істерики, що ними рясно перемежовувалися “лав-сторі” її однолітків. Навіть природа, здавалось, завжди підігрувала їм: стелила м’яко там, де треба, - так, наче Господь оплатив їхні рахунки наперед, за найвищими розцінками. З іншого боку, вона тепер не потребувала Бога, і була переконана, що й Богові до неї немає жодного діла.
Для того, аби напитись, причина була досить вагома. Насправді, коли б могла бути цілком щирою, визнала б, що скучила за тим блаженним станом розслаблення, коли в кров увіходить Алкоголь і дарує нові, цілком відмінні  від тверезих відчуття. Напивалась, бо було їй надто добре, чи зле, байдуже - життя у тверезості – нестерпне! Свого узалежнення, уповні іще не усвідомила. З якогось часу надавала перевагу міцній горілці, - діяла швидко й ефективно. Після трьох “соточок”, пугарчик  утратив свою привабливість, вона ввімкнула телевізор, умістила плящинку побіля себе за тапчаном і занурилась в  прекрасний дрімотний стан: за якийсь час побіля неї опинився її коханий Дзюньо. Бачила все ніби збоку, продиралась крізь його одяг, розкидала його навсібіч по кімнаті. Урешті відчула дотик його худого й сильного тіла, дивовижні руки делікатно пестили її, яка неземна розкіш... Сягнула за пляшкою й зробила іще декілька великих ковтків. Навіщо пробудилась? Чи повернеться сонне марево, - закралась тривога, але Алкоголь мов добрий Джин повернув її в марево. Вона прагне усе більших пестощів. А він, терплячий і стриманий навіть не торкнувся її розкішниці – повів дуже винахідливу гру, і вона вперше довідалась, що таке буває. Та головне було попереду, і він майстерно відсував цю мить, і це було найбільше щастя, що все попереду, і її коханий настільки тонко це розуміє...
Його треновані ноги вміли не менш ніж руки. Живіт його був ледь вологий і пахкий, вона мандрувала його тілом, і теж пам’ятала, що треба бути терплячою, і що головне іще має відбутися, а їй уже зараз було невимовно розкішно. Текла мов ріка, її ж тіло було хвилею в потоці...
Просила милого, аби увійшов, і починав, але він продовжував свою попередню гру, і вона йшла за нею, бо розуміла, раз він так бажає, так повинно бути, адже усе краще знає за неї... Була така палка, така жагуча, аж прокинулась. Розчарована, зла, тіло вкрите дрібною росою. Скинула із себе пеньюар, ледь довалендалась до ванни, увімкнула душ. Теплі струмені води далі заколисували до сну. Обважніла, що присіла на долівку. Усе таки вимкнула воду, але не змогла знайти в собі сили витертись. Мокра шубовснула у ліжко. Але рай не продовжувався. Плівка увірвалась. Пляшка була порожньою. Тихцем проникла на перший поверх, до бару у вітальні. Навпомацки відшукала знайомі кшталти, (як добре, що кожен сорт алкоголю має свої обриси, своє “обличчя”!), й далі примарою шугнула до себе на гору. Побіля ліжка, коли зробила кілька ковтків пекучої рідини, це було шотландське віскі, сили знову полишили її. Ще встигла подивуватись - яка ж, то сила допомогла їй пробратись тихцем до бару...
Ранок приніс гірке розчарування, - приємних снів не було, Макальондри теж, зате голова розколювалась на дрібні друзки. Заковтнула декілька коліс пенталгіну, постояла під холодним струменем води, але остаточно прийшла до тями, увійшла у форму лише ковтнувши пару пугарчиків алкоголю. Поспішала. Хотіла застати Дзюня. Що він собі думає, чому не приходить?
Дзюньо був ще в ліжку, це надало їй снаги. Швиденько роздяглась, не було попередніх пестощів. Схопила його обома руками, і він поступився, і почав виконувати її жадання.
Дзвінчине постійне прагнення кохатися, важко було назвати любов’ю, чи взагалі якимось почуттям, так, різновид забаганок властивий її віку, із  дорослою немилістю мислив Дзюньо. Тепер вона ще й намагалась водити прим у тій любовній грі, і  робила це досить грубо, не вульгарно, а по-юначому грубо. Нині затягаючи його назад у ліжко, примовляла:
- Милий, не так трагічно, тебе ж не на Голготу ведуть, а до ліжка. Усе частіше з її писочка Дзюньо вчував стійкий, що його нічим не закомуфлювати, запах алкоголю...
Спаливши енергію, Дзвіня, втуливши голову в подушку, заснула. Макальондра лежав горілиць, не вставав. Він, Макальондра, безоглядно шалів у любощах, запропонованих, чи нав’язаних Дзвінкою й сприйнятих ним, як щось таке, чого він геть не сподівався тієї вранішньої пори й чого, цілком можливо не вартий, проте, коли воно йому випало, то приймав за щастя. Після любовних утіх відчував утому. Хоча, знову ж - чи може втіха принести утому?  Чи ж був щасливим? Бавився собі за звичкою словами: “щастя”, “счастьє”,  щас я, счас є. “Я є зараз”. Ось така у нього виходила формула  щастя. Ні, щасливим себе не відчував. Але чому? Можливо, щось з ним “не так”. Хіба сама по собі гарненька, темпераментна дівчинка, яка усім своїм єством прагне належати тобі не є щастям? Адже його ненатлий язик усе ж відчув насолоду, чому вирішив, що це не “те”? І “те”, що лежить мальовничо розкинувшись на чистій білизні, не додає йому у відчуттях? І те, що усе це отримує безплатно, чекай, чекай, знову зачіпився за слово: “безплатно”, бесплатно - бес платіт - платить біс. Безплатного нічого немає. Хтось мусить платити! Виходить, нині платить біс. До чого ще отак можна додуматись? Можливо, це хвороба у нього така? Геморой у голові? Чого ж інакше мав би лізти усілякий непотріб?
Мусить же чимось зайняти сіру речовину?! Помріяти? Та, здається розучився... Не лише солодко й невинно, як це було у дитинстві, а й узагалі мрії більше не підіймали його на свої крила. Бажання й хіть уже не ревуть у ньому, як молодий лось у весняному лісі. Погляди панянок не обліплюють його багатообіцяюче, мов голодна ластівка мошву. Старішає й  поволеньки втрачає цікавість до життя. Чомусь згадав Альберта Камю: "Світом рухає абсурд". Та може, такі висновки, лише результат його недомисленості? І ця недомисленість є продуцентом його кволо і туподумства, вузькодумства, кривомислія (полізли слова, як розтривожені таргани зі сховку...). Усе це ні до чого. Не можна йому пускати думки самопас, би найменше допоки у Львові є славна на всю Галичину психіатричка - Кульпарків...
Сексуальні істерики із Дзвінкою – що на початку збурювали кров, починали проїдатись. Вона називає це  "Кохання з першого погляду”. Старий він для цього. Це рудимент дитячої реальності, лише у дитинстві усе стає “із першого погляду” - страх, ненависть, образа, любов. Бздура! Що робити людині, коли робити їй нічого? Нерозтрачена сіра речовина й добре функціонуючий організм вимагав дії. Рвучко підійнявся, та загляд зупинився на округлому Дзвінченому плечі... Заплющив очі й побачив, як його губи торкаються цієї звабливої округлості. Потім повільно й запаморочливо, із завзяттям голодної гусені, яка заглянула апетитного листочка, переповзає до шиї, висотуючи єство, що укривається під блідою, прозорою шкірою. Це було щойно, і відбувається ще й ще раз. Любить смакувати події, що тривають. Цей процес він най радше зробив би вічно тривалим. Такі поцілунки не гірше алкоголю, - одразу позбавляють актуальності всі проблеми, які щойно тривожили, роздирали душу. Філософ знав - кохання найстрашніший наркотик, до якого виникає миттєве звикання. Знав, але нічого з тим сподіяти не міг, - це було його узалежнення.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

Нічогенька затравочка

© Юрій, 10-01-2010

ну і імена!!!!!

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Victor Artxauz, 09-01-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Руденьке сонечко, 09-01-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 16.644054174423 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …