Щоразу, виходячи надвір, я розумію, що щось має відбутись, щось точно має відбутись. Чудовий був би початок якоїсь дурнуватої історійки: типу, вона вийшла надвір і подивилась у небо. Дощ крапав на окуляри. Жодних парасоль. Доволі химерно виходить. Тобто щоразу, виходячи за двері, я дивлюсь у небо. А раптом не там опинилась. От ви бачили колись, як кішка, проспавши усю ніч у кімнаті, виходить у передпокій, ніби там і не передпокій, а собачий притулок або причал атомних субмарин. Заливаючи собою простір, вона, так само як і я, рухається далі. Так от. З мене, думаю вийшла б непогана чиясь придумка. Наприклад. Якийсь хлопець, скажімо з Кракова, на ім’я Юлік, коли мав 18 років, прифантазував собі дівчину. Юлік математик, Юлік розумниця. Зараз, коли ми обоє постаршали, він проводить практичні заняття десь в університеті, розказує про розв’язання дифрівнянь. Захоплюється Бором и Гайдеггером. Наступного року збирається одружитись з Євою. Він познайомився з нею за рік після того, як вигадав мене. Я була продумана дуже хитро, сказати б, вільно. Не знаю навіщо, але він вигадав мені нехитру біографію, з пробілами там, де має бути щось, заховане від уяви 18-річного хлопця. Він вирішив, що я не розмовлятиму польською і не знатиму математики, матиму пишну фігуру і любитиму пиво. Цілий рік я була вимушена читати Толкіна, ексцентрувати, дивитись з-під лоба і мати волосся до пояса. Зауважте, я була придумана так, щоб у будь-який момент можна було сказати «я не люблю таких дівчат». А тоді місце полюційних марень (самотність, вся фігня) посіла Єва. Думаю, мені неабияк пощастило. Вільність одразу почала спрацьовувати. Десь на інакшому боці кривої мого життєвого шляху виник анімешний субтильний янгол з майже хлопчачою фігурою і неабиякою схильністю до цинізму (яка потвора придумала такий варіант розвитку подій, досі не знаю). Я, звісно, намагалась соціально адаптуватись і заповнювати лакуни у своїй біографії. Щось залишилось – «я не люблю таких дівчат», відчуття карих, як стиглі вишні, очей, вихід за двері. Смішно, але тепер він ностальгічно згадує літ своїх гормональних фантазій, вражено усміхається, і каже, що я завжди багато означала в його житті. А мені, замість спитати як жінка-діти, чомусь кортить ляпнути щось на зразок пшонауйокидьок і обурено зацокати підборами через площу. Це я придумала підбори.
