Пролунав душероздираючий крик будильника, неначе коту наступили на хвоста і плюс до того нагодували валер’яною. Такий вигук не розбудити міг лише мерця, однак Денис прокинувся не відразу. Його фірмовий спосіб сну, коли голова захована під двома подушками, дозволяв не чути і звуку танка, не те, що якогось котика, що відчув прихід весни.
Проте прокидатись доведеться.
Денис перевернувся на бік та ліниво потягнувся, виявивши для себе, що Віки уже біля нього на ліжку немає, причому давно – на її місці тепла не відчувалось. Потягнувшись ще сильніше, неначе кішка, що лежала в одній позі декілька діб, піднявся з ліжка. В цей момент пролунав дзвінок мобільного, що завібрував на невеличкій лакованій шафці біля ліжка і, немов змійка, поповз до краєчку, щоб звалитись на підлогу. Проте Денис не дав можливості телефону втнути таку дурниці і вчинити суїцид на пустому місці та схопив слухавку в долоню, рефлекторно, швидко натискаючи кнопку прийому дзвінка:
- Ал-л-о-о, - промовив він, ледве стримуючи себе, щоб не зівнути у слухавку. – слухаю.
- Денисе Андрійовичу, - промовив швидко і підвладно голос чоловіка з мобілки. – це я – Джон.
- А-а, ти? Привіт, Джоне. – посміхнувся Денис, однак очі і досі було важко розкрити – на віях, неначе сів якийсь здоровань і не хотів злазити. – Як там справи?
- Я саме й телефоную Вам, щоб повідомити про зустріч з клієнтом.
- Хто він?
- Це компанія, що продає аудіо-відео техніку. Обіцяє, що буде вигідним партнером у спільному бізнесі, однак всі умови договору бажає обговорити особисто з Вами. – Джон на мить примовк і продовжив. – Якраз придивитесь до нього і вирішите чи варто мати з ним справи. У вас це виходить дуже добре.
- Вся справа, Джоне, у психології… - почав був корчити розумника Денис, однак його перебив Джон.
- Так-так, знаю. Ви розумієте кожен підсвідомий жест і керуєте людьми. Я все це знаю. – наголошуючи на кожному слові, промовив Джон і голосно засміявся. – Гаразд. Зустріч призначена на годину дня.
- Де?
- Ресторан «Дежа вю».
Після цих слів Денис відключив мобільний телефон та пішов до кухні, де поралась Віка. В голові вертілась лише думка про нічний сон, а потім перемішувалась з думкою про бізнес і виходила в сумі каша-малаша, більше схожа на лайно.
Цей бізнес…
Денис заснував його ще п’ять років тому, однак кожного дня йому здається, що сьогодні перший день відкриття його компанії. Працюючи психологом і, регулярно втікаючи з постійного місця роботи, аби врятувати чергового самогубця, змушений був шукати альтернативний спосіб заробітку на прожиття. Професія психолога – економічно не вигідна, порятунок самогубць – професія виключно не прибуткова. Отож залишалось лише рятуватись, започаткувавши власний бізнес. Ця справа мала стати єдиним порятунком від повного збідніння.
В економіці Денис відчував себе трішки безпорадним, тому допоміг друг, з котрим вони відкрили власну мережу магазинів продовольчих товарів. Згодом мережа розширилась і вони відкрили власний гіпермаркет, почали реалізовувати побутову техніку, аудіо-відео техніку, комп’ютери…
Денис відчував, що друг поступово стає недругом і по-чорному надуває його, тому вирішив викупити свою частину та продовжив справу власними силами. Запросив на роботу спеціалістів, котрі все робили за нього. Бізнес процвітав. І за чотири роки власної справи він купив собі новенького БМВ, квартиру… Життя йшло звичайним ритмом. Хоча конкуренція й давала про себе знати. Нерідко залякували, проте не більше…
Денис вийшов зі спальні та поплентався до кухні. В його ніздрі втрапив духм’яний й терпкий запах щойно завареної кави. От, Віка, - подумав про себе Денис, задоволено посміхаючись. – знає чим догодити чоловікові.
- Доброго ранку, кохана. – промовив він до Віки, коли зайшов до кухні, та обійняв її за талію. – Дай-но я тебе поцьомаю. – він потягнувся до жінки і міцно її поцілував. – Як спалося?
- Добре. А тобі?
- Не погано.
- Просто ти вночі декілька раз щось вигукував незрозуміле і вимахував руками. Я не хотіла полохати твого сну… - жінка вгнула голову, вкидаючи до чашки з кавою цукор. – Ти декілька раз промовив ім’я якоїсь Каті, а потім Влада.
- Влада? Максарова? – перепитав Денис.
- Можливо. Я прізвищ не чула. Що сталося, любий?
- Та нічого. - зніяковів Денис. – Сон поганий наснився. – розповідати подробиці не хотілося. Для чого завантажувати жінку зайвим клопотом. За все подружнє життя Денис ділився своїми проблемами з Вікою лише двічі – вперше, коли померла мати, він ділився болем з нею, вдруге – коли вирішив розпочати власний бізнес. Тоді він зібрав справжнє сімейне віче і поставив питання ребром – відкривати чи не відкривати. Вони вирішили зробити спробу. Після цього Денис робив все сам. З усім розбирався, давив всі болі у собі. Про спробу самогубства у дитинстві він теж не розповідав жінці – спочатку боявся здатися ненормальним параноїком, а пізніше боягузом-брехуном, що такий довгий час все приховував від рідної жінки.
Тому простіше було сказати, що просто наснилося щось страшне. А ще краще перевести стрілки на іншу тему:
- Слухай, кохана, – з такими очима, неначе зробив якесь відкриття, промовив Денис. – а давай сьогодні сходимо в ресторан. Ввечері.
Віка задумалась і швидко похитала головою.
- Сьогодні не можу… е-е… я обіцяла подрузі побути з її дитиною, доки вона відвідає прес-конференцію.
- Це та письменниця? Гарна жінка. Звичайно ж, такій людині варто допомогти. Гаразд, тоді відкладемо… - його монолог перебив знову дзвінок мобільника, що нарешті докричався до свого господаря. Денис побіг до спальні і взяв слухавку:
- Так, Джоне, слухаю. Що сталося знову?
- Денисе Андрійовичу, - голос Джона звучав знервовано. – у нас величезні проблеми. Клієнт, з яким у вас сьогодні намічалась зустріч, скасував її.
- В чому ж тут проблема? – не розумів логіки Денис. – Не він, то хтось інший.
- Справа в тому…
- Та не тягни ти, як Сидор ризину. Говори вже. – розізлився Денис й трішки підвищив тон.
- Всі наші партнери відмовились від співпраці з нашою компанією.
- ЩО???????? – це був удар нижче пояса. Денис не очікував такого. Це б означало крах бізнесу. Проте ще нічого не відомо.
- В чому причина?
- Не знаю…
… А через годину Денис уже сидів на власному місці свого офісу, в котрому буває досить рідко. В основному тут проживає Джон, котрому Денис довіряв більше всіх. Більшість вільного та робочого часу він проводив у порятунку самогубців…
Денис сидів за комп’ютером і писав електронні листи до всіх партнерів, вимагаючи пояснити причину такого нерозумного, з їхнього боку, ходу. Втрачав не тільки Денис, а й вони, оскільки компанія Дениса приносила непогані комісійні у кишені партнерів. Однак відповіді приходили не розбірливими. Одні писали, що на вулиці бушує фінансова криза і їхні компанії на межі краху; інші говорили, що не можуть і не будуть більше будувати свої справи на таких ганебних для них вимогах. Складалося враження, ніби їм котрийсь бізнесмен запропонував кращі умови. Хто цей «котрийсь», не повідомляли.
До кабінету увійшов Джон – здоровило ще той. Два метри вгору і стільки ж в ширину. Іноді, навіть, виникало питання, як він проходить у двері, не повертаючись боком? Насправді Джон був не Джоном. Його справжнє ім’я Петя, однак за зріст і добру вдачу його прозвали Джоном в честь друга Робін Гуда. Одного разу він дивився зі своїми друзяками фільм про чесного Робіна і, коли на екрані вперше з’явився Джон, всі звернули погляд на Петю, прозвавши його пізніше таким чином.
- Всі відмовляються з нами співпрацювати через котрогось бізнесмена, що перекупив їх на свій бік. Його ім’я дізнатись не зміг. Засекречено, так би мовити.
- Цікаві справи. – промовив Денис, схопившись руками за голову. – Якийсь крутий чувак перекупив усіх моїх партнерів. Для чого це все? Конкуренція?
- Можливо. – Джон звів плечима.
Денис перевів погляд на монітор компа. На ньому висвічувалось повідомлення, що він отримав нового електронного листа. Навівши курсором мишки на лист, Денис двічі клацнув лівою кнопкою і відкрив його.
- Від сина. – здивовано промовив він, перевівши погляд на Джона. Потім знову повернувся до листа і почав читати про себе:
«Татку, я не хочу жити. Мені все набридло. Я бажаю померти!!! Приїдь до мене. Я на Майдані Незалежності!!!»
Денис прочитав, однак думка не встигала за логікою слів Микити – рідного сина. Чому він не хоче жити, а бажає померти? Що сталося? Що? Адже Денис намагався бути відмінним батьком. Що зробив не так? Що пропустив? Однак часу не було, щоб відповідати на ці питання. Потрібно було рятувати хлопця.
- Поїхали!!! – вигукнув Денис до Джона і вибіг з кабінету.
Далі буде...
