Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2564
Творів: 46608
Рецензій: 90918

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 20303, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.81.28.94')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Трилер

Memento mori...(3)

© Саня Сакура (Чучаєв), 08-01-2010
Денис закінчив писати, однак котрусь мить ще дивився на екран, щось обдумуючи, а потім вимкнув комп і пішов до спальні. З голови і досі не виходили думки про смерть. І справді, смерть стала частиною його життя. Він навіть почав вважати, що божеволіє, адже він думав про життя менше, ніж про смерть. Можливо й готувався до неї? А що, давні слов’яни нормально ставились до смерті. Вважали її частиною буття. Тому готувалися до неї заздалегідь і помирали, не приносячи нікому горя і не боялися неочікуваного кінця…
Денис підійшов до ліжка, де мирно спала Віка і тихенько поцілував її у губи. Жінка, відчувши смак поцілунку, ледь помітно посміхнулась. Денис приліг біля неї та обійняв ззаду, відчувши тепло її тіла. Запах її чорнявого волосся врізався до носу, причарувавши своєю приємністю. Як же добре за цілий день притулитись до свого кохання…
Закрити очі Денис не міг. Щось заважало йому заснути. Ця дівчина, що розставивши руки в сторони, стоїть на краєчку даху, заполонила його думки. Питання, чому вона хотіла покінчити з життям і не зробила цього, ніяк не полишало його? Можливо потрібно заглянути до себе в душу? Дізнатись чому він теж, ще будучи підлітком, ледь не покінчив з собою?
Очі повільно зімкнулись і Денис бачив сон… Однак сон, що колись відбувся наяву…

Чотирнадцятирічний хлопець радісно зафутболив пластикову пляшку, що одиноко лежала посеред вулиці. Місяць хоч і зійшов, однак на вулиці не ставало світліше, тільки поодинокі вечірні ліхтарики освітлювали темну вулицю, котрою чимчикував задоволений життям Денис Москаленко.
Осіння пора змушувала його носити теплу куртку та шапку, однак зараз він ладен був бігати голяка, адже його тепер гріло найкраще почуття у світі, яке тільки може відчувати людина – кохання. Сьогодні він вперше поцілувався з дівчиною. Це була красуня з його класу, за якою він впадав уже декілька місяців. Дівчина спочатку робила вигляд, що не помічає сором’язливих поглядів хлопчака, однак сьогодні на дискотеці у школі він запросив її на повільний танець і вона, ніжно притиснувшись до нього, поцілувала його у губи. Денис спочатку злякався, однак такий страх швидко минув.
Тепер він відчував себе найщасливішим на світі. Дівчина, котра його поцілувала була бажаною майже для всієї школи, але обрала його. Це не просто фарт чи честь для нього, це вияв справжнього почуття.
Денис провів дівчину до дому і повертався, окрилений щастям, безлюдною вулицею до себе – в протилежний кінець міста.
- Ей, ти. – раптом почув він наглий голос за спиною та інстинктивно повернувся на звук. Позаду нього стояло чотири парубки, один з яких тримав у руці битку, весь час постукуючи нею по долоні іншої руки. – Куди зібрався і звідки, а-а?
Денис запанікував. Серце облилося кров’ю і, неначе, завмерло. На очах проступили сльози. Однак не від страху. Завше, коли справа доходила до бійки, на очах Дениса проступали сльози – принаймні він думав, що це сльози, однак пізніше йому говорили, що це кров. Ніби у бика, який помітивши червоний колір, у Дениса очі заливалися кров’ю і він уже себе не контролював.
- Чого вам треба? – запитав він і у його голосі відчулися нотки готовності до будь-якого вирішення проблем. Не даремно він ходив цілих два роки у гурток айкідо. Тепер його навички можуть допомогти.
- Як там, Катька? – процідив крізь зуби парубок, що стояв попереду всіх забіяк і поступово підходив все ближче й ближче. – Не дала сьогодні?
- Що??? – прогорланив Денис, ледь стримуючи свою лють та бажання рознести тому голову. Проте він вчився контролювати свої дії, убивати звіра всередині себе. «Завжди можна домовитися мирно і не варто застосовувати силу» - говорив так його тренер з айкідо. Однак Денис добре знав, що з виключною більшістю членів суспільства, які прагнуть бійки, домовитися просто неможливо. Як не намагайся.
- Шо ти, шокаєш? – зареготав головний з кучки забіяк. – Зараз ми тебе так отшокаємо, що матінка рідна не опізнає.
- Що ж, спробуйте. – промовив Денис і зробив крок назустріч співрозмовнику, який був від нього на відстані двох кроків. Скоротивши відстань, Денис вгатив тому ногою в обличчя. Потім повернувся обличчям до решти, що набігали з усіх боків. Схопивши одного за ногу, Денис вгатив йому між ніг. Пролунали нелюдські воплі падаючого на землю хлопця. Потім Денис ухилився від ще одного удару, а хлопця, що летів на нього з витягнутою вперед ногою, проштовхнув далі за інерцією і той, втративши рівновагу, звалився спиною на асфальт…
Через десять секунд жодного нападника біля Дениса не було. Він струснув з куртки болото, що залишилось від удару котрогось із зграї, потім підніс руки до обличчя та доторкнувся до губи. Пече. Мабуть розрубали під час бійки. Нічого. Головне, що залишився живим.
А на ранок, прокинувшись, Денис зробив для себе відкриття, що губи пухнуть від сильних ударів. Тепер в області нижньої губи нічого схожого на неї не залишилось – лише якийсь вареник. Важко було навіть вимовляти слова.
Коли мати помітила його обличчя, одразу взялась за зеленку, однак Денис не дався на подібні катування, а батько підтримав:
- Він же мужик росте, а не баба. Переживе. – мати на ці слова змахнула рукою і закинула зеленку в аптечку на більш підходящий момент. – Що сталося, синку? – поцікавився батько.
- Точно всього не пам’ятаю, однак знаю, що потрапив до бійки.
Батько голосно зареготав.
- А наш син дорослішає. І напевне побився то за дівчину, чи не так? – Денис посміхнувся і вгнув голову.
- Ким ти хочеш стати, синку, – запитала мати, голос якої доносився з кухні. – психологом чи психом? Потрібно все вирішувати мирно.
- Я намагався…

Денис відкрив очі. Сон змусив його згадати дитинство, юність, батька, котрий так рано покинув цей світ, матір, що відстраждала своє на білому світі. Тепер спати уже не хотілося, однак спогади все ще потужною хвилею з минулого накривали його мозок. Він намагався відігнати їх, проте саме зараз цього зробити не вдавалося. Душа просить згадати. Відчути все, що пережив колись і розібратися в самому собі, бо колись він сам намагався покінчити з життям. Можливо заглибившись у свої спогади, він зрозуміє причину суїцидальної поведінки у мільйонів осіб? А можливо не дізнається нічого…

07.03.09                Розділ 3. Смерть – шлях до моєї мрії…

Уже майже півтора місяця Денис не бачив своєї Каті. Вона поїхала на літо до бабусі в село і обіцяла повернутися в кінці серпня, напередодні першого вересня – першого дня навчання. Відпустити її на такий довгий час було заважко, однак Денис переборов свої бажання. Щоправда було трішки боляче, неначе дівчина їхала назавжди, а не на два місяці.
Денис довгими вечорами сумував за нею, лежачи на дивані та тримаючи у руках її фотографію. Згадував дні, коли вони гуляли містом і весело, по дитячому, сміялися, змушуючи прохожих повертатися, щоб побачити веселунів. Згадував, як вони сиділи на останніх рядах у кіно і, замість того, аби насолоджуватися мистецтвом, вони насолоджувалися один одним. Прилипнувши вустами до вуст, вони весь сеанс чистили язиками одне одному роти. І таке повторювалося майже кожної суботи…
Денис відчував, що скоро прийде така миттєвість, коли доведеться розпрощатися зі своїм дитинством і стати чоловіком. Катя не раз говорила з ним про це, даючи шанс хлопцеві. Шанс, котрим він не міг не скористатися. Однак для нього це повинно було стати чимось високим, таким, чого більше не повториш, проте в очах дівчини бачив байдужість до романтики. Складалось враження, що дівчина робитиме це не вперше…
Ось минуло літо, неначе його зовсім і не було. Катя повернулась в місто. Однак перше, що вона зробила, пішла до подруг, щоб відсвяткувати приїзд. Вони пішли на дискотеку, добре набралися та почали загравати до хлопців, котрі і самі не проти були потягатися з малолітками. Катя була найактивнішою…
А наступного дня Денис дізнався від тих самих вірних подруг про походеньки його дівчини з неприємними для хлопця подробицями. Виявилося, що Катя давно уже не незаймана. Подруги так і сказали йому:
- Катька твоя, уже два роки не целка. Чого ти паришся? Вона це тільки з тобою так затягла і не переспала, а так… Мабуть ти якийсь не правильний, інакше б уже відчув смак дорослого життя. Може ти того… імпотент???
Тоді вони голосно заржали, немов дві блонді-кобили та пішли геть, зникли з очей, провалились під землю. Денису на них тоді було наплювати з високого будинку. В голові крутилась лише думка про Катю. Не хотілось вірити, що вона така. Переконував сам себе, що це брехня, а потім знову ж таки доводив, що це правда. Єдиним правильним виходом з цієї ситуації було б поговорити з Катею, однак для Дениса все було вирішено. Життя втратило сенс… Щастя, котрого він так жадав, мабуть йому не бачити. Кохання, яким він жив весь цей час, тікало від нього – швидко і невпинно, зупинити його було уже не можливо. Його біг мав один напрямок – вперед. Іншого воно не знало.
Тоді Денис майже добу сидів вдома, нікуди не виходячи. Він лежав на ліжку та слухав музику, час-по-час проливаючи крокодилячі сльози бегемотними дозами. Не хотів бачити нікого, та й ті «нікого» не дуже рвалися з ним поспілкуватися. Один лише друг – Колька з сусіднього будинку – забігав його провідати, однак дізнавшись причину такого настрою, що опустився нижче плінтуса, голосно засміявся, тикаючи пальцем на Дениса та, повертівши ним біля виска, промовив:
- Та за якусь там дівку ти вмираєш? Дурень ти… Бувай. – Колька пішов, залишивши Дениса сам на сам зі своїми роздумами. А в голові тоді крутилися дуже страшні речі, а після слів Кольки, вони стали більш колючими та моторошними.
- Вмираю? – промовив до самого себе Денис. – А що, це ідея. Навіщо мені життя без неї? – він зістрибнув зі свого ліжка, натягнув на ноги кросівки, накинув спортивну олімпійку та вибіг з будинку. А через півгодини він стояв на даху дев’ятиповерхівки і вертів у руці мобільник. Потім набрав номер Каті.
- Алло… - промовив він, коли слухавку взяла дівчина. – Вийди, Катю, будь ласка, зараз на вулицю і поглянь на дах свого будинку.
- Для чого? – не розуміла дівчина.
- Ти вийди і зрозумієш.
- Що ти робиш на даху мого будинку?
- Хочу попрощатися з тобою.
- Що-о-о???????? – вигукнула дівчина і кинула слухавку, а через три хвилини її батько Влад Максаров – високий, чорнявий чоловік років двадцяти п’яти-шести. Щоправда Каті він був не рідним батьком, оскільки був старший за неї всього на років сім-вісім. З її матір’ю він познайомився на психотренінгах і закохалися одне в одного. Влад на шість років був молодшим за матір Каті.
Влад тоді підбіг до Дениса, однак злякавшись, зупинився і намагався заспокоїти як себе, так і хлопця-самогубця.
- Москаленко – ні!!! Не роби цього, Денисе. Не роби. – Влад витягнув вперед руки і почав повільно скорочувати відстань між собою та самогубцем. Однак Денис, як тільки помітив, що чоловік підібрався досить близько, зробив впевнений крок вперед і пригрозив, що зараз же стрибне з даху.
- Не роби дурниць, хлопче. У тебе ще все життя попереду. Не вкорочуй його супроти волі Божої.
- Волі Божої??? – засміявся Денис. – Без Каті мені не жити, розумієте? Я її сильно кохав, а вона мені зрадила. Вона просто плюнула на мене, як плюють на паршивого кота. Навіщо тепер мені життя?
- Хлопче, - говорив Влад. – не будь слабаком. Ти ж мужик, а мужики не пускають слюні відразу, як їх кидає котрась дівчина. Ти ж гарний хлопчина – знайдеш собі кращу. Послухай мене. Я в тринадцять теж думав, що перша дівчина, котра мене поцілувала – це кохання на все життя, однак кохання така сумлінна річ, що сьогодні не знаєш чи кохаєш, чи ні. Можливо просто прив’язався та й все. Стався до життя простіше і все буде у тебе добре.
- Я не можу без неї. – повернувся обличчям до Влада Денис. – У мене серце крається від однієї думки, що вона не моя. Як бути далі?
- Ти питаєш, як бути далі? – підвищив тон Максаров. – Просто закрий на все очі. Померти завжди легше, ніж жити. Я навіть не можу сказати, що все-таки страшніше – смерть чи життя. Будь борцем і борись за свою долю. Не будь нюнею.
- Але ж… - завагався Денис.
- Ніяких «але». Забудь про все і ходімо звідси. Нехай все буде так, ніби нічого сьогодні й не сталося? Згоден?
Денис похитав головою.
- Я нікуди не піду. Я завжди мріяв про довге та палке кохання, про щасливе життя, а в один момент всі ці мрії рухнули, немов старезний будинок, болюче притискаючи мене до асфальту. Я хотів спокою і рівноваги у житті…  Тож тільки смерть… Смерть – єдиний  шлях до моєї мрії…
- Якої мрії, Денисе? Спокою? Рівноваги? Чи щасливого кохання? Це ж просто абсурдно. Ну, не будь дурним. Не роби цього. Подумай про своїх рідних.   Ти уявляєш, як житимуть без тебе твоя мати, що чотирнадцять років молиться Богу за твоє здоров’я, чи батько, що намагався виховати з тебе сильного та впевненого у собі чоловіка. Ти подумав про них? Та вони без тебе й хвилини жити не схочуть. Подумай про це… – Влад повернувся і зник з очей Дениса, що ще хвилини три дивився вниз і важко дихав. А покінчити з життям, розпрощатися з усіма його благами, надзвичайно складно. Зробити останній крок – це подвиг, однак піти з життя через втрату кохання, через свою слабкість, – це гірше втечі із поля боя. Потрібно битися. Битися за право жити щасливо…
Денис вагався. Він хотів жити, однак в той же час жадав смерті. Проте первинний страх перед невідомістю попереду та прагнення до життя перебороло його…    
    
Після цього інциденту Влад Максаров став завжди бажаною особою у домі Москаленків, а Денис став справжнім його другом. Хоч і був він трішки молодшим за Влада, однак ніяких перепон для дружби не виникало. Вони ходили разом на футбольні матчі, запрошували один одного до себе на свята.
З Катею Денис уже не спілкувався, лише зрідка вітався з нею. Не міг пробачити їй зраду, навіть гидко було думати про неї, не те, щоб ще й розмовляти з нею…
Тепер у житті Дениса все кардинально змінилося. Роковий вчинок для нього, що ледь не скінчився односекундним польотом з дев’ятиповерхового будинку вниз головою, змусив замислитись над сенсом свого життя. Враз захотілося стати супергероєм, що жертвує своїм життям, своїм щастям, сім’єю, відставляючи на завтра найважливіші зустрічі, заради порятунку чужих життів. Заради того, щоб хтось був щасливим, жив у злагоді з родиною… Денис бажав пожертвувати всім, всіма своїми особистісними переконаннями, заради щастя та життів інших…
Так Денис вирішив стати психологом, щоб якомога більше наблизитись до сутності людини, щоб зрозуміти її найпотаємніші бажання та думки. Відтепер він вирішив стати тим, хто рятуватиме людей від спроб самогубства, адже це не вихід, це просто втеча… Втеча від життя…
Грошей вирішив кардинально не брати за свою справу – виключно волонтерську справу. Де ж це Ви бачили, щоб супермен, врятувавши дівчину, на котру мчала автівка, просив у неї сто баксів за спалений час та бензин? Та ніколи такого не було і Денис подібні традиції не ламатиме. Що може бути дорожче за знання, що ти врятував життя – найкраще, що має людина?!!
Завдяки Владу Максарову, котрий врятував його від відчайдушного вчинку, Денис вирішив… і став психологом, щоб далі самому рятувати подібних собі – хворих на «соціальну зайвість»…
Далі буде...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.73825001716614 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …