Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2660
Творів: 49726
Рецензій: 94193

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза новела

"Inte sperari"

© Георгій, 05-01-2010
Георгій
"Inte sperari"
Музика

Був він вуличним музикою. Ні, не бардом, барди виконують лиш свої балади, таки вуличний музика найбільше йому підходило. Для нього це не був засіб зарібку грошей, не було й завуальоване злидарювання. Уважав це своїм покликанням. Місце на паперті – своїм місцем у житті. Ззовні скидався на гіпі – мав довге волосся, що його підв'язував мережаною стрічкою, густу бороду. Водночас скидався на язичника часів Франківського "Захара Беркута", або ж індуського святого. Не пив алкоголю, не палив й на наркотики теж поглядав з презирством. У вільні від праці години пересиджував у безалкогольних кав'ярнях, або ж у "Святому саду" ордену "Кармелітів босих". Не приставав до жодного гурту, і біля себе не давав нікому присусідитись. Теж ніколи не платив муніципалам за місце. Коли чіплялись, тихенько перекидав гітару на плече й відходив. Та частіше ніхто його не зачіпав. Був як вітер чи птаха, що виспівує собі на галузці. Господь вклав у серце людини свій дар видобувати з із деревини зідраної із плоті живого, тремтливого дерева звуки його душі. Був він володарем цих звуків. Коли звучала його гітара, і мелодійний голос видавав річ незнану, а й часами добре відому, але в його виконанні вона набувала особливого, до невпізнанності звучання, мовчки зупинялись не в змозі противитись чару й так само мовчки відходили, коли пісня закінчувалася. Гарне місто шпетили почварні бездушні пам'ятники, які не промовляли ні до душі, ані до серця. Не мали вони нічого спільного з людьми, яких би мали представляти. Та музика любив розташовуватись саме біля пам'ятників. У містах де їх не було він не затримувався. Торкався струн і щось мінялось у структурі надворішнього повітря, можливо й каменю, бо він переставав бути скульптурним зображенням, й ставав звичайною гранітною брилою, яка, як і все живе, може приймати прекрасне. Біля нього одразу ж же гуртувались перехожі, найрізноманітніша публіка – респектабельне панство й вуличні шимони, усі кого на щодень викидає на бруківку Місто. Спочатку одна мелодія покотилась химерно покрученими вуличками старого міста, як вітер, що змітає бруд, розганяє скверну. Опісля додався й голос. Тепер уже й із душ людських злітала кіптява й денні нашарування бруду, і врешті музика почала виконувати основну свою функцію – єднала з Богом і Всесвітом.
Музика й голос то наростали мов вихор, здатний відірвати од землі, понести... то ставали слабкими, що люди боялись вдихнути повітря, аби не порвалась тонка нитка павутини, що їх пов'язувала.
Нараз (якби тріснула перетягнена струна) музика вмовк, запнувся, якби по горлу полоснули непальським кукурі – грізною зброєю, яка вмить оббіловує бика. Серед натовпу спостеріг дівчину, одну з багатьох, та були у неї зовсім інші очі. Такі очі бувають у тих, хто бачив чудо, ніби в її серці щось ожило, і затріпотіло ніжками, коли пісня торкнулась її. Очі на мент замольфарили його. Заворожила його чаром своєї предивної особистості. Певно усі, кому довелось бути свідком цієї стрічі, пережили хвилю великої тривоги. Потім заспівав знову, тому що не міг не співати, бо йому співалось, як іншим дихалось. Був ніким, бездомним волоцюгою, але коли лилась пісня, чарував людей, мов великий ілюзіоніст, ставав їхнім героєм, провідником, їхнім серцем і їхнім сумлінням, царював, і тримав публіку, як це ніколи не вдавалось зробити жодному земному володарю, чи політику. Та коли вмовкав знову ставав бездомним злидарем, відголоском гіпі, що самітно никає вулицями міст, і вибирає собі в тимчасові приятелі лише самотні пам'ятники, до яких ніхто ніколи не верне зору. Хіба може він узяти собі в подруги таку дівчину? Дівчину, в очах якої іскриться чудо? Її чекає висока доля. Гідна вона справжнього принца. Зараз, то лиш ідилічне облудження. Фантазія. Фанаберія! Такі як вона не ночують у парках й на горищах, увесь пожиток і життєвий скарб їх не міститься в старій спортивній торбині. Вона просто з іншого світу. Їхні світи не дотичні, вони ніде не сполучаються. Тому він заспівав, пісня вдягла його й коронувала, пісня вималювала сонцесяйний німб довкіл його голови.
Співав довго, набагато довше, аніж завжди. Старезні романси "Іnte sperari" та "Ultima ratio" ("Останній притулок" та "Сподіваюсь на тебе"). Щасливі очі ласкали, пестили його. Бриніли струни, і оргіастично вібрували нерви музики. Усвідомлював – цей чар триватиме доки звучатиме його музика, його пісня. Урешті узяв у руки свого широкого капелюха, що лежав збоку, і рушив із ним до публіки, чого не робив ніколи. Король зійшов зі свого тронного місця, і одразу став тим ким, і буз – злидарем. Хтось кидав дрібноти, хто повертався й відходив, як затримався тут через яке непорозуміння. Тільки дівчина з великими мов озерцята очима, здавалось, усе ще чує музику. Повільно, немов уві сні незнайомка підняла свою тендітну ручку, і опустила в капелюх десяти доларовий банкнот. Він опустив очі й пішов геть.
Музика йшла за дівчиною ніби прив'язана й здавалось, слід за нею йде її невиправдана і непоправна ніжність. Таке блаженство, такий кайф, вона відчувала, коли уперше... Коли перші дози морфію почали грати в її крові. Усі роки поспіль, вона намагалась впіймати той кайф, який несила було забути. І ось, сьогодні слухаючи музику, вона вперше якби розбудилась із важезного сну, у якому жила всі ті роки, відчула те ж неземне блаженство. Її не дратувала перелюдність міста, була мов несповна розуму, чи несповна щастя...  Усе, що було з нею раніше, усе її дотеперішнє життя, - брудний й мерзенний сон.
Музика вмовкла уже в її кімнаті. Сонце примлівало на білій блясі будинку навпроти. Здавалось, воно пропалить їх до дир. Спека була нестерпна. Вона занурювалась в амарантові штори, ще більш розігрівала їхню барву й тепер видавалось, що крізь вікно в кімнату вривається полум'я. У кутку вікна нерухомо, мов бояри на засіданні думи, сиділи звеличені власною тінню таргани. Високе вікно єднало її з великою стихією міста, вчувались їй пристрасні шепоти закоханих, а й інші відголоски любовних ігор. Слухати їх було нестерпно, нестерпно до болю й вона закотила рукав. Рожева рідина увійшла в жилу, і за якусь мить із вікна уже почувся прохолодний повів вітру, ураз із ним покидали її нестерпні мисельні тортури. Дихати стало легше,  їй навіть здалось, що чує приглушену мелодію "Inte sperari". Не роздумуючи набрала іще куб наркотику. Її принц має повернутись, він мусить прийти до неї під вікно, і грати божественну  мелодію лише для неї. Сили покидали її. Скинула легеньке платтячко і, подивувалась, - злетіло з неї мов із вішака. Схудла чи що? – ковзнула думка.  Музика звучала все голосніше, плакала й манила за собою. Дівчина відчула, що знову починає мінятися структура повітря, ба, якісь незнані зміни заходять і в ній. Вона  читала у якомусь науково – популярному журналі, що музика може творити  подібні чуда. Живий дух довкілля й людини злилися воєдино, стали в нероздільності. Якусь хвилю відчувала стан всепроникнення: щезало тіло, стиралась пам'ять про кляте минуле. Її віддзеркалення в шибі теж дивним чином зменшувалось. Здавалось, уся вона збігається докупи, повертається до себе, як море під час відпливу, або равлик, що ховається у своїй черепашці від ворожого довколишнього світу.
Коли знайшли тіло,– найближчі сусіди, яких запросили бути понятими, не признали в зморщеній дівчинці – підлітку свою сусідку – наркоманку. Слідчі запевнили, що тіло обов'язково ідентифікують. Та в це ніхто не повірив, кому потрібно ідентифікувати наркомана, що помер від передозування?..
Музика покидав місто. Грати тут він більше не міг. Не міг зосередитись на мелодії, взяти вірну тональність. Повсякчас ввижались йому очі прекрасної незнайомки, яку чомусь він розбудив зі сну.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Декаданс!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Білинський, 08-01-2010

Поетично, трагічно, високо.

© Наталка Ліщинська, 05-01-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.98378705978394 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …