

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	803
Творів:	12152
Рецензій:	18681

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Мініатюра

Неприступність

© Anariel (Орися М.), 11-09-2006
НЕПРИСТУПНІСТЬ Я так довго дивилась на тебе, бо хотіла пригадати, кого ти мені нагадуєш. І в одну чудесну мить, вдивляючисьу твої глибокі очиська, я таки пригадала, що ти схожий на ляльку з мого дитинства. Але не на радянську Машу (Наташу, Пашу, Альону), вони були такі неотесані, огрядні, з пластамасовими віями і писклявими голосами. Вони були однаковими, нудними, правильними, і водночас рахітними, одним слвом справжнісінькими виродками. На Барбі ти теж не схожий, тоді у нашій країні їх лише починали продавати. Та моя мама була дуже економною і купила мені дешеву барбі, у неї ше була така дивна зачіска: вся глова лиса, а лише на чубку прикріплені довжелезні патла. Може то такий вид ірокезу – тобі видніше. А ти... схожий на німецьку ляльку, а може польську, пам’ятаєш, були такі: дуже аристократичні і вродливі. В тої ляльки було коротке чорне і блискуче волосся, глибокі карі очі. (Якщо довго дивитись в очі ляльці, можна її оживити, ні, я не дивлюсь триллерів. І ніби не читаю теж.) І в тої ляльки були шовкові вії. Не пластмасові. І тонкі акуратні пальчики. Лялька сиділа на шафі так по-королівськи, що іноді ставало заздрісно. Її рожево-смаглява шкіра легенько поблискувала від електричного світла, бо сонце в ту кімнату майже не заходило. То була сутінкова кімната. Лялька любила сутінки, і я теж. Я любила сутінки, кімнату, ляльку. Як же її звали, зараз не згадаю?.. Але кімната була для мене забороненою зоною. А за ляльку мене били по руках, називали неакуратною і забирали з великої кімнати. І погрожували кинути в льох, тільки зараз згадала цю деталь. Здається, мене виховували не дуже педагогічно. Бачиш, який результат?.. Ні, ти ще не знаєш мене, ти ще багато чого про мене не чув... З таких покірних, тихих, скромних дівчат виростають маніячки. А мені дуже б не хотілось убивати всіх сімнадцятирічних карооких хлопчиків тільки тому, що мені не дістався один з них... Отже, я дико мріяла доторкнутися до краю її вельветової спіднички. Але... Це була тільки мрія, а в реальності я мала Наташу (Альону, Пашу, Машу) – гидких ляльок з москальськми пиками. І тільки, коли приходили гості, сутінкова кімната відчинялась і мені дозволяли брати в руки ляльку. Я відчувала себе щасливою, коли занурювала свої пальчики у її блискуче чорне волосся... Розумієш, все повторюється. Все видозмінюється і повторюється. І коли я кажу, що в тебе у волоссі якийсь посторонній предмет, наприклад тополиний пух, і спішу його звідти витягнути, то знай, що я просто дуже хочу доторкнутись до твого волосся... Хіба погано, що я щаслива від такої дрібниці?.. А потім ми удвох із лялькою співали. Вона була культурною і ніколи не дозволяла собі показувати комусь язика. Але одного разу їй допекла Паша (Наташа і. т. д.), що теж якимось чином потрапила на бенкет, і вона показала їй язика. І знаєш, у неї була сережка на язику. Чесно. Альона (чи хто там був) злякалась, бо була ідеальною піонеркою, гордістю її батьків-комуністів, і втекла. Навіть не побачила, що королева показала їй один із своїх акуратних пальців, а саме середній. Ми сміялись, а потім... Потім мене знову набили по руках, тому що я вимазала її ідеально білу блузочку ідеально червоним варенням. Вона так любила солодощі... Знаєш, чому я тобі все це розповідаю? Бо ти виглядаєш таким же забороненим і неприступним. Я боюсь доторкатись до тебе, щоб мене не били по руках, боюсь варення і крові, боюсь, що тебе замінять на радянську Пашу... боюсь, що ти злякаєшся мене і втечеш... Боюсь себе, тебе, нас, їх, всіх... Тому ти залишаєшся на вершечку шафи у сутінковій кімнаті. І в моїх фантазіях. Якщо довго дивитися в очі...
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Згенеровано за 0.00959801673889 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Неприступність

Якщо довго дивитись в очі....