Я запросив вас, панянки, щоб повідомити
вам найнеприємніше новину…
(за Миколою Гоголем)
Любомир дізнався про доленосну жіночу трагедію за ліниво неспішним коньяком. Він саме смакував з єдиною жінкою їхньої фірми, з якою можна було займатися справжнім інтимом - випивкою на роботі.
Під час безкінечних розмов за чаркою про людські стосунки, вона раптом обрізала йому павичевого хвоста. У відповідь на байки про чоловіче розуміння жіночого щастя, вона вилила на нього відро холодної осінньої води:
-А ти знаєш, що у нашому турбюро майже всі два десятки жінок нещасливі у шлюбі? - спитала Свєта, вона ж перша красуня фірми 10 років тому.
У відповідь Любчик тільки мовчки розкривав рота і, нарешті, додумався вкинути туди шматочок шоколаду.
- Да ти шо!- тільки і вимовив.
Свєта почала перераховувати:
- Кого не візьми - жінка без мужика, або з ним і без чоловічих гормонів, не кажучи уже про оргазми.
- Про що, про що?
- Ти дурний? Чи прикидаєшся, Любчику? – сказала вона, помітивши єхидну посмішку. - У Альони чоловік за п’янкою світу не бачить. Коли б у неї між ніг бив фонтанчик бодай з пивом, не кажучи вже про горілку, то він би до нього хоч губами припадав. А пестощів від вас даром не дочекаєшся. Невипадково наші кохаються в масажі.
- Не треба усіх одним соусом ляпати. Жінки теж у більшості це - красиві ящірки на сонці. Поки їм хвоста не наступиш – ні ворухнуться, ні стрепенуться .
- Жінки хоч зациклені на своїх відчуттях, - Світлана ковтнула коньяку, – а чоловіки взагалі імпотенти. На роботі списуються як стрижень авторучки, потім не вистачає пасти бодай паличку з крапкою поставити. Не здатні з дитячою вправою впоратися!
Вона глузливо зиркнула на Любомира, мовляв, вдало відбрила тебе, сучий сину.
Чоловік сьорбнув коньяку, наче борщу, і скривився.
- Якщо серйозно, Свєто, ти перебільшуєш нещасливість жінок. Вони у нас принадні і…
- Любчику, куди ж перебільшуєш!? У Ніни нема чоловіка, а коханець раз на місяць зазирне у віконечко – і вся втіха. У Валі законний є, але вона годує його, а він – покидьок – ще й товче її в обличчя. Бачив її у темних окулярах – синці ховає. Краще б він кілочок встановлював їй куди треба.
Любомир тупо дивився у свій келих …
-…Оксана жила неодружена зі своїм у цивільному шлюбі років зо три. Фукнув – пішов до іншої. А вона мучиться, її ламає. Кохання ж як наркотик. Забери його – здурієш.
- Чудова дівчина! Був би молодшим, а вона жіночнішою - пустив би бісиків.
- І даремно. Чоловіки, старші років на сім, видаються Оксані сивобородими старцями.
- Дурниці!
- Просто вона так сприйма вашого брата.
- Головніше – чи рухлива людина, енергійна. Чи цікаво з нею! - міркував уголос Любомир. – Чоловік із чарівною паличкою має не лише виконувати бажання, а й поважати і тягнути двох до сонця. Ну і, - він посміхнувся, - гарантувати каву в ліжко.
- Майже як у нас з тобою, тільки без ліжка, - сказала вона з достоїнством одруженої жінки, що прагне більшого, але ніколи не запропонує ближчих стосунків.
Любчик мовчки кивнув довгою, наче конячою, головою і підтвердив непорушність дружби без будь-якої постільної приправи. Розлив залишки „Старого Кутаїсі” у келихи.
- Конячники ми з тобою, одним словом. Тобто друзі, настояні на коньяку без закусі і на розмовах без кінця.
Свєта трохи нервово розсміялася.
- Точніше не скажеш. Ось яка вона дружба, виявляється. За неї.
Випили. Сумно глянули одне одному у вічі. Він першим повернувся до долі стражденного жіноцтва.
- Коли наука ще не навчилася клонувати людей і вирощувати їх одразу до запрограмованого віку, я мріяв ощасливити одну молоду жінку. Ми працювали разом. Вона – розумниця, а її чоловік був недоумкуватим п’яничкою. Бачив, як вона, наче бурлака, тягнула це п’яне „щастя” додому на собі. Спитав потім: „Люд, а як ти могла вийти за нього?”. Вона скривилася, усміхаючись: „Молода, дурна була”. А я – непитущий мрійник – фантазував зробити свою копію і подарувати їй.
- Все в твоїх руках.
Вони доцмулили коньяк, вийшли з роботи і рядком почимчикували в одному напрямку. Підпирали одне одного аби не збочити і не впасти до безодні під назвою прірва самотності.
…Любомир приїхав до Єдиного в країні центру клонування з багатообіцяючою назвою „Щастя”. Він чув і стежив за цим медико-соціальним закладом. Тут працювали незалежні експерти різних країн. Вони гарантували, що клонування уникнуть злочинці, деспоти, хворі (включаючи п’яниць і наркоманів), самозакохані, багаті, але жадібні, та інші некорисні для суспільства особи.
За антикорупційним кодексом експерти проходили раптову ротацію з подібними закладами інших країн. Вони суворо дотримувалися міжнародного Закону про Оригіналів. Так називали тих, з кого клонували копії. Їх кількість, серед жителів країни, трималося в секреті.
Попит на клонів був слабким. Незважаючи на очевидні переваги – з гарного і доброго, здорового і чуйного, розумного та щедрого оригінала можна зробити від однієї до двадцяти однієї копії. Суспільство не прагнуло ощасливитися порядними і духовними людьми. Все нове та прогресивне наражалося на спротив традицій.
Заважала пережитки демократії. Якщо жінка і взяла собі клона, гарного з усіх боків, то не мала права радикально позбутися свого чоловіка-п’яниці та імпотента.
По-перше, клони не розмножувалися, як чоловіки-оригінали. Копії використовувалися лише для ощасливлення різними способами, як окремих громадян, так і всього суспільства. Жінки-клони теж були безплідними. Таїнство народження, як і завжди, перебувало у руках Господніх.
По-друге, демократичні закони захищали права усіх – від алкашів до збоченок. Адже вважалося, що і суспільний непотріб, включаючи наркоманів та злочинців, можна вилікувати і перетворити на здорових, добрих і чуйних. Відповідно, вони гарантуватимуть повноцінне потомство. Часто один відсоток надії на перевиховання оригіналів, законно рятував їх від евтаназії, тобто умертвіння.
У країні існував і Закон Гуманітарного Щастя. Згідно з ним, існували заклади з функціями Будинків щастя, де одружені чоловіки могли жити з уподобаними ними клонками, а жінки, відповідно, з клонами у повній гармонії, не розриваючи своїх шлюбів з оригіналами.
Проте, мати право і користуватися ним – це як кохана і гумова жінка. Простіше – закон не для лінивих.
Любомир все обдумав. Він ощасливить двадцять одну нещасну жінку. Чому б і ні? Клонування в країні – безкоштовне, з бюджету фінансуються і будинки щастя.
Він уявляв, які сюрпризи до Різдва одержать знайомі жінки, приятельки і подруги. Вчені виростять клонів, адоптують їх у суспільство і закріплять за його знайомими жінками.
Красуня повела його в розкішні апартаменти центру.
Після формальностей, записів із залученням колишніх медичних карток, у Любчика взяли півтора десятки аналізів, включаючи ДНК. Ще доба процедур, співбесід і - передклонувальний висновок.
Він звучав для Любомира як вирок - клонування можливе лише в третьому поколінні. Це пов’язано з впливом генетичних помилок, закладених по батьківській і материнській лінії. Їх можна подолати потужною роботою над собою і зі своїми дітьми та внуками.
Індивідуальні рекомендації по підготовці до клонування його онуків, спосіб і принципи життя та виховання дітей займали 21 сторінку. Найголовніше – Любомиру треба одружитися.
Це нагадало вичитаний анекдот про єврея, який довго просив Бога ощасливити його - виграти багатство за лотерейним квитком. Після щоденних і настирливих молитов єврея, у Бога здали нерви і він кинув Абраму:
- Слухай, ти для початку хоч лотерейний квиток купи!
…Любомир вирішив розпочати нове життя. Перед одруженням він прощався з минулим пляшкою „Старого Кутаїсі” зі Свєткою.
- Слухай, а я тобі допоможу, - очі подруги загорілися ідеєю. – Наливай, розповім.
Чоловік слухняно налив коньяк по-новому – у маленькі чарки.
- У мене закінчуються цигарки і я кину курити на Новий рік.
- Свєт, а чому б не на Святого Миколая ?
- Бо у мене, ще блоки цигарок!
- Тю, проблема. Подаруй, роздай і кидай, - і побачивши, як жінка заперечує, додав. – Стоп. Мені ж треба вибрати дружину…
- Напілюй! Знаєш, що таке „пілювати”?
- Плювати.
- Ось і напілюй. Виберемо тобі дружину. Колись ощасливиш усіх жінок. Ще встигнемо! У нас іще півпляшки коньяку.
