Лихоманило. Лихо манило.
Барвисті скельця випадали із розстібнутих ширинок риб’ячих ротів,
Віддзеркалювалися у натертих до блиску очах лускою.
Параноя. Пара нас у Ноя.
Серпантинові зорі нудилися на небі і з блювотою падали на землю.
Шкіра загусала глеєм і репалась від гарячих дотиків зірок, виблюваних небом.
Щемить. Ще мить і потонуть дірявістю сомалійські кораблі на дно твоїх очей зеленими бульбашками.
Очманіла від спокуси, загодована бажаннями риба розіб’є різьбленим різнокольоровим хвостом кришнаїтські кришталики. Я перерахую у долоні зморшки, заподіяні твоїм квапливим вростанням у мою стигловишневу кров, а потім вивчатиму по мапі твого тіла географію больових точок.
Передзим’я. Спрага божевільна мигдальною млістю била по скронях. В долонях викристалізувалася сіль провінційних сліз. Вибухала самовдоволена лють, принижена січневою кволістю і фізичною неспроможністю довести світу свою людську тотожність.
Скатертиною вистелили сподівання із марення і кохання. Очі, як у риби. Прозорістю і порожнечею допікають, дорікають…до…
Лихоманило. Лихо манило…
