Зшити святкову сукню для ляльки виявилося не так легко. Марійка собі усі пальці поколола. То й що як у сніжинок не буває поколотих пальців? Усе одно вона не піде на святкову ялинку. І все через старшу сестру Ксенію. То хай хоч у ляльки буде гарне свято!
Осмикуючи вкриті блискітками ляльчині шати, дівчинка прислухалася, як в коридорі сестра скаржиться на неї Юрію. Юрій – то Ксенин одногрупник, вони разом навчаються на театральному відділенні. Він подобається Марійці, бо вміє смішно зображати кота і ніколи не розмовляє з нею як із дошкільням. І правильно, вона вже доросла, ходить до першого класу!
Але все ж, певно, він зараз теж почне докоряти Марійці, бо йому дуже подобається Ксюша і він вважає, що вона завжди має рацію. І справді, двері дитячої кімнати рипнули:
- Привіт, Маріє.
Вона мовчки кивнула і набурмосилася, немов попереджала: і не думай мене вмовляти!
Хлопець присів перед нею навпочіпки, глянув знизу вгору у сердиті карі очі.
- Розумію. Образливо, коли налаштувалася піти на одну ялинку з однокласниками і довести, що ти – найгарніша сніжинка. А тут сестра тягне до іншого будинку культури, де самі малі, ніхто тебе не знає, а Ксенія не милуватиметься тобою із залу, а гратиме ляльку барбі. А потім мовчатиме усю дорогу додому, бо дуже втомилася. На репетиціях ти у нас сиділа, тож знаєш, про що йтиметься під час свята. А ще ж треба чепурити квартиру, бо мама ваша повернеться лише під самий новий рік і теж стомлена, бо з відрядження. Усієї радості – пакуночок із цукерками.
- Не люблю я цукерки!
Випаливши оце, Марійка відчула, що їй соромно. От сидить, капризує, а Юрій по-своєму правий: і мама втомиться у тому відрядженні, і Ксені зараз нелегко. А так вона ще й хвилюватиметься,що молодшу сестру саму вдома залишила, як Марійка з нею не піде. Чи не все одно, де бути сніжинкою? Певно, так само одягнуть половину однокласниць. Чого вона вирішила, що її костюм буде найкращим? Але все ж…
- А Ірина, яка з вами вчиться, сьогодні не гратиме. Вона так вчора і сказала Ксені, що не прогулювала пари, то й викладачі не змушують її аж двічі грати у новорічній виставі перед самим святом… А вам-от доведеться…
- Ота Ірина… - Юрко на мить затнувся. – не дуже вона гарна людина, хай і відмінниця. І все переплутала. У мене от потяг сьогодні, думаєш, викладачі у нас такі суворі, що не відпустили б, яки я попрохав? Але не можна. То – особлива ялинка. Не просто для малих, а для тих, які хворіють.
- А хворим хіба можна на ялинку? – Марійка відклала ляльку вбік.
- Це ж не ті хвороби, коли із температурою у ліжечку лежиш. Бувають такі напасті, які лікують багато років. Ті діти навіть вчаться в особливих школах, щоб їх не дражнили у звичайних. Але невже їм через це не можна прийти на ялинку?
Марійка згадала Тетянку із сусіднього будинку. Ота справді хворіє вже давно-давно, лежить у ліжечку чи сидить, коли тепло, біля підвіконня і визирає надвір. Але навряд чи вона зможе завітати на ялинку, бо не може ходити.
В кімнату увірвалася Ксенія.
- Ми от-от спізнимося, а в мене ще складний грим! Юрко, ти там у гуртожитку всі речі зібрав? Коли потім?! Ти обов’язково щось забудеш, як на потяг квапитимешся1
- Ксеню. Не панікуй, - Юрко піднявся на ноги. Потягнувся, знову ставши схожим на кота. – забуду – проживу, через кілька днів повернуся на сесію. А ми вже виходимо. Ти чула, що Діда Мороза гратиме сьогодні сам Михайлич?
- Та ти що? – Ксенія на мить аж завмерла. Ніби їй сказали, що на ялинці буде справжнісінький Дід Мороз. Хоча навряд чи сестра вірить у діда Мороза. Навіть Марійка ще коли знає, що то – звичайний артист, переодягнений у казкову одежу. Он. У минулому році навіть Юрко Дідом Морозом перевдягався.
Уже на вулиці із розмови старших дівчинка зрозуміла, що той Михайлич – їхній викладач, відомий артист, уже старий-старий. Йому більше ніж п’ятдесят років. І в нього є традиція: вже тридцять років він грає Діда Мороза, каже, що після цього йому таланить цілий рік. Останнім часом, звісно, його запрошують грати на Новий рік у театрі, а тут він згодився виступити у студентському спектаклі.
- Кажуть, він і деякі бажання виконує, навіть фантастичні. І не диво, як скільки років чарівного Діда Мороза грати. То всякого можна навчитися. – чи то жартома, чи то серйозно докинув Юрко.
- Ти б в нього п’ятірок побільше попросив, якщо фантастичні бажання збуваються, - кинула Ксеня.
Але Марійка не слухала. Вона розмірковувала про те, а що як відмовитися від пакунка цукерок, а замість цього загадати бажання Діду Морозу? Може, він за тридцять років і справді навчився чаклувати?..
Передяглася у костюм сніжинки Марійка у справжнісінькій гримерній, навіть пишалася цим. Потім вийшла до зали, принишкла у кутку, спостерігаючи за іншими дітьми. Деякі з них не видалися їй хворими, наче такі самі, як її однокласники чи молодші. Але от вона побачила, як один хлопчак спирається на малий, ніби іграшковий, коструб. Інший тулився до мами, відмовлявся йти до загального хороводу і стиха мукав, бо не вмів розмовляти…
Та все ж артисти викладалися на всі сто, намагаючись розвеселити малих. Ті перестали ніяковіти, почали галасувати, кликати Діда Мороза. Марійка не змусила себе вмовляти, стала до загального танку. Але потім помітила, що біля стіни залишилася гарненька дівчинка років п’яти із паперовою короною на голові. Принцеса тоскно дивилася на хоровод, але не наважувалася випустити мамину руку.
Марійка обережно вислизнула із хороводу і кинулася до малої:
- Ходімо із нами танцювати! Там весело!
Мама дівчинки вибачливо всміхнулася:
- Оленка у мене така тихенька, всього боїться, от зараз злякалася того хлопця, що грає трансофомера.
- Та ти що! То ж Юрко, він знаєш який добрий?! Ніякий він не робот, тут усі – звичайні артисти… крім Діда Мороза і Снігуроньки, звісно, - похопилася марійка. – он, бачиш гарну ляльку? То моя сестричка!
Оленка мить повагалася, а потім дозволила взяти себе за руку і відвести ближче до ялинки. Дівчинка так і не схотіла розповісти віршика, але Марійка запропонувала, аби самій розповісти ще один, а потім віддати цукерки Оленці. Дід Мороз згодився. А потім сказав, що Маринка – молодець. А мама Оленки, дивлячись, як її донька танцює поруч з іншими дітьми, чомусь плакала. Хіба тих дорослих збагнеш?
Після того, як свято завершилося, Марійку відіслали перевдягатися, а Дід Мороз-Михалич затримався у залі, щось розповідаючи студентам. Дівчинка теж підійшла ближче. Її помітили, але Ксеня не встигла почати сваритися, що сестра не слухається.
- А ти молодець. –схвально прогув Дід Мороз. – от виростеш – справжньою артисткою будеш.
Марійка хитнула головою:
- Мама каже, досить у сім’ї однієї відомої артистки. А я буду бухгалтером на фірмі, там платять більше.
Хтось із клоунів пирхнув, Снігуронька щось кинула про практичне молодше покоління. А Ксенія чомусь стала червона-червона. Але ж Марійка не хотіла її ображати! Вона тільки хотіла попрохати Діда Мороза:
- А Тетянка із сусіднього будинку теж хвора, вона зовсім не ходить. Можна, щоб до неї прийшов Дід Мороз, вона у нього вірить. Вона ще на жодній ялинці не була у своєму житті! А цукерки можете мої віддати, я все одно їх не люблю і в мене вдома ще є.
До цього в залі галасували, складали якийсь реквізит, обмінювалися враженнями. І раптом стало тихо-тихо, дехто із студентів відвів очі вбік, ніби чогось соромлячись. Але розпашілий Юрко вже зважився:
- Андрію Михайловичу, можна мені костюм Діда Мороза на півгодинки? Чесне слово, я поверну!
- Юрко! У тебе - потяг, ти спізнишся! – то Ксенія.
- Ксюшо, є такі дні, коли на потяг не спізнюються. То як, можна?
- Чекайте, хлопці-дівчата, треба зателефонувати мамі Тетянки, дізнатися. Як дівчинка себе почуває, чи не завадять гості, а тоді і підемо…
Оце «підемо» декому не сподобалося, бо ж свята не за горами вдома ще стільки треба зробити! Але все ж у Тетянчиній кімнаті зібралося чимало артистів. Тетянчина мама була дуже розгубленою і все дякувала, а от сама Тетянка аж розчервонілася від щастя. І сусідні діти, які зібралися у передпокої, бо у кімнаті було б затісно, теж раділи. А Марійці, якій дозволили зайти до кімнати, було приємно-приємно!
Юрко на потяг не спізнився, певно, таки був справді незвичайний день. А може, тому, що Андрій Михайлович викликав таксі. Яке відвезло хлопця і Ксенію спершу до гуртожитку, а потім на вокзал. А сам викладач чомусь дякував Марійці: мовляв, давно не відчував себе отаким справжнім Дідом Морозом. Марійка так і не зрозуміла до кінця, що ж вона такого гарного зрбила.
Тоді ще ніхто не знав, що дива на цьому не скінчаться: Тетянка не видужає одразу, звісно. Бо таке буває хіба у казках, але вже через місяць зможе сидіти зовсім сама, а потім спробує спиратися на ноги. Крім того, сусіди і Марійка стануть заскакувати до неї частіше і дівчинка вже не відчуватиме себе самотньою.
А Марійка справді не любить цукерок. Тому Юрко, коли склав-таки сесію, приніс їй коробку смачнючого морозива.
- Від Діда Мороза, - таємниче пояснив він і підморгнув Ксенії.
