-Примітивно? Сіро? Не цікаво? Не актуально? Дурне, просте висловлювання? Гм... Не думали чому?
-...
-А, до ви ще й не думаєте? Цікаво...Адель такі люди завжди виводили з рівноваги.
-...
-Хто така Адель? Колись вона була наївною, милою дівчинкою, що займалася танцями...
-...
-А зараз? У свої дев’ятнадцять – доросла, приваблива, стервозна з гострим язиком танцівниця.
-...
-Чому така? Це коротке, але непривітно жорстоке життя навчило її. Із звичайної французької родини середнього достатку: батько – диктатор наполеон, мати – проворна українка.
-...
-Дитинство? Сіра школа, танцювальна студія, нікчемні лялькові друзі...
-...
-Чи вміє довіряти? – Зневірилась...
-...
-Вірить в Бога? Дивно? Але так, кожного ранку перенд своєю нечестивою роботою, що приносить задоволення та гроші, Адель йде до собору молитися...
-Молиться? Ця нахабна паризька шибайголова барбі на таке здатна?
-А вона вірить, просить, дякує...
-...
-За що? За терпіння, за ту міцну стіну, яку побудувала навколо себе. Чомусь всім здається, що в неї щасливе життя: заможне дитинство, люблячі батьки, гарна робота, коханий... Ніхто не ставить на її місце себе, думають, їй просто зажди щастить і все сходить з тендітних рук... Ви б вистояли, коли вас зрадили близькі, ви пішли з дому, народили коханому маля, а потім втратили обох, і кожного вечора танцювали канкан із звабливою посмішкою?
-...
-Вона вистояла, вірила. Було важко: цим цигарок, випадкові зв’язки, плач в подушку... Адель віра не покидала; терпіла, танцювала – вижила.
-...
-Легко? Може..., ну це ваша думка...
-Так вона ведуча танцівниця бару на Pigalle?...
