Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2587
Творів: 47068
Рецензій: 91466

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Історична проза

Ілюзія перемоги (3. Закінчення)

© Саня Сакура (Чучаєв), 28-12-2009
   Після цього Страшного народного суду, Левко провів у лікарні більше півроку, доки з його обличчя не зняли пов’язки. Він навіть боявся побачити його у дзеркало. Уявляв обпечену шкіру на обличчі і хотілося плакати… Плакати, як у дитинстві. Покликати матір на допомогу… Проте плакати було просто смішно. Він знав, що його прагли зламати, хотіли позбавити бажання боротись, однак він не збирався здаватись. Навпаки, відтепер він буде з подвійним бажанням боротися за вільну Україну і помститись за свою долю…
Тільки тепер він повинен вчитись бачити заново… Кислота, котру вилили йому на обличчя, роз’їла не лише шкіру, а й втрапила у очі, позбавивши Левка зору. Спочатку, коли прийшов до тями уже в лікарні, намагався відкрити очі, побачити, де знаходиться, однак темнота перед очима не сходила. Паніка закрадалась глибоко в душу, відключаючи все раціональне мислення. Здавалося, що його запроторили до вузенької кімнати без світла і її стіни поступово стискались. Боявся, що вони його розмажуть, як невеличку мурашку…
Однак, як кажуть Бог взяв, Бог дав. Втративши зір та красиве обличчя, Левко здобув дещо цінніше – кохання…
Він вперше у своєму житті відчув, як в душі задзвеніли дзвоники, коли до його руки торкнулась холодні пальчики медсестри. Вона повинна була доглядати його. Вдень вона весь час сиділа біля його ліжка і розмовляла з ним. Вона розповідала про своє життя, як пішла до школи, як обрала таку професію, як здобула вищу освіту. Розповідала про все. З часом вона звикла до нього і він до неї. Були моменти, коли вона ділилася своїми проблемами з Левком, які не розповідала навіть своїм подругам. Жалілася на життя, чоловіків…
Левко слухав… Здавалося, що пекло, яке він пережив недавно, перетворилося на рай. Він не хотів переставати з нею розмовляти. Бажав день і ніч слухати її солоденький голосок… Адже бачити він її не міг та й не хотів… Зовнішність відтепер для нього пусте місце, нуль без палички, бублик без кільця. Душа – ось справжня краса. Медсестра стала його рятівником, його провідницею в далекий світ… Щоб бачити її йому не потрібні очі, досить чути її голос…
Маша, так звали медсестру, була ще молодою дівчиною. Їй ледве перевалило за двадцять. Однак за своє життя вона ще не зустрічала таких людей, як Левко. Вона чула про його життєві походеньки і розуміла, краще всіх розуміла, чому втрапив сюди. Він просто заважав владі… Однак вона бачила, що він не зламався. В його очах все ще майорів вогник надії на те, що він вийде з лікарні та продовжить розпочату справу. Тільки… Для цього йому була потрібна допомога. Допомога від особи, котра не зрадить, підкаже в будь-який момент… В наявності такої людини Левко зневірився уже давно, але коли зустрів Машу, то його думка змінилась. Нарешті він відчув, що його цінять не за красиві очі та гарні манери, що йому довіряють не через те, що він виконує обіцяне. Вона його цінила за те, що він такий. Що він не такий, як інші. Вона бачила його назовні, як ренген, ба навіть краще. Вона знала, що кращої людини не знайде…
Маша провела з Левком у лікарні шість місяців. Спочатку доглядала після важких операцій на обличчі, потім почала навчати його ходити без очей. Вона щодня виводила його на вулицю, давала у руки кийок і проводила з ним урок. Він, невпевнено намацуючи палицею асфальт, повільно, неначе малюк, крокував вперед. Через деякий час Левко звик до того, що замість очей у нього є вуха, ніс та пальці. Тепер відчуття його загострились і на дотик він міг назвати до чого торкається. Маша допомагала йому читати на дотик, купувала йому спеціальні книги для сліпих.
Здавалося, що все йде краще, ніж можна було спрогнозувати. Левко відчував, що закохався і з кожним днем це відчуття переповнювало його. Хотілось висказати все, зізнатися у своїх почуттях, проте… Машу перевели до іншої лікарні і тепер вони почали бачитись рідше, а зовсім скоро виписали і самого Левка. Його забрали до себе його друзі, минулі побратими з Української Гельсінської Спілки. Вони прилаштували його у себе та доглядали за ним…
Перед випискою Маша приходила до Левка, але якось так вийшло, що обмінятися адресами вони не встигли і тепер загубили одне одного, а для сліпого когось загубити – страшніше смерті.

                                          *               *                 *

Йшов 1991 рік. Рік великої надії. Рік великих перспектив для України. Рік, коли вона відчула себе незалежною державою, яку визнали всі держави світу.
Левко, хоч і був сліпим, однак справу не залишив і відчувши, що запах свободи літає десь у повітрі, намагався якимось чином приблизити цю подію – розпад Радянського Союзу. Він заробив великий авторитет у партійних колах, які утворилися одразу з послабленням ролі Комуністичної партії в Україні. Він влаштовував гучні протести, маніфестації, вимагаючи від Радянського Союзу свободи для України. Він твердив, що вона не за горами і чим швидше воля дістанеться підвладним народам, тим спокійніше все вирішиться.
Відтепер люди йшли за Левком. Колись вони зробили його калікою, змусили заново вчитись жити, але він їх не залишив, не махнув рукою на всіх, коли став сліпим. Ні. Він навпаки пішов за людей і вони його підтримали. Тепер той, кого вони ледь не вбили став їхнім героєм, провідником. Тепер вони керувалися лише його словами, його думками.
Тепер той, кого вони ледь не стратили ставав їхнім поводирем…

                                          *                 *                 *

1-го грудня  1991 року Україна стала незалежною державою. Нарешті здійснилося те, чого так довго прагли тисячі патріотів своєї держави. Тисячі, котрі уже розтанули у століттях, залишивши по собі лише пам’ять: Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Володимир Винниченко, Михайло Грушевський та ще-ще-ще дуже багато осіб. Всі вони хотіли бачити Україну вільною. Левко був одним із небагатьох, хто зумів зустріти цей день. Той день він запам’ятав на все життя, бо він означав не тільки перемогу, він означав і кінець. Це був кінець його особистої боротьби, з якої він вийшов переможеним переможцем. Лише на коротку мить він відчув полегшенння, а потім задоволення, а потім все… Все минулося. Все, до чого він прагнув ціле життя, здійснилося і закінчилося в одну суперкоротку мить.
В той же день на площі Хрещатик зібралися сотні тисяч жителів Києва і слухали промову Левка, який, тримаючи в руці кийок, вдивлявся кудись вдалечінь.
- Ми, українці, - говорив тоді він. – пройшли надзвичайно складний шлях державотворення. Ми – вибороли свободу. Тепер постає набагато важча проблема – побудова сильної держави. Я п’ятнадцять років боровся за волю і здобув її. Тепер доля України у ваших руках, дорогі українці.
Він замовк тоді, ледь стримуючи сльози. Захотілося розплакатись і слізьми змити всі ті негаразди, що сталися з ним. Хотілося просто полегшити душу, вивільнити, вивернути її назовні. Проте із очей, які вигоріли від кислоти, сльози уже давно не капали. Вони стали, як мертве джерело – вода в ньому є, але назовні пробитись не може.
Так він стояв декілька секунд, коли відчув, як до його плеча доторкнулась чиясь рука, така знайома і ніжна. Він повернувся, але не міг бачити, хто підійшов до нього, аж доки не почув голос:
- Я вірила у тебе. – прошепотів ніжний жіночий голос. Цей голос був для нього порятунком декілька років тому і сьогодні знову став таким.
- Машо. – єдине, що зміг сказати він в той час.
А уже через годину вони сиділи у квартирі Левка та розмовляли. Левко розповідав, як він жив після того, як його виписали з лікарні. Розповів скільки йому коштувало сил стати такою людиною, якою він став сьогодні. Розповів, що нарешті досяг того, до чого прагнув все життя  - звільнив Україну з-під ярма.
Маша ж увесь час слухала, уникаючи розмови про себе. Однак, коли Левко спитав, як поживає вона, то розповіла, що уже рік як вийшла заміж. Левко ледь зі стільця не звалився, однак стримав себе. Розумів, що три роки все-таки минуло після їхньої розлуки. Він все розумів, однак кохав і не хотів її відпускати. Хотів притиснути її до себе і тримати, тримати доти, доки вона сама не згодиться залишитись з ним. Однак мусив стримати свої бажання.
Маша розповідала, що вийшла заміж не за коханням. Бабуся, котра жила разом з нею, знайшла «завидного жениха»  з квартирою і одружила їх. Він був партпрацівником. Проте одразу після розпаду СРСР він втратив роботу і збанкрутів…
Вона говорила, що кохала лише Левка, розповідала, що вперше побачивши його зрозуміла, що це ВІН – той чоловік, з яким хотілось би прожити все життя. Якби ж тільки вони не розійшлися так некрасиво…
Після цього діалогу Левко мав ще одну дуже важливу розмову з чоловіком Маші. Він попрохав її влаштувати з ним зустріч. Розмова відбулась. Два чоловіки сіли за стіл переговорів. Партпрацівник виявився напрочуд виваженою особою і вислухав усе, що говорив йому Левко. Він просив відпустити Машу від себе, адже вона його не кохає. Кохає вона лише його, Левка.
Розмова закінчилась і чоловік сказав, що дає згоду на розлучення…

                                         *                *                *

Минали роки. Летіли, мов шалені. Тільки вчора ходив до школи, а сьогодні уже старий дідуган з палицею в руках, з хворою спиною та ще бозна яким букетом хвороб. Вчора було молоде мускулисте тіло, здатне без проблем звикати до навантажень, а тепер дряхле, хиле тіло здатне було лише без проблем лежати на дивані. Хоча Левко ще до такого не дійшов. Однак роки у засланні та нервові зриви зробили його набагато старшим своїх років. У свої сорок він виглядав, як шестидесяти літній. Неприємно було констатувати цей факт…        
Маша родила йому двійню – синочка та донечку. Однак прийнявши життя обох дитяток, Левко втратив життя своєї коханої. Пологи виявились важкими і виснажили бідну жінку. Через добу вона віддала Богові душу…
Страшнішого уявити Левко собі не міг. Втратити Машу означало втратити сенс життя, загубити провідну зірку, зійти з рейок, злетіти в кювет, померти…
Він довгий час ходив у трансі. Лише два милих янгелятка, що своїми оченятами, які передалися їм від матері, виблискували з каляски втамовували його біль…

                    

                                    *                *                 *

Левко крокував вулицею, намацуючи кийком асфальт, як колись його навчала Маша. Він згадував, як познайомився з нею, як розмовляв. Згадував той випадок, коли вона знайшла його на площі, коли він оголошував промову. На серці стало так важко і воно стислось, неначе його хтось стис в кулак. І вперше з мертвих очей покотилась жива сльоза. Камінь дав тріщину…
Левко пройшов підземним переходом і вийшов на вулицю Хрещатик, що вела до майдану Незалежності. Наближаючись до майдану, він чув голосні вигуки якогось депутата, який зібрав тисячі києвлян, щоб повідати їм про важке життя в країні. Він закликав людей, щоб відбулися перевибори Президента.
Левко посміхнувся. А що залишалось? Колись він боровся за життя цієї держави, поклавши на рейки своє, яке неодноразово переїзджав потяг, а тепер подібні до цього депутата – слуги народу – руйнують все збудоване до них. Для чого тоді було боротись?
Розчаруванню не було меж… Україна здобула незалежність, але більшого отримати не забажала…
Левко повернувся спиною до майдану і подумав: «Яке щастя, що я цього не бачу». Він прямував до пам’ятника Володимиру Великому – хрестителю Русі. Вечірні ліхтарі освічували вулиці і промені світла втрапляли на чотирьох метрову кам’яну постать Володимира Великого з хрестом у руці, створюючи таке враження, ніби це не статуя, а живий ангел, що спустився з небес. Тільки Левко цього не бачив, лише уявляв…
Він піднявся сходами до самого пам’ятника і повернувся обличчям до Дніпра-ріки. Якби він був зрячим, то побачив все місто, яке відкривалося, як на долоні, осяяне світлом нічних ліхтарів.
Він просто стояв і дивився в пустоту. І бачив він місто надій та гірких втрат…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Аркадій Поважний, 28-12-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.37169098854065 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …