Маленьке тигренятко скакало вулицями старого міста. Намагалося спіймати у свої недозрілі кігтики горобця.
- От розвелося тигрів! Куди ті комунальники дивляться! - сказав літній чоловік у крислатому капелюсі.
Він замахнувся ціпком на тигрика, і той втік у бічну вуличку.
Бродячі тигри почали з'являтися на вулицях міста ще навесні. Брудні, обшарпані зі злиплою довгою шерстю вони спочатку лякали міщан. На вулицях гриміли постріли. Тигрів вбивали. Але потім люди звикли. У місті з'явилося кілька природоохоронних організацій, які спеціалізувалися по захисту тигрів. Самотні бабці почали підгодовувати красивих тварин кістками. І на осінь на вулицях з'явилися маленькі тигренята. Руді клубочки з кігтями наче не боялись потоків води, які лилися брудною міською бруківкою.
Зрештою людям навіть почала подобатися компанія гігантських кішок. Маленькі тигренята виловили усіх мишей. А старші тигри поїли усіх бездомних псів та безпритульних. Відтак тигри залишилися єдиними бродячими істотами у місті.
У кінці жовтня, цієї надміру дощової осені був один дуже теплий понеділок. Сонце сушило вогке листя і у повітрі пахло пліснявою. Двірник Франц ішов безлюдною внутрішньою вуличкою поміж старих кам'яниць. Він був одягнутий у синю сукняну уніформу, а на голові мав кашкет із двома мідними ґудзиками. Двірники цього міста дуже гордилися своєю уніформою. Вони у цьому синьому сукні чулися схожими на військових.
Франц прямував вуличкою і вийшов на невеличку безлюдну площу. Двірник від здивування відкрив рота і почухав потилицю. На площі було зо дві сотні тигрів. Вони вишикувалися у два рівні ряди один навпроти одного і ніби чогось чекали. Стримано стріпували вухами, водили вусами. За час життя у місті, помітив Франц, тигри добряче погладшали. Їхня стара облізла шерсть змінилась на нову, здорову, красиву та лискучу. Подекуди в шеренгах були маленькі тигренята.
Франц зрозумів, що вони чогось чекають. Він випустив з рук мітлу і розглядав тіла могутніх тварин. Франц чекав з ними.
Сонце ховалося за хмарами і спохмурніло. Повітря зробилося вологим. Опале листя перестало сохнути і наче законсервувалося у своїй вологості. У небі загриміло. Та жоден з тигрів не поворухнувся. Загриміло ще раз і пішов дощ.
- Це воно! - подумали сотні тигрів.
- Це воно! - подумав Франц.
Як тільки перші краплі вдарили по рудому хутру, дві шеренги тигрів кинулися одна назустріч одній. Мешканці будинків, які прилягали до площі, в паніці втікали геть. І тільки Франц, поправивши кашкета кинувся до тигрів. Вони зчіплялися зубами. Вони зливалися кігтями. Кігті тигра, зуби Франца. Маленькі пазурчики тигренята. Усе це зливалося докупи і зросталося...
Вулицею йшов маленький хлопчик з цукорком на паличці у руці. Цукерок ловив у свою липоту маленьких мушок, а хлопчик наспівував:
Мишка маленька, зелена червоненька
За два крейцара купить мені льодяника
Моя люба ненька...
Хлопчик зупинився і лизнув свого зеленого льодяника у формі мишки. Тоді запхав його у задню кишеню своїх шортиків і поліз на величезне, вкрите рудим хутром дерево яке височіло на сотню метрів над містом. М'яким деревом лазило ще багато міських хлопчаків. Ще б пак! Дерево таке велике і кожного дня можна шукати щось нове й цікаве на ньому. Як от білі, схожі на зуби скалки, що зрослися з відростком, на якому видніються два ока-камінці. Але у цього хлопчика було своє улюблене місце. Він полюбляв сидіти біля гілки на краєчку якої виднілися два мідні ґудзики пришиті до врослого у тіло дерева синього сукна.
