– Алло!
– Так.
– Привіт!
– Маю.
– Скільки треба – стільки маю.
– Добре!
– Добре!
– Добре!
– Яких?
– Скільки?
– Скільки-скільки?
– А навіщо стільки?
– Добре!
– Добре!
– Добре!
– Добре!
– Добре!
– Запам’ятав!
– Добре!
– Добре!
– Добре!
– Не забуду!
– Добре!
– Добре!
– Добре!
– Куплю!
– Точно куплю!
– Обов’язково!
– Казала.
– Купила?
– Вгадувати не буду.
– Скільки?
– Скільки-скільки?
– Та, звісно, не хочу щоб голою ходила. Хоча ні, не завжди.
– По вулиці не хочу.
– Ні, не серджуся.
– Та кажу Тобі, що не серджуся.
– Та я просто спитав.
– Добре.
– Добре.
– Добре.
– Знаю.
– Пам’ятаю.
– Дзвонила?
– І що хотіла?
– Та я не злюся.
– Кажу що не злюся.
– Добре.
– Підемо.
– Коли скажеш - тоді і підемо.
– Пропущу футбол.
– Сказав, що пропущу.
– На пиво не піду.
– Сказав, що не піду!
– От візьму і не піду!
– Може таке бути.
– Я сказав – може!
– Добре.
– Добре.
– Добре.
– Добре.
– Коли буду не знаю.
– Тому що готують тут дуже повільно.
– Потім розкажу з ким.
– Ніхто не регоче. Це по телевізору.
– Нема тут ніяких дівчат.
– Тут хлопці офіціанти.
– Так треба.
– Потім поясню.
– Я ж сказав – потім!
– От уже другу пляшку під хліб та сіль розпочали.
– Буду.
– Не встигне охолонути.
– Розігрію.
– Добре.
– Добре.
– Добре.
– Почнемо без романтичної вечері.
– Ну тоді не почнемо.
– Можна подумати, це вперше спатиму на дивані.
– Я не погрожую.
– Добре.
– Добре.
– Добре.
– Все, па, замовлення принесли.
– Добре.
– Добре.
– Добре.
– Запам’ятав.
– Добре.
– Буду.
– Добре.
– Добре.
– Так.
– Цьомаю.
– Ну ні – то ні!
– Ага.
– Добре.
– Все, па!
– Добре.
– Добре.
– Не купуй. Я ж сказав, що куплю.
– Щось погано Тебе чути.
– Алло!
– Алло!
– Погано чути!
– Погано чути, кажу
– Зв'язок пропадає!
– Па!
