Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2580
Творів: 46844
Рецензій: 91235

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза детективна історія

Дата полуденного біса

© Юрій Кирик, 26-12-2009
Юрій Кирик

ДАТА ПОЛУДЕННОГО БІСА
(уривок)

Сутінки ніяк не могли загуститись у темну ваксу вечора, яка вперто не бажала перетворюватись у пітьму. Аннета Чипельська – заступниця директора благочинного фонду, фактично ж його промотор й керівник, сиділа в авто й висмалювала вже третю цигарку, не за годину й не за вечір, а за останніх п'ять років. Власне стільки проминуло часу, коли позбулась тієї залежності. І тепер знову... Ні, - це хвилева слабкість, пригасила цигарку. Відчула легкий тремор, - нерви. Вона надто збуджена, і чого? Сама ж простежила - всі давно розійшлись, Храм порожній. Всього то лиш і треба було опуститись в опломбовану пивницю, і забрати пакет із ліками. Завжди робила це без хвилі задуми, адже настоятель храму її добрий приятель, і їй нічого з цього боку не загрожує. У справи “Кайросу”(таку назву носив їх благочинний фонд), як і у все, що безпосередньо його не стосувалось, старенький пастир не втручався. Та появився клятий Дем'ян – більмо в оці, - майся на бачності! Іще й дурне передчуття – декілька разів дзвонило у вусі, - то пересторога з дитинства - завше попереджала про неприємності. Найгірше, що лють її звернена на власну особу, - це ж бо її геніальна думка – найняти нічну сторожу після того, як якісь лобуряки проникли у підвальні приміщення, і потягли трохи старих лахів. Порахувала, що це дешевше, аніж сигналізація, ще й знала, що через свою розсіяність, з тією сигналізацією додасться клопотів - забуватиме вчасно зателефонувати, і раз-у-раз приїздитиме охорона, ще й удома спокою не даватимуть - викликатимуть по кожному фальшивому алярму. Та, звісно, головною причиною був запасний хід. Запросили тоді для охорони панство Дурисів. Мешкали вони поряд, ще й тримали двох лютих доберманів, про кращу охорону годі й мріяти! Хто ж його знав, що все так повернеться: новий парох, звільнив усіх набраних нею працівників, і таки найняв "свого" сторожа, хоча, що в тому храмі сторожити? Було б щось цінне, сам перший  виніс би... Та йшлося не про безпеку, мусив прилаштувати Мадилюса, (одні казали, що він далекий родич отця, інші ж, як от Різун, висунули гіпотезу, що то, його нешлюбний син), можливо тому ніхто так і не довідався його імені, а знали лише прізвище – Мадилюс. Більше дізнатись не вдалось - Мадилюс, був аутистом, "людиною дощу", то ж, як усі аутисти, - "істотою космічною". На контакт із оточуючими не йшов. Реагував лиш, коли йому пропонували їжу чи напої, щось мимрив  своєю незрозумілою мовою, й на додаток, живо жестикулював. Рухи й хода в нього дивно не скоординовані, пересувався, звиваючись усім тілом, немов, справді, космічний пришелець. Тягнув ноги й, вимахував руками, що хода ця нагадувала п'яного індуса в танку. Людина без імені, людина - почвара, людина – рослина. Можливо, на такого й увагу не варта звертати, та, якийсь інтелект, у зародковому стані, у нього все ж був - упізнавав працівників фонду, при зустрічі посміхався, і щось приязно лопотів. Незнайомців відлякував ричанням і незвичністю рухів, що нагадували "кати" східного єдиноборства. Усеньку ніч сновидою тинявся по подвір'ї побіля храму, та будинку “Кайросу”. Часами, як от зараз, його не видно було годинами, мав видно свою скритку, де й пересиджував, відпочиваючи. Де той його потаємний сховок  знаходиться, й уявити не могла.
Увечері, коли виходила з приміщення, подарувала Мадилюсу пакет солодкої вати, яку полюбляв понад усе. Нині вата приправила міцним, пахучим вином, з розчиненими у ньому імпортними барбітуратами. Тихцем увіпхнула ще й пляшку вина, начинену цим зіллям, тільки, де гарантія, що він її питиме? Зрештою, усі ці запобіжні заходи були зайві - особисто до неї Мадилюс виявляв особливу прихильність, Аннета не забувала пригостити його чимось смачненьким, від чого несказанно радів.
Треба вже йти! Завтра прийдуть митники, (вантаж на кордоні не перевіряли) його, як завжди опломбували й залишили у фонді, ніхто й гадки не мав, про існування потаємного ходу через храм. Не приведи Боже, перевіряючи вантаж, надибають ліки, тоді кінець усій так добре налагодженій справі! Адже візьмуться й за постачальників - німецьких партнерів, які Богу Духа винні... про можливі наслідки думати не хотіла.
Витягла жмут вати, умістила в целофановий мішок, відчинила двері авто, ілише тоді витягла пляшечку із хлороформом, тримаючи на відстані витягненої руки, окропила вату, затискаючи пакет. Здається, усе. Те, що вона йде "на справу" підпомповувало в кров адреналін.
Упевнено проминула подвір'я. Змащені, металеві двері храму відчинилися легко й безшумно. Освітлення не вмикала, витягла маленький ліхтарик, який затисла зубами, відсуваючи коробки з літературою, якими було прикрито потаємний люк. Лише коли відкрила замок, й потягла на себе двері, почула глухий скрип. Швиденько ковзнула вниз й уже тепер, коли відчула запахи власного обійстя, увімкнула світло. Миттю допала коробок, що на позір не вирізнялась з посеред інших: лише у написі незначна зміна: "для панни”, замість, як на усіх, "для пані". Стороннє око того б не догледіло. Швиденько дістала невеличку  валізку, опісля знову порозсовувала  коробки на “свої” місця... Навіщо? – майнула думка - адже що і як тут стоїть, знає лишень вона. Подумки посміхнулась – наступило відпруження. Повернула до виходу й... уклякла: у світлі люмінесцентних ламп на неї зорили очиці Мадилюса. Заціпеніла лишень на мить. Затіпалась думка: - як він тут опинився? Ішов за нею? Рука гарячково шукала вату із хлороформом і, не знаходила... Хоча зазвичай лагідно розмовляла з Мадилюсом, зараз не змогла вичавити й звуку. Та й Мадилюс, завше усміхнений і лагідний Мадилюс, зараз  грізно ревучи, почав насуватися на неї. Мимохідь, піддаючись його натиску, відступала в глиб пивниці. Поводився з нею, як з "чужою", але чому? Й тут осінило: адже, виходячи з авто, натягла на себе цю дурацьку чорну панчоху. О тобі й побавилась у ганстерку! Охопила лють - на себе, чи Мадилюса, що немов злий Кінг-Конг, заганяв її углиб приміщення. Галасливий стукіт падаючих лижних палиць, що їх, відступаючи, ненароком зачепила. Далі – нікуди - стінка. Треба будь-що вигнати того бевзя з пивниці. Підійняла палицю, що була під ногами й почала войовничо вимахувати:
- Виходь, виходь звідси, бо вдарю!
Така поведінка здивувала, а й розізлила Мадилюса,- здійнявши, мов мавпа величезні лабища, невблаганно насувався, грізно ревів, мов справжня мавпа. Викинула палку уперед, саме у мить, коли зробив рвучкий рух в її бік, і відчула як гострий її кінець увійшов страховищу в гортань. Мадилюс вчинив хіба найдивовижнішу у своєму житті комбінацію рухів, ступив декілька кроків, і, здіймаючи гору куряви, повалився на долівку. Лише зараз зірвала з голови панчоху, зробила б це секундою раніше, і хлопчина, упізнавши її, з певністю залишився б живий.
Підскочила до Мадилюса, висмикнула палицю, що безглуздо тирчала в горлянці. Подригувалась нога, та знала – це передсмертні конвульсії. Не можна залишати тут тіло, - гарячково наказував мозок. Помітила довге кашне, що звисало з ящиків із вживаним одягом, замотала хлопцеві шию, аби тіло не залишало за собою кривавої ріки. Не панікувала, розум працював чітко, віддаючи накази тілу,  підхопила під руки, й потягла до люка. Через люк їй самотужки його не перетягти. Покликати на допомогу Остапа? Ні, в жодному разі! Вона все зробить сама. У ящиках з туристичним спорядженням знайшла шнур, і скобу, яку прикріпила, прив'язавши до храмового пілона. Підтягла тіло в храм. Якнайдалі від пивниці! – стукотіла в скронях нав’язлива думка. Перед очима бовванів будівельний підйомник. Дотягла туди, і звалила на нього тіло. Хоча подвір'я було неосвітлене, тут, на відкритому просторі, самовладання почало покидати її. Боялась – паніка буквально паралізовувала її. Мусить закінчити ропочате! Намацала  клавіш управління підйомника. Він не вмикався. Відключено струм. Повернулась в храм, і ввімкнула рубильник. Почула, як зі скрипом запрацював підйомник. Залишила його увімкненим! Тепер треба опускати. Ні, адже зверху підйомник не опустити. Мусить пробиратися на дах через приміщення фонду. Швиденько відчинила одні, другі, ще й треті двері, і тут помітила, у яку безвихідь себе замалим не помістила: треті двері, ті, що вели до будівлі, зачинялись лиш із середини приміщення. Сама собі мало не прилаштувала пастку, адже вікна першого й другого поверхів заґратовані ...
Урешті стягла тіло з підйомника, і потягла його у протилежний кінець. – Може досить із ним вовтузитись, - зібрані в клубок нерви, мов пружини рвались на волю. Відмотала закутану шию. Обличчя Мадилюса врешті набрало людського, умиротвореного виразу.
- Можливо, це Господь використав мене, аби виправити цю помилку природи? – відвідала заспокійлива думка, перехрестилась.
Зняла з шиї небіщика скривавлене кашне, спустилась вниз, не забуваючи сухим кінцем шалика витерти підошви взуття, а в самому приміщенні ще й пройтись вологою ганчіркою. Опустила назад підйомник. У храмі вимкнула рубильник, знову повернулась у пивницю. Розгребла на підлозі пилюку, затираючи сліди крові. Злощасну палицю й кашне прихопила із собою. Пересікаючи левандівський міст, пожбурнула палицю на платформу проїжджаючого товарняка. Зупинила автівку побіля братової оселі. У них уже не світилось, і вона, кинувши ключі в багажник, захлопнула двері. Брат часто залишав авто побіля будинку...
Ішла спустошена, в голові жодної думки, пожадливо вдихала прохолоду ночі. У якийсь смітник викинула закривавлене кашне, яке все ще тримала в руках.
Під душем стояла, та не довго – шум води дратував – усе єство вимагало спокою. Лише опинившись у спальні, відчула нелюдську втому й, не роздягаючись повалилась у ліжко.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Я - дурію...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Никодим Нетудипика, 27-12-2009

Чесно кажучи...

© Саня Сакура, 26-12-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Аркадій Поважний, 26-12-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.75661087036133 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …