Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2635
Творів: 48249
Рецензій: 92947

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Три жмені

© Аркадій Поважний, 25-12-2009
ТРИ ЖМЕНІ

Велю ховали опівдні.
Звістку про те, що вона вкрай нездужала отримав запізно. Доки доїхав до цього, богом забутого, степового села її не стало. І чому вона обрала саме цю місцевість? Двічі тут був і кожного разу проблема з транспортом. У поза минулому році нотаріус повідомив їй про смерть тітки і про спадщину від неї, котра складалася із якоїсь хатинки. Водночас зі спадщиною звалилася ця звістка у вигляді діагнозу… Їй пропонувалося лікування. Веля просто ознайомилась зі статистикою кому допомогло… Маленький відсоток не надихнув на боротьбу, вирішила не мучити себе виснажливими процедурами з мізерною гарантією та чималими витратами. Пам'ятаю, тоді сказала: «Хвороба надається, як засіб психологічного очищення, ламати слід щось глибоко внутрішнє, якщо зможу то і болячка відступить, якщо ні, то ні…» Тоді не зрозумів, що вона зібралась ламати. Знаю потім намагалася вірити в Бога. Все кинула і змінила життя. Покинула місто, роботу, друзів. Мешкала у отриманій старенькій хатині з пічним опаленням. Хоча мала альтернативу оселитися десь поблизу, нехай не в місті, але ближче до цивілізації. Можливо подібні умови тоді їй і потрібні були для останніх роздумів.
Відтоді з нею тільки листувалися, де-інколи Веля приїздила коли мала якийсь матеріал, це безліч машинописних і рукописних сторінок, щоб перетворити в електронну версію і розмістити десь на сайтах. Я ніколи не читав її філософських роздумів, а вона не прочитала жодної моєї статті. Але ми дружили.
Я ніс труну у першій парі.
Коли процесія підійшла до цвинтаря, закапав дрібний дощ.
Батюшка зовсім не вмів співати, але плакальниці добре знали свою справу, так завили, мені аж моторошно стало.
Я стояв осторонь, ховаючи голову від холодного повітря за коміром. Дивився на Велю, намагаючись зосередитись. У померлої спокійний вираз обличчя, такого не було за життя. Вона завжди мала напружену, стурбовану міміку. Не знаю у що одягнена, але накрита якимось накрохмаленим саваном. Хтось дуже невдало її «намарафетив»: яскрава помада, підведені тушшю очі, шари пудри – жах, як вульгарно. Я окинув оком присутніх жінок, наймолодшій років за п'ятдесят, до того ж одна ідентично нафарбована, мабуть саме вона перенесла свій стереотип про красу на обличчя тієї, яка все життя вважала косметику проявом обману. Пам'ятаю Велині вислови про те, що справжня жінка має бути впевнена у своїй красі без «індіанського бойового розфарбовування».  
Це ж треба… Три тижні тому розмовляв з нею, обговорювали якусь тему таку… не згадаю, чи то старовинну кінострічку аналізували, може твір… І тепер вона ось, у труні, невдовзі цей фізичний образ щезне назавжди. У мене з’явилося враження ніби дивлюся на витвір мистецтва, який щойно знищать і слід користуватися можливістю останньої миті, зафіксувати як найдовше у пам'яті.
Батюшка закінчив відспівування, почав укладати до дипломату кадило і молитвеник. Я не бачив як забивали кришку і опускали труну. Тепер мав намір дібратись до траси, де є можливість спіймати хоч якийсь попутній транспорт. А до траси плестися біля семи кілометрів. Та вже за воротами цвин-таря наздогнав якийсь далекий Велин родич.
- Чекай, – казав тримаючи мене за рукав. – Не міг би залишитись, у поміч потрібен. Ти тверезий, а тут сам бачиш, одні баби.
- Мені їхати… – хотів було відмовитись, та вже бачив, що від родича не відкараскатись і моя допомога дійсно потрібна.
Вдома, на подвір'ї розставили столи. Поступово від кладовища приходили люди. Я намагався триматись осторонь поминального застілля. Вийшов за двір, де присів на пеньок і роздумував над тим, як би вибратись із села.
- Погано, молодий чоловіче, – почув за спиною жіночий голос.
Це була та сама, по волі якої тілесна оболонка Велі пішла під землю схожою на індіанського воїна.
Я запитливо подивився, мовою міміки вимагаючи пояснення, що саме їй не сподобалось.
- Ти не попрощався з нею, треба було три жменьки землі кинути, щоб заспокоїти її. Вона перед смертю дуже жалкувала, що з тобою не попрощалася. То ж всякого очікуй, може ще прийти прощатися…
Остання фраза мене не те, що злякала, хоча відчув неприємний холодок, більше спантеличила. У жіночки зробився загадковий вираз обличчя, з яким вона поспішила до столу.
Чомусь почувався нікчемою, котрий дійсно пішов не попрощавшись, навіть з’явилося пусте бажання повернутись на цвинтар і кинути ці три жмені на могилу.  
Велин родич майже силоміць потягнув мене до столу, котрий ломився від випивки і закуски. Жінки наперебій вихваляли померлу. Чоловіки просто зітхали і старались якомога більше випити. Я намагався не слухати нісенітниці про те, яка Веля була чутлива, доброзичлива, бо знав, що в селі вона мало з ким спілкувалась, завжди «собі на думці», а до таких у маленькому соціальному середовищі ставляться насторожено, особливо жінки. Одна, захопившись вихвалянням Веліних достоїнств, добалакалась до того, що сказала: «Хорошу людину і в труні приємно бачити».  
Мені не хотілось ні пити ні їсти, хоч баби по обидва боки все накладали в тарілку. Меню здебільшого складалося із м'ясних страв, а я не можу на поминках їсти м'ясо і не збагну у якої орди перейняли цей звичай поминати горілкою і надмірною кількістю їжі. Особливо гнітить м'ясо, якісь погані асоціації виникають…
Я почав зиркати на  годинник, показуючи, що мені вже час забиратись. Сутеніло, а ще чимало плентатись. Не мав сумніву, що ніч доведеться провести на ногах. Вночі на трасі ніхто не підбере одино-кого чоловіка.
«Родич» знову спіймав мене за рукав:
- Облиш. Куди ж ти підеш?
- Треба їхати… – зітхнув я.
- Я теж не люблю ночувати в будинку покійника, та пересидь вже тут, полеж. Спати все одно ніхто не буде.
Прикинув варіанти. Можливо дійсно краще зранку в дорогу, а ніч провести у теплій хаті. Що ж, умовили.
Веліна оселя доволі простора, три кімнати, але зовсім немає на чому спати, лише її ліжко. То ж родичі і гості, хто хотів відпочити, влаштовувались прямо на підлозі та на стільцях. Веліне ліжко запропонували мені. А що, я не гидливий. Байдуже ставився до спочивання на фактично смертному одрі.  
Я лежав і думав, думав, думав… На межі сну, коли свідомість ще не вимкнулась із реальності, в голові утворюється різний каламбур: то пригадалась стрічка «Панцерник Потьомкін», потім гоголевський «Вій», особливо міцно із цієї кінострічки засіла сцена панночки в труні, воно й зрозуміло, епізод згадався ще на цвинтарі. Вже коли сон майже оволодів мною, у свідомості відтворилась дивна розмова з розмальованою бабою, знову почало гризти сумління про ці некинуті три жмені.
Прокинувся за північ. Родич помилявся стосовно того, що спати ніхто не буде,  всі спали, до того ж  дехто хропів. Заплющив очі, спробував знову заснути. Та видно ліміт на сон вже вичерпано. Лежав просто із заплющеними очима. Не знаю скільки так провалявся, доки залежаний бік не почав боліти, вирішив перевернутись на інший.
У дверному отворі побачив жіночу фігуру.
Хто б це міг бути? Обличчя не міг розгледіти, але чомусь стало страшно. Чому? Можливо, тому, що стоїть вона якось нерухомо, наче статуя. А може… Її одежа наче випране лахміття… КРОХМАЛЬ-НИЙ САВАН!
Мене кинуло у холодний піт. Слабке світло, яке горіло в коридорі, направлене їй у спину, тому тінь має проникати до кімнати, а тіні-то немає… Ще оцей запах ладану і вогкої глини… Я зажмурив очі і до болю натиснув на очні ямки. Коли відкрив, то відсахнувся впершись у стіну. Жінка вже стояла біля ліжка. Це була ВЕЛЯ.
В дитинстві, коли захоплювався містичними оповіданнями Гоголя і По, я часто думав, як би почувався на місці Хоми Брута, або ж героя «Лігеї», зустрівшись із мерцем, що ожив. Не мав сумніву – як не помер би зі страху, то із психікою неодмінно щось сталося б. Та коли сам зіткнувся із такою дивиною, відчував якесь розумове оніміння, знаходився посередині між двома питаннями: «як таке може бути?» і «що робити?». Спочатку виникла очманіла ідея втекти. Куди втекти? І чи є сенс тікати? Яким би чином це не пояснювалося, від такого не втечеш, будь-то щось езотерично-містичне, або розумовий розлад.
Може ще не прокинувся? Можливо дуже реалістичний сон?.. Теперь у казино плей фортуна доступна мобильная версия - https://casinosplayfortuna.com/mobilnaya-versiya тут вы можете ее скачать.
Небіжка стояла із заплющеними очима. Але я звідкись знаю, дивиться на мене. Читає мої страхи…Скільки ж тривала німа сцена не можу сказати... Накрився ковдрою, як у дитинстві ховався від невидимого у темряві. І ще більше став відчувати неживий погляд.
Так пролежав до самого ранку, виліз із свого нехитрого укриття тільки коли в хатині знову почалось життя, задзвеніли пляшки і почулися похмільні голоси.
Не інакше, як наснилося – знайшов пояснення нічному видіню. Або приверзлось – результат психологічного напруження, зумовлене докорами сумління про останні три жмені землі…
Коли опускав ноги на підлогу, то стрімко прибрав їх, заскочивши на ліжко. На митій з вечора підлозі побачив чіткий глиняний відбиток плоскої підошви тридцять п’ятого розміру.
Чи можливо якось пояснити нічну пригоду? Що ж то було насправді? Звісно це не піддається ніяким фізичним законам. Можливо таким чином Веля попрощалася зі мною? Виконала, так би мовити, своє останнє бажання… Та скоріше за все, я став одним із небагатьох свідків феномену, контакту двох світів живих і мертвих. Тільки зараз вже точно не визначусь де який… Можливо немає світу мертвих… Просто інша паралель, куди ми, колись перейдемо. Адже не даремно здавна у народі потойбіччя йменується всіляко: «той світ», «царство небесне», але не «світ мертвих». Навіщось мені відкрилася ця істина. Для чого?.. Як журналіст не зможу її подати, бо я звичайний статистик, освячую матеріальне. Та й не повірить ніхто, навіть редактори жовтої преси… Хіба, на нагоді, спробувати якось у вигляді оповідання?…  
За двором, застібнувши до підборіддя блискавку, пішов на зустріч холодному осінньому вітру.

Аркадій Поважний

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Наче недопрацьоване...

© Наталка Ліщинська, 28-12-2009

Чогось не так тут...

© Никодим Нетудипика, 27-12-2009

Три жмені

© ONIX, 25-12-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.83758783340454 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …