Кажуть, що зорі на небі сяяли яскравіше, поки ми були дітьми. З часом їх сяйво почало втрачати свою красу і зорі взагалі зникли з небесного простору, або ж стали більш матеріальними, і не такими щирими та близькими. Міста поглинають їх електропристоями , а ми думаємо, що вони зникли назавжди. Та й зорі з роками стали схожими не на небесні світила з небожителями , а просто планетами, сяйво від яких ішло до землі тисячі років. Може насправді на зоряному небі значно менше зелених та червоних цяточок, під якими варто було б уявляти яскраву поверхню в діамантах і бурштині. Може на їх місцях чорні дірки, здатні поглинати чорноту всесвіту і чистоту світла, розсипаного у спектрі кольорів веселки….
Ставши дорослим розумієш, що і веселка – не кольорова дорога до раю, якою гідні іти лише ті хто заслуговує на щасливе потойбічя. Веселка – це не смугаста півколом вигнута посмішка неба, це не картинка з букварика, і не колір казки. Виявляється це спектр хімічних сполук та елементів, здатних змінюватися за певних умов.
Але таких умовностей дуже багато. Я наприклад, точно знаю що колись цукерки і шоколадки були смачнішими, мабуть від того, що з кількістю накопичених смаків, втрачаються найголовніші - смаки забутого дитинства. Я вже й не скажу, яке воно на смак, якого кольору і якої форми його усмішка. Усе так далеко і близько водночас.
Я з впевненістю прокинулась, одягнулась і пішла на роботу. По дорозі зустріла безліч таких же людей, яким були байдужі перехожі і я теж. Загубившись у просторі міста , зовсім не помічаєш своєї одинокості, стану забутості тієї думки з якою прокидався ще мить тому. І починаєш розуміти – шум міста з його скупченістю сірих барв, забирають усі рецептори розпізнавання щастя на смак. А воно й справді так легко тікає між пальців, наче зірковий пил, що осідає на нас поки ми гуляємо під зоряним небом.
Розуміння доросло я прийшло до мене в 16. Самотні і водночас вільні від примушування сніданки, вечори для кохання і не тільки, завдання уроків і тверезе розуміння того, що дитинство закінчилося на попередній сторінці розповіді про злу відьму, яка зачарувала усіх неповнолітніх і прирекла їх на доросле життя. От тільки я лише через деякий час зрозуміла, що зла ворожка – це економічна ситуація в країні , а її темні янголи - злидні і нестатки в багатьох українських сім’ях. На цьому казочка закінчується. Її продовження не варто шукати у титрах, чи анотаціях і так все зрозуміло – того що втратилося не повернути, а мрії про автівку часу, говорять лише про слабкість характеру , не здатного вирішити проблеми теперішнього.
Відтоді, як дитинство втратило цнотливість і стало дорослими буднями минуло багато часу. Я й не пригадаю усіх моїх днів народження, свят у родині які минули відтоді. Але точно знаю усі вони схожі між собою, усі вони належать моїй пам’яті, яка береже їх на майбутнє.
Щороку чекаючи чуда від нового року, в якому нічого чудесного немає, адже відблиск у скляних кульках від вогника – це всього лиш відблиск, а не казка, що живе на хвойному дереві. Розумієш що новорічна качка спечена з яблуками у духовці – це качка баби Марії по сусідству, але аж ніяк не ритуальна страва. А потім чудо задування свічок - повна дурня, мовляв комусь збудиться усе, що загадати у цю мить. І лише віра у добрих янголів, що лишають своє пір’я на одязі після ночі, каже про те що вони існують. Я й не повірю, що це пір’їнки від нової пухової ковдри. Янголи як аксіома, що не потребує доведень. Я вже точно знаю, що вони таки справжні, бо сама у цьому переконалась.
Якось одного зимового дня восьмого року другого тисячоліття, один із них вдарив мене своїми білими крильми, ніжно і обережно. Так пройшло моє із ним знайомство – він білий янгол, який Бог знати звідки з’явився і з якої зірки впав на землю, а я … я ж просто та яка, втратила віру у чудеса знайшла його , чи він мене. Я заплуталася у всіх цих здогадках, то ж скажу просто – тоді янгол точно врятував мене від моральної смерті і ще більшого дорослішання . У 21 століття, коли Габріель Гарсіа Маркес забув уже про свого «Старигана із крилами», якого я читала іще у дитинстві, виявляється є такі ж мешканці – небожителі із далеких зірок , світло від яких іде до серця людини бува не цілих 20 років. Скажеш мало як для зірки, але в життєвому контексті цього часу вистачає.
Відтак янгол став навчати мене своїм вправам, звичкам, уподобанням. Його досвід був великим, та й сумнівів недовіряти янголу не було. Як це питається не довіряти тим, хто з крилами.
Одного дня я прокинулася з відчуттям життєвої необхідності бути поруч білого мешканця хмар завжди. І він ніби був не проти. Його меседжі зверху, розмови онлайн через сітку Інтернету, виявляється вони теж мають доступ до науково технічного прогресу, давали мені все більше сил і впевненості. Але найголовніше я відчула смак незабутнього дитинства, коли чекаєш з нетерпінням його голосу, дотиків білих крил.
На день Святого Миколая янгол звернувся до покровителя дітей з проханням про маленьку дівчинку, яка чекає подарунок. Не повірите, Святий Миколай виконав бажання на перед, покладаючись на довіру представленої особи. Я була тією маленькою дівчинкою, і я дуже щаслива, що янгол не забув про мене. А потім було ще безліч сюрпризів. Та я не хочу від нього користі та подарунків, хоча мабуть місія янголів полягає у тому, аби виконувати бажання дітей. Я би хотіла попросити у нього продовження казки, тієї яка була на початку, хоча розумію, що віднайти відьму – ворожку і магічну паличку Гарі Потера, яка б вплинула на її чаклунство – важко…..
Минають дні. Скоро моє чергове день народження. 22 –гі іменини. Подарунки, заморські страви, одяг, іграшки, ялинка з вогниками і відсутність найголовнішого. Янгол цього дня буде на іншій роботі, у нього безліч невідкладних справ.
Але щоб не сталося я на нього чекатиму. Може він як і колись впаде з неба напередодні Нового року, принесе подарунок у вигляді своєї доброї ласки і ніжного слова…. Тоді і я б стала янголом тільки для нього…..
