- За родіну! – багаторазово вигукували прозорі хлопці. – Хто там штовхається? – іржали вони, глумлячись зі згорбленої жіночки з обвислими грудьми.
- Щяс по шапкє получітє! – підіграла вона їхнім під 0,3 потилицям.
- Ой-ой!!! – гиготіли вони. – Шо ти? – один одному. – Шо ти? Ти шо? Та ти шо! Ти шо-ти шо. – смугами бігли і горланили їхні голоси, смугами їх слина бруднила повітря, смугами текла сеча ногами затурканої заляканої бабці.
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------
- Розумієш, – сказав рак, – все це для вас. Так буде краще, – він припинив обтирати нагострений ніж і схилився над лисуватим опецьком. – Так ти будеш краще бачити. – прошепотів йому на вухо рак, скрадаючись із ножем над очима прив’язаного гумою телепня. – Так буде краще… Для всіх. – Рак почав різати зовнішні кутики очей верескливого роздовбая. Праве… Повільно та впевнено. Потім ліве… трохи нервово. – Не зовсім симетрично, – промовив Рак до залитого кров’ю п’яниці, – треба довести справа до вилиці, а зліва – трошки нижче за вилицю, – обличчя катованого було надто перекошеним, щоб зрозуміти хоча б щось, проте Рак тримався впевнено. Він підрівняв п(р)орізи. Обличчя алкаша було схоже на морду дебільної рибини наляканої відчуттям ножа жіночки з обвислими грудьми під своєю лускою.
Він знепритомнів.
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------
- Малой! Малой! – верещав жирний, лякаючи продавщиць трусів, риби, насіння, пива, редбулла і редтюба.
- Чого верещиш?! – загриміла найсміливіша з наляканих жінок.
- Атсасі! – гаркнула відповідь
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Рак закурив:
- Що ж… тепер ти, – сказав він нововпалому.
В очах дурня бриніло щось на зразок сліз – він побачив поруч закатованого до риб’ячої морди друга:
- Шо за? – почав він.
- Тихо!!! – не стримався Рак. – Тихо, – заспокоїв він тепер уже себе.
Рак узяв велетенський шприц і вщерть наповнив його святою водою:
- Тихо… – прошепотів він на вухо телепню. – Заспокойся.
Голка шприца напрочуд легко увійшла в тім’я рахітичного.
- Тихо-тихо… – прошепотів Рак і покійно та впевнено, не зронивши ні краплі води, вичавив усю її в голову прибульцю. Обличчя ідіота набрякло, очі приплющились. Чорний язик випав з рота і поповз до засмаленого вікна – прутка клешня Рака миттю розчавила цю останню надію потворності.
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------
- Пашлі! – волали два недоумки третьому.
- Я не можу… – забурмотів останній.
- Та по-приколу!
- Ну гайда.
Вони увірвалися до нічного кіоску і винесли стільки пива, скільки могли.
- Ах ти сволота! – вересканила продавщиця.
Слухняний довбень пожбурив їй пляшку в обличчя і з радісним сміхом друзі попростували до автобуса.
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Рак обтирав із клешні чорну кров і чув, як гумові пута прикували до землі слухняного.
- Тепер ти… – зітхнув рак. – Останній, - іронічно зронив він. – Багато хто хотів би опинитися зараз на моєму місці, так. Колись так і буде. А я колись буду на твоєму, але зараз… – рак узяв зі столу чайничок. – Ідіть сюди, – кинув він двом першим лоботрясам. – Поверніть його на правий бік! – Банькатий та Вологий слухняно виконали наказ. – Останнє бажання? – рак дико залився сміхом. Штани гостя змокли. Рак устромив йому лійку в ліве вухо. – Ртуть! – гаркнув він крізь лійку у вухо слухняному. – Вони ртуть, а ти за ними, – загиготів Рак своєму дотепу. – Біс із вами недоумки, – Рак полив із чайника у лійку. Очі обригана зімкнулися на останній краплі. – Це ще не все і не сподівайся, – рак підійшов до розпаленої печі і зняв ополоник палаючої олії. – Переверніть! – лійка у праве вухо і олія мирно увійшла стравоходом вуха.
- Коли вистигне, підете усі троє до церкви.
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------
- Опа-па! Шо ти умний? Чітаєш? А книжка тобі не тяжола? – заржали троє трутнів.
- Ні, – відповів хлопець, – хіба що інтелектуально.
- Ого-го! Які слова! Ану дай гляну! – перший вихопив книгу з рук: – Дже-ейс Джойс, У-улі-ісс. Шо за гавно? – він кинув книгу почервонілому хлопцю.
- А у вусі шо за гавно? – кинув хлопцю другий.
- Гомосєк?
- Ні, – спокійно відповів хлопець, – це обманка. У вусі дірки немає.
Довбні заржали.
- Дірка! Ха-ха! Знаєш хоть, де вона у тьолок? – третій ржав найдужче.
- Вам неодмінно треба зі мною випити, – сказав сухо у відповідь рак.
- Та за нєхуй! – Крикнув третій хлопцю в автобусі.
- На зупинці! – вигукнув хлопець. – Бідолашний Стівен Дедал, – зітхнув Рак.
