Ти лежиш на м’якенькому ліжечку і додивляєшся сон, в якому ти – герой свого часу, рятуєш кохану дівчину. Цілуєш її і … чуєш лагідне слово:
- Вставай!!! – яке на всю горлянку вигукує твій співмешканець. – На пари спізнимось.
Ти, повільно забуваючи рай у сні, переходиш до пекла на яву. Потрібно вставати.
Твої очі ще закриті, вони не хочуть бачити цей світ, але ти уже підіймаєш своє тіло з ліжка, береш у руки зубну щітку, видавлюєш на неї залишки пасти і рухаєшся до вмивальника.
Чистячи зуби, розумієш, що ніяка це не зубна паста, а крем після гоління, однак змахуєш рукою і продовжуєш далі.
Вмившись, ти в кінці-кінців відкриваєш наполовину очі і починаєш одягатись… На годиннику 07:39, а семінар розпочнеться о восьмій. І ти не просто одягаєшся, а уявляєш себе солдатом і намагаєшся одягтись за 45 секунд…
Однак все виявляється не так просто. 45 секунд ти тільки шукаєш власні шкарпетки, які стоять десь в кутку біля ліжка. Потім ще 45 секунд намагаєшся їх натягти на ноги, і аж тоді починаєш шукати джинси.
Знайшовши їх, ти намагаєшся влучити лівою ногою у ліву штанину, однак уже вшосте влучаєш у праву.
Нарешті прибравшись, ти вилітаєш з гуртожитку і мчиш на шаленій швидкості до університету. Дорога займає двадцять хвилин, але ти намагаєшся побити всі рекорди і встигнути за чотирнадцять.
Ти б’єш рекорд, але не в швидкості. Ти заробляєш чергову «енку» і б’єш всі рекорди – 68 «енок» за 68 днів.
День знову не вдався.
Чекаючи кінця пари, ти сидиш на лавочці і картаєш себе питанням: «Йти чи не йти на пару?» Переборюючи свої потаємні бажання, ти вирішуєш все-таки залишитись на наступний семінар і плюс до цього – підготуватись до нього. Хоча це для тебе вперше…
Ти рухаєшся до бібліотеки, але потрапляєш чомусь до їдальні. Чому саме, пояснити не можеш. Пообідавши, вирішуєш знайти все-таки ту кляту бібліотеку, але тут звучить дзвінок… Попереду ще один семінар.
Починається друга пара. Семінар з історії України. Звучить дзвоник і в цю мить ти розумієш, що урок ти, як і завжди, не підготував й маєш всі шанси побити ще один власний рекорд – отримати чергову двійку.
До аудиторії входить викладач – маленький, худенький, від протягу гнеться, але у тебе від одного його погляду виступає піт на чолі, а руки трясуться, як у хронічного алкоголіка. Ти сидиш весь, як на голках, але коли бачиш, що до кінця пари залишилось шість хвилин, заспокоюєшся і … тут же отримуєш двійку.
В думках лаючись на все і всіх, ти плентаєшся до гуртожитку, де тебе обов’язково зупинить вахтер, оскільки в тебе, як завжди, немає перепустки і розпочне вичитувати.
Вислухавши все від вахтера, ти повзеш на восьмий поверх і, уже на сьомому, згадуєш, що забув виписати ключа від кімнати. Ти знову спускаєшся на перший поверх, виписуєш ключа і знову слухаєш лекцію вахтера, яка робить тебе морально вихованою особистістю.
Піднявшись… О, Боже… на восьмий поверх, ти ставиш шкарпетки в куток і заплигуєш на своє м’якеньке ліжечко і знову чуєш голос свого співмешканця, який із жахом на обличчі і слізьми на очах кричить:
- Біденко… Ні!!! Тільки не вона (Декан факультету з виховної роботи).
І тут ти розумієш, що біда не приходить одна, вона ходить разом з Наталією Іванівною.
Коли ж Біденко йде з гуртожитку, ти думаєш, що тепер все буде гаразд. Одягаєшся і енергійно крокуєш на вулицю, купуєш пляшку пива, сідаєш на лавочці біля гуртожитку… І тут виявляється, що таємний агент розвідки Біденко Наталія Іванівна, сиділа в засідці та чекала на тебе.
Написавши пояснювальну записку на тему: «Чому я пив пиво», ти крокуєш до своєї кімнати, залазиш під ковдру і заглиблюєшся у Царство сну.
Нарешті щось приємне за цілий день. І тепер ти знову герой, котрий рятує красуню від злих мудаків, а завтра на тебе чекають нові рекорди…
