Баба Галя не була ніколи ані лагідною, ані доброю її ніхто ніколи не назвав.
Чоловіка запопала собі твердого і нарваного, але мала свій сектрет, як його тримати коло себе. Старий фронтовий вояка одного разу згріб у свої залізні руки цю маленьку дрібненьку дівчинку – і залишився з нею жити цілий вік, аж до смерті. Дітей своїх не мали. Та достатньо велика кількість племінників та племінниць, які постійно до них навідувалися у сонмі дорогої родини, а ще вередували, сопливили, лізли у всі кутки, все перекидали і були безстрашні, як німецькі танки – назавжди відбили жаль у сімействі Іваненків за тим, що дітей їм Господь не послав. Ото би мали мороку, нащо їм те?
Пан Тарас Іваненко мав характер-кремінь і заперечень в житті не терпів ні від кого. Маючи бойові заслуги, отримував ветеранський пайок від держави, а коли влада змінилася – нові можновладці інваліда війни не забували також, не обходили ані увагою, ані грошовими виплатами.
Гірше, що нові мешканці будинку не розуміли, яка поважна особа – пан Тарас. Та і він сам ніяк не міг звикнути до "пана", бо надійне "таваріщ" все-таки було миліше серцю.
А ще часи якісь стали м’якотілі, розслаблені, ніхто дисципліни і знати не хотів. Як то так стали люди жити ? Як то кожен робить, що хоче ? Це в голову старому воякові ніяк вміститися не могло. І він виправляв ситуацію, як тільки міг. Сварив, встидав, гнівався і потрясав своїм залізним пальцем – а то що таке? Найлегше дісталося сусідці знизу – зовсім молоде дівчисько, щойно вийшло заміж. І ото тут, у Львові (чи вона думала, що то як у неї в селі ?) взяла собі на подвір’ячку простелила килимок – і загаряє. Мало не гола! Ну і що, що купальник? Ну і що, що спека і літо? Ну іщо , що двір тихий, зелений, з усіх сторін закритий? А може він тут ходить і на неї може подивитися?
Сусідка вмить зрум’яніла на маківку, спочатку щось іще мурмотала в оправдання, а потім від гріха подалі скоренько згребла килимочок у оберемок – і хода додому, в свою квартиру. Більше своє тіло напоказ не виставляла. Ач яка мудра, а що ж стара баба Галя стане виставляти? а про що ж Тарас стане думати? Чоловік – завжди чоловік, особливо небезпечний своїми вибриками тоді, коли роки пруть, як німці у наступ, а жити залишається лиш мріями та спогадами.
