Як воно там?
(Частина 2).
Очі у Грінго палали. Він не зумів би приховати емоції, навіть коли б дуже того запраг, - це запримітив за ним іще з дитячого садочку…
- Такий кайф! Ти, старий, - не повіриш! – почав захоплено. Ми з тобою завжди підсміхались з тієї дурні, що її видавав телеекран у фільмах про хакерів, які постійно зламують коди банків і секретних військових об’єктів. Та вчора й мені подібним чином вдалось потрапити на охренілий сайт. Чого там тільки немає: порно, зоофілія, гомики, лесбіянки, навіть педо й некрофілія. У кожному розділі щонайменше по 200 галерей. І фільми цілі, не різані! В одну дайку я мало не закохався, - розпалювався Грінго. Альф же почав кривитись, виказуючи своє ставлення до мовленого.
- У чому річ, друже? Ти почав цікавитись брудним порно?
- Це абсолютно не те, про що ти думаєш, брате. Там, справді, світ невиданих насолод. Щоправда, усе в манері де Сада, - трохи садомазохістське. Наша гра – „Diablo”? порівняно з тим, що є на сайті – дитячі витівки. Подивись, це цілком не те, що ти собі гадаєш.
- Мене цілком влаштовує наше „Diablo”, щиро кажучи, я лиш почав входити в смак, і не збираюсь нічого міняти.
- Повір, ми ніколи нічого подібного не бачили, Грінго говорив із таким захопленням, що Альфа це здивувало, й водночас заінтригувало, давно не бачив, аби приятель так щиро чимось захоплювався. Пальці товариша із шаленою швидкістю бігали по клаві. Він вибив урл сайту й натиснув на „вхід”. Хитре сплетіння трикутників, - це зображення Альф із певністю десь уже бачив, напевно, масонський символ, словом, кабалістика, міркував, розглядаючи верткі трикутнички. Гарненька флешка, - відзначив про себе, - це відразу збило його скепсис. „Welcome! Willcomm!” Уведіть особистий код на вашому флайєрі. Грінго тут же вистукав його код. „Дякуємо! Ви увійшли в систему. Ваші дані занесено в базу. Для продовження натисніть тут”.
- Ну все. Далі сам даси собі раду, - Грінго підвівся, - Я побіг, пізно вже! Справді, стрілка годинника показувало початок другої ночі.
- Але навіщо все це? Що накажеш з цим робити?
- Нічого робити не треба., Ти просто покоцай, Старий, це кайф! – кинув Грінго уже зачиняючи двері.
- Щось підказувало Альфу не лізти на розрекламований товаришем сайт. Це „щось”, Альф називав, „добрими силами”, віддавна дослухався до добрих порад, які йшли "звідтам". В дитинстві це джерело він називав ангелом-охоронцем. Та давно витер це з пам’яті. Не личило йому, Альфу, комп'ютерному авторитетові, жити у світі наївних бабусиних казочок. Цікавість перемогла. Урешті він у головному меню. Сотні галерей, сотні фото й відео вебкамер, якихось чудернацьких, нереальних пропозицій і все за „так”. Відзначив, що почуття гумору в розробників сайтів досить своєрідне, - сатанізм, пекло. Хоч був він до всього звичний, на якусь мить навіть мороз по шкірі пробіг. Що це? Страх? Чи усе-таки передчуття потаємної насолоди? Можливо мав слушність Борис Стругацький, коли твердив, що людина завжди насолоджуватиметься, спостерігаючи за чужими нещастями…Тому завжди матимуть попит тріллери, фільми жахів, садо-мазохістські витребеньки. Дивлячись, ми, напевно, втішаємось, що все це відбувається не з нами… ”Правильні думки” все ще навідували Альфа. Та зараз відчув страхітливу втому, і вирішив перенести перегляд на завтра. Вимкнув комп’ютер, із задоволенням протягнувся на вигідному ортопедичному матраці. Уже відлітаючи в країну сну, почув характерний звук, - завантажувався комп’ютер. Це, що іще за придибенція? Усіляке бувало, та такого коника, комп йому іще не викидав. На екрані монітору появилося вікно, що продовжувало встановлювати зв’язок з Інтернетом. У вікні броузера незнана сила вибила знайому адресу. Завертівся символ із трикутників, які то розпадалися, то знову з’єднувалися. Чортівня якась! Альф усе ще не вірив у реальність того, що відбувалося. Рука потягнулась до продовжувача де можна було відключити комп'ютер від живлення. Та в мить останню зупинився.
- Чи не злякався я комп’ютера, якого складав власноруч, де знав кожну схему, кожен діод. Усівся за стіл. Став придивлятися до хитросплетіння павутини, і зі здивуванням спостеріг, що екран побільшав. Його сяйво заполонило всю кімнату. Далі все відбувалося надзвичайно швидко: завертілися трикутники, що стали схожими на павука, що розпростав свої лапи, ще й розкинув мов сітку павутиння, воно охоплювало його зусібіч, та так, що не міг навіть і пручатись, і почало затягувати в середину. Ситуація нагадала йому схему дії фотоапарата зі старого підручника фізики, де була зображена схема дії лінз фотоапарата, - велике зовнішнє зображення, зменшуючись у сотні разів переноситься на плівку фотоапарата. З ним відбувалося щось подібне. Ница свідомість не могла охопити того, що саме відбувається, це, вводило його в стан каталептичного шоку. Повернувши голову побачив позаду обриси своєї любимої кімнати. Усе ж із чіпких павутинячих лап зумів віддерти руки, навіть ударив ними в скляний екран монітора, та чи по той бік екрану фізичні сили не мали ваги, бо став він зовсім иншою сутнісною істотою, чи в останню мить згадав, що монітор у нього дорогий, на рідких кристалах, та удару, не вийшло, - це, вочевидь, чудернацьки виглядало по той бік екрану, - встиг подумати.
Міцна й невмолима сітка відносила його все далі й далі. Останнє, що бачив Альф, це світ, що стиснувся до діагоналі монітора. Опісля, як мовлять, - „мраки”. Він перестав опиратись.
