.
„… у кожного святого є своє минуле, і у кожного грішника є майбутнє”.
Г. Полинська.
Батьки поїхали на відпочинок у Моршин. Мама все бідкалась, перед від’їздом, турбувалась, що не наготувала йому їжі принаймні на увесь наступний тиждень. Альф терпеливо мовчав. Був навіть радий - урешті матиме можливість харчуватись, як душа просить. То ж зараз, хоча було вже за північ, вийняв із холодильника готовий пакет. Розгорнув. Залишилось покласти в мікрохвильову пічку, і через 3 хвилини – їжа готова. Швидко й без клопоту.
- Альф, я відкрив щось надзвичайне! Будь удома, зараз заскочу, - виспівала „аська”. Аби Грінго покинув своє зручне місце біля комп’ютера мусіло статися щось аж надто незвичайне. Мали спільну справу – разом створювали сайти й підтримували їх. Грінго займався саме підтримкою, Альф же – програміст, творив. Це, звичайно, приносило сякий – такий дохід. Як кажуть, - для підтримки штанів, - міг заплатити за круглодобовий доступ до Інтернету, купувати всілякі новинки комп’ютерної техніки, та ігри. Вділяв так само якусь дещицю батькам, аби не дорікали, що „краде в Бога час”, як це вже почали варнакати родичі Грінго. Вони й справді, всенькі дні проводили за комп’ютерними іграми, початок яких загубився в шкільних роках, і кінця яким не передбачалось. Хоча, усяке може бути, - його шкільний дружбан, Грінго вирішив, бачте, у своїх неповних двадцять три одружитись, й зараз наполегливо шукав додаткового заробку. То ж Альф не сумнівався, що Грінго прикордубасить із новою пропозицією, і йому знову й знову доведеться прораховувати варіянти, аби той не вляпався в халепу.
Грінго – його життєвий подорожник, вони товаришували з незапам'ятних часів. Усюди, куди сягала пам'ять, випливав Грінго. Можливо тому, що у їхній щирій приязні був лідером. Лідерство Грінго визначилось іще в дитячому садочку – на той час Тарас був міцнішим, і Маркові від нього частенько діставалось на горіхи, (тоді вони іще послуговувались власними іменами – Тарас та Марко). Коли почали грати в командні комп’ютерні ігри, кожен взяв собі псевдо. Оскільки ігри стали не лише хоббі, а й основним у житті заняттям, вони й стали користуватись виключно псевдами. Нещодавно хтось зі старих шкільних друзяк запитав у Марка про Тараса, і той якийсь час не міг второпати, про кого йдеться…
Тарасова сім’я – потомственні фізики, то й для свого дитяти не мислили иншої долі, - довелось йому, бідоласі, таки закінчувати „фізику” в університеті, працювати в „їхньому” науково-дослідному інституті, а тепер іще й писати дисертацію. Слава Всевишньому, бодай забезпечили хлопчину житловою площею, де той міг жити разом зі своїм компом у прекрасному, ірреальному світі.
Альф, хоча й проживав разом з батьками, на життя теж не скаржився. Батьки вкладали в нього всю свою любов, усю душу. Відтак, ані трохи не заважало йому те, що проживав укупі з ними, навпаки, чинило його життя іще привабливішим: гардероб його завжди був у порядку, навіть свіжа хустинка завбачливо увіпхнута в кишеню й черевики наглянсовані, а від певного часу його навіть перестали запрошувати в кухню поїсти. Приносили сюди. Так, його комп'ютерний стіл став й обіднім, то ж міг знаходитися у своєму прекрасному світі 24 години на добу, не відволікаючись на „дрібниці життя”. Студії свої він завершив, зупинившись на бакалавріяті, щоправда, закінчив й комп'ютерну академію, де його іще під час навчання запросили викладати комп’ютерне програмування. Випадок в історії навчального закладу, як казав директор академії, настільки безпрецедентний, наскільки й закономірний. Бо його знання в цій царині були набагато вищі, аніж тих, хто викладав курс, і Альф постійно вказував професорам на їхні помилки. Урешті, коли один із них звільнився з роботи, посів його місце. Та закінчивши академію із червоним дипломом, й здобувши почесну медаль "Золота голова Академії" одразу ж подав заяву на звільнення. Здивованому директору, (бо щастя викладати в академії випадало далеко не усім бажаючим!), відповів, що його не влаштовує платня. Злукавив, звичайно. Адже в нього, аж надто скромні потреби, - не п’є, не палить, дискотеки, азартні ігри його теж не цікавлять. Батьки отримали трохи инше пояснення: „Значно більше того, що заробляв в Академії, зароблю не відриваючи задка від комп'ютерного крісла. Ім’я в комп’ютерному світі заробив, того й достатньо”. Таке тлумачення дало йому моральне право усенькі дні проводити побіля комп'ютера. В його до краю обмежений світ, входила іще Оксана, дівчина, з якою зустрічаються от уже чотири роки. Міг би, звичайно, як Грінго – одружитись, принаймні, могли винайняти квартиру, і жити разом, як це їй пропонував, та, того чинити чомусь не хотіла… Ото ж мусив два чи три рази в тиждень відриватись від моніку. Останніми часами робив це не дуже охоче, - дівчина стала його „діставати”, назвала „комп’ютерним Обломовим”, та терпів, бо знав, - жінки всі недалекі. Насправді, тієї мудрості він набрався зі спілкування в комп’ютерному світі. Оксана ж бо у нього перша. Але справджувати почуте, й гадки не мав, - яка то дурня, – особисто „пізнавати світ”, „вчитись на своїх помилках”, - усе це „мулі”, які він залишив у минулому тисячолітті.
