Наш ангел зрозумів: якщо ще трохи поволинить, то у нього заберуть душу. Тому, хоч жодна з трьох відібраних пар не була ідеальною для його підопічної, він рвонув до найближчої і швидко припасував її в лоно Клари, яка тепер виносить його надію.
Біс знуджено позирав на промовця, сидячи на кріселку останнього ряду. Велетенська зала, вщерть наповнена здебільшого випускниками, на новачків справляла незабутнє враження страхітливо-магічною огидливістю.
Зі стелі, котра не проглядалась у мороці, гронами звисали на шнурах самогубці, вони ледь помітно відсвічували нездоровим слабким сяйвом гнилиць, синювато й моторошно. Раз-у-раз якась чергова душа летіла вниз із темряви вгорі, а потім різко смикалась на мотузці, розгойдуючи свою “люстру” над головами слухачів.
Стіни, теж рясно вкриті живими душами, здавалось, аж заходились у німому крикові. Неподалік від біса номер чотири мільярди сімсот вісімдесят одна тисяча триста сорок один якраз гарненько мучилась якась пара, скліщена намертво. Жінка намагалась вирватись із обійм коханця, видно було, що його фрікції приносять їй страшний біль, зрештою, і чоловічій душі ці вічні любощі також зовсім не подобались. Він корчився і звивався, щоб припинити болючі ритмічні рухи, рот пожадливо хапав повітря й щоразу заходився у відчайдушному безгучному вереску, та двійко страждальців не могло позбутись одне одного, судомлячись ляльками у пекельнім механічнім танку, котрий люди називають сексом.
Наш бісик був тут не вперше, тому, знічев’я силкуючись роздивитись у густих сутінках наступну сцену на стіні, подумки нарікав: “Його темність уже задовбав своїми лекціями... Мало нам втирали про підступність викладачі, то тепер начальство вкотре повторює одне і те ж. Коли вже до діла дійде?!”
Щойно випускник Тартарварду додумав це, як чортяка на подіумі люто глипнув йому просто у вічі, наставив свого чорного кігтя на нього і промовив:
- Є робота для тебе!
Інші біси заозиралися, щоб глянути на невдаху, котрого зволили вирізнити із натовпу шеф.
У похмурій залі війнуло смородом паленого, люстри грішників хитнулись - і наглядач Європи опинився біля переляканого підлеглого та волохатою пазуристою лапою видер його з крісла. Бос насправді й на мить не замислився, що ось власне цього недосвідченого чортика треба вибрати з-поміж тисяч однаковісіньких бовдурів, аби познущатись і провчити за не надто шанобливі думки на свою адресу. Він бачив їх усіх наскрізь, знав їхні геть не оригінальні судження, тому схопив першого-ліпшого.
- Все! – рикнув шеф на своїх підлеглих. - На сьогодні все! До роботи!
Сторонній спостерігач помітив би, як прожогом метнулись присутні виконувати наказ його темності й відзначив, що дисципліну пан начальник умів тримати на рівні.
Та інакше і не можна! Бо чортячий кагал – то, як ви здогадались, зовсім не товариство манірних та добре вихованих панночок. Залізна дисципліна у пеклі – стрижень організації, без неї дідьки перегризли б одне одному горлянки під час своїх оборудок, замість бути вигадливими конкурентами небесного підприємства. Страхом та насиллям крупна нечисть тримає у покорі орди чортів, кожен з яких спить та бачить, як схрупати свого начальника й посісти його місце. Іноді котромусь із нижчих і вдається такий фокус.
Той же Воргол, що зараз міцно тримає наляканого чортика, став наглядачем Європи, зваливши свого шефа Грогдела. Підставив він його з французькою революцією, та так, що сам – його моторошність Сатана - розлютився, побачивши новонароджену свободу. Жодні подальші спроби Грогдела виправити становище нічого, крім тимчасових успіхів, не дали... Ані випуск майже нічим (Наполеон – така хистка і тимчасова опора!) незабезпечених облігацій імперії, ані слабкі активи реставрації не повернули твердої валюти - влади абсолюту.
А клята демократія – це завжди купа дріб’язкової, марудної роботи. Легше обробити монарха і його нечисельну аристократію, ніж армію чиновників усіх рангів. Що вже казати про виборність – то взагалі катастрофа. Треба викручуватись вугром на пательні, щоб встигати новообраних спокусити фінансовими пірамідами влади, спекулятивним і геть невиправдано великим попитом на гроші, ф'ючерсами жадоби, ще й таким чином, щоб вони не втямили: це – оборудка без майбутнього.
Освіченість теж даремно не минається. Люди починають підозріло добре орієнтуватись, що таке справжні цінності – щире золото душі, а що таке дуті активи – паперові банкноти суєти, які чомусь тягарем тиснуть, не дають щастя, примножують клопоти. Вистелюють дорогу до корпорації “Пекло”.
Тож сам, впавши одного разу в істерику, просто стер на порох невдаху, який по-дурному повірив статистиці графіку революцій. Воргол, до речі, дуже вміло склав цей графік. Наче ніякої брехні, бо він точно відображав, що буде море крові та трупів, зате добре завуальованими залишились довгострокові наслідки. Так Воргол, піставивши ніжку Грогделу, опинився на чолі чортячої біржі Європи.
Наглядач Європи слідкував за своїми підлеглими із незмінною цікавістю, завжди був напоготові. Він-бо не хотів пропустити ані найменшої загрози своєму становищу, тому хутко віддаляв ініціативних, роздаючи їм в’язкі, безнадійні справи. Воргол називав це “засланням на випрямлення звивин розумакам”. У рутині дрібних безперспективних справ застрягали навіть найзапекліші чорти.
Таким робом його темність забезпечував стабільність свого панування і, водночас, вичікував моменту, аби підловити самого, щоб вкатрупити його й видертись на найвищий щабель – трон президента корпорації “Пекло”. Хоча гіпотетично існувала ще одна можливість. Потрапити на нове виробництво, якщо господар “Неба” відкриє нову філію свого заводу десь у Всесвіті... Та вірогідність цього мізерна, тож Воргол більше сподівався на себе у задумах підсидіти самого шефа.
Його жилава лапа все ще стискала плече біса номер чотири мільярди сімсот вісімдесят одна тисяча триста сорок один, хоч бідолаха виразно сіпнувся, буцім бажаючи виконати вказівку боса про працю, та зовсім безуспішно. Уже за мить він залишився наодинці з його темністю, наглядачем Європи.
- Сідай! – несподівано чортяка, котрий досяг мети та добряче налякав цих жовтодзьобих вилупків, зм’якшив грізний вираз пики і легенько штовхнув вчорашнього студента у його крісло й сам присів поруч, - Що, діло тобі доручити?
- Я... я.. ваша темність, - забелькотів перепуджений початківець.
- Хвалю! Молодець! Ці ледариська і нездари лиш би свої патлаті дупи ніжили тут, у пеклі. Тихо, спокійно, тепло... Що їм ще треба? А ти - зух! До бою рвешся!
- Я... я...
- Та-ак... гляну, що у нас тут є-є, - чортяка задер голову, вдивляючись угору, - ага, ось... Давай, вали туди! Для тебе вже є робота!
- Дя-якую, - низько нахилив рогатеньку голівку бісик і отримав розлогого потиличника - благословення від шефа.
Бідолашному аж іскри сипонули із вирячених очисьок, а потім він набрав прискорення і кулею чкурнув угору. Десь там, унизу, залишився бос, зала, його співробітники – молоді практиканти, а біс аж замружився від яскравого світла.
Щойно очі трохи звикли, початківець помітив неподалік ще одну постать. “Альтер его!” – іронічно всміхнувся біс. Прибулець хутко скинув з себе, мов набридливий та тісний жакет, страх, що залишився після коротенького спілкування віч-на-віч з його темністю Варголом, і завмер, спостерігаючи за світлим конкурентом.
Він, поки не помітив охоронець, вирішив придивитись до ангела. На малого сопливця можна і потім глянути, а от цей суперник – пташка, котру треба вивчити. Біс почув шепіт свого майбутнього напарника: ”Ти покажеш їм усім, на що здатен...” На підслухане хитра мармиза молодого рогачика всміхнулась.
Нарешті ангел помітив гостя. Той не розгубився і промовив:
- Ку-ку! А ось і я! – він шаркнув копитцем, - Дозвольте відрекомендуватись! Біс Марк!
- Ангел Амеркель, - швидко зреагував візаві, кутики вуст якого ледь помітно сіпнулись вгору, наче усмішка готова була вискочити, але її старанно придушили у зародку.
“Диви, недурний!” – бісик внутрішньо підібрався, зрозумівши, що суперник – зовсім не проста “штучка”.
- Ти давно тут? –поцікавився рогачик якомога приязніше.
- Рік, - дещо зневажливо кинув співрозмовник і демонстративно наставив білі крила.
- Де вчився? – біс твердо вирішив налагодити такі-сякі стосунки з партнером, тому, хоч і мимоволі скривився у спину не надто гостинному охоронцю, та продовжував розкручувати розмову.
- Едемксворд... У мене диплом із відзнакою! – не втримався від хвалькуватого зауваження той.
Чортик вдруге ледь всміхнувся, відзначивши, що конкурент, може, і не дурний, і з почуттям гумору в нього все гаразд, але зате дуже амбіційний.
