Розділ 5. Українське відродження
1.
Більше восьми місяців Богдан Хмельницький очолював посаду президента України. Після відмови Лисенка від посади президента український люд полегшено здихнув. Нарешті вони перемогли.
Богдана було обрано народом президентом України й на нього простий люд поклав усі свої надії на краще життя. Новий президент, у свою чергу, пообіцяв не підвести й доводив свої обіцянки продуманими діями.
Перше, що він зробив – провів всеукраїнський референдум, аби дізнатися думку народу щодо змін до Конституції України. Народ підтримав ідею нового лідера й дозволив провести зміни. Українцям імпонувало те, що Конституція відтепер стала основним гарантом не лише їх демократичних прав, а й соціальних та економічних. Основний Закон відрізнявся людиноцентричністю.
Також було підтримано ідею щодо відміни депутатської недоторканності. Відтепер депутати ставали рівними простому люду. Плюс до всього Богдан зменшив зарплатню депутатів до рівня вчителів та держслужбовців.
Відбулися зміни у сферах судочинства та освіти. Збільшилися заробітні платні для робітників цих сфер. У кожній сфері створювався ряд контролюючих комісій, які складалися з простих українців.
Богдан Хмельницький дав поштовх для розвитку малого та середнього бізнесу. Відтепер при реєстрації підприємства держава не здирала величезні побори, а навпаки надавала початкові позики для становлення. Значні інвестиції були вкладені для відбудови державних заводів та фабрик. Президент звернув увагу на критичне екологічне становище в Україні. Було наказано на всіх заводах та фабриках встановити фільтри для очищення повітря, заборонялося вивозити токсичні відходи до стічних вод. У кожному селі, селищі, хуторах, містах на кожному квадратному метрі встановлювалися смітники, аби українці звикали до чистоти.
Україну умовно було поділено на сім регіонів, котрі вирізнялися специфікою виробництва різної продукції. Основні сили були кинуті на розвиток цього виробництва. Встановлювалася конкуренція за економічним розвитком регіонів. Регіон, котрий показував кращі результати розвитку за рік, отримував додаткові кошти для впровадження інновацій у виробництві.
Не обійшов увагою Богдан молодь, котра будувала свої плани на майбутнє з новим президентом. Домовившись зі світовими лідерами, почали вкладатися інвестиції у відбудову нових будинків для молоді, котра працює, для молодих сімей, котрі навчаються та працюють.
Відтепер держава стала тією силою, котра контролювала всі сфери суспільного життя.
Взагалі, план виведення України з кризи діяв досить ефективно. Перші зрушення українці відчули вже через рік, коли почали отримувати зарплатню за виконану роботу. В країні розпочався рух до порядності та чистоти…
Цей час світ назвав «Українським відродженням»…
* * *
Частина 3. У психлікарні…
Розділ 1. Марення душевнохворого
1.
- Ось цей сон, лікарю, я бачу майже не щоночі. Він переслідує мене. А я намагаюся втекти, розумієте? – говорив Богдан Хмельницький, вирячивши очі на лікаря психлікарні. З того часу, як Богдан потрапив до божевільні, минуло чотири місяці, але він весь час розповідав лікареві про смерть батька, про те, як він хотів організувати всеукраїнське повстання, як став, все-таки, президентом України й вивів державу з величезної, глибокої та всепоглинаючої ями. Розповів і про таємного хлопця з минулого. Лікар це роз’яснив самому собі, що Богдан шукав собі приклад для наслідування і знайшов його в історичній особі, котра у його мареннях стала реальною особою. Тільки з часом хлопець почав боятися гостя з минулого. Фактично він був відображенням душі самого Богдана.
- Так-так, Богдане. – м’яко відповідав лікар. – Я тебе дуже добре розумію.
- Тоді, чому ви не відпускаєте мене додому? Мене там чекає матір…
- Ваша матір померла. – подібну фразу лікареві доводилося повторяти всоте, але для Богдана вона звучала, мов вперше.
- Ні, вона зі мною. – намагався довести свою правоту Богдан.
- Гаразд-гаразд, Богдане. Скажіть мені, будьте ласкаві, а ви вірите у ті марення, котрі до вас приходять мало не щоночі?
- Так. – твердо відповів Богдан. – Тільки це не марення.
- Що ж це?
- Це моя доля.
- Доля? – усміхнувся лікар.
- Так. Я бажатиму помститися одній людині за смерть свого батька, але піднесу суспільні інтереси вище своїх та врятую країну.
- Чому ж тоді ти тут, Богдане?
- Не знаю. Ви самі мене не відпускаєте. Однак… - хлопець потер скроню. – Я, мабуть, боюся власної долі. Тому й тікаю від неї. А ви мені допомагаєте від неї переховуватися.
- Від долі? – перепитав лікар.
- Саме так. – засміявся Богдан. – Бачите, ви починаєте мене розуміти.
- Дуже добре тебе розумію. – похлопав лікар Богдана по плечу й пішов геть, залишивши бідолаху, котрий з’їхав з глузду, розмірковуючи над планом помсти. Звихнувшись, він почав бачити уявні образи та сили, від яких втікав. Він називав їх долею…
Однак, чи можна втекти від власної долі?..
