Усі, хто знайомий з творчістю письменника Брета Елліса, заздалегідь здогадуються, чого можна чекати від його нової книги чи екранізації роману. Звісно, героями знову будуть представники американської «золотої молоді» 80-х, усе життя яких - суцільні розваги, елітні вечірки, рок-н-рол, наркотична ейфорія… І секс, багато сексу. Без сумніву, не минеться і без сцен насильства, кровопролиття, і не усі дійові особи залишаться живими до кінця фільму.
Батьки та діти
Більшість героїв фільму можна, майже по-тургеневськи, поділити на дві вікові групи: батьків та дітей. Представники старшого покоління, хоча й навчилися насолоджуватися життям не згірш від своїх нащадків, ще зберегли десь у глибинах пам’яті згадки про давні сімейні цінності. Про те, що колись (можливо, ще у їхніх батьків) існували шлюби, у яких подружні партнери любили і турбувалися одне про одного. Чи про те, що раніше батьки спілкувалися з дітьми, поділяли їхні інтереси, давали поради і просто - були частиною життя своїх нащадків.
Тепер, у 80-ті, старше покоління еліти Лос-Анджелеса, за інерцією, ще намагається утілити ці уявлення у життя. Так Вільям, батько Грема і С’юзен, на протязі фільму робить кволі спроби врятувати свій шлюб із Лорою (Кім Бесінджер) та помиритися з сином, якому він цілком байдужий, та донькою, що ненавидить його. Не те, щоб йому дорога сім’я - просто Вільям боїться самотності і хоче уникнути значних фінансових витрат, неминучих при розлученні. Водночас він не хоче відмовлятися і від коханої жінки - телеведучої Шеріл Лейн (Вайнона Райдер).
Лес Прайс, котрий із дружиною давно спілкується лише через посередництво адвоката, їде на відпочинок зі сином Тімом, сподіваючись, що сумісна подорож та спілкування зблизить їх… Проте обидві спроби «батьків» відновити утрачені родинні зв’язки до фіналу фільму зазнають провалу - Вільяма проганяє дружина, розуміючи справжні мотиви його примирення з нею, а Тім, син Леса Прайса, відверто дає зрозуміти батькові, що вони обоє, попри кровний, біологічний зв’язок - цілком чужі одне одному. Їм нема про що розмовляти, немає сенсу зустрічатися.
І вже «чорною» пародією на справжнє родинне життя виглядає так звана «сім’я» співака Брайена Метро. На середині фільму ми дізнаємося, що у цього наркомана, садиста та любителя молоденьких дівчат та хлопчиків десь є дружина, яка ненавидить його, та маленький син, який його панічно боїться…
Життя у раю
Якщо старше покоління хоча б пам’ятає про традиційні сімейні цінності, то молодь уже існує у світі без жодних традицій, моралі, чи хоча б сильних пристрастей. Цілковита сексуальна свобода і повна відсутність заборон у інтимних стосунках унеможливила навіть прояви ревності (як не згадати діалог між Гремом та його дівчиною: («Мені не подобається, що ти спиш із Мартіном!» - «Але ти теж із ним спиш!»).
У них є все. Їм дозволено усе. Вони живуть у дивовижному, ірреальному світі, наче у спотвореному віддзеркаленні біблійного раю - у світі без гріха чи заборон, без добра і зла, без страждань та ревності… Хоча дерево пізнання добра і зла тут не росте. Тут усі щасливі, вродливі та вічно юні. І перервати це райське життя може лише нагла смерть або хвороба. Тоді ти вибуваєш із гри.
Лише один із молодих за віком героїв, Грем, настільки незадоволений своїм ідилічним, «райським» існуванням, що заявляє: «Я хочу, щоб хтось сказав мені, що є добре, що зле». Мимоволі згадуєш нашого міфічного предка, біблійного Адама. От тільки змія-спокусника у цьому раю немає…
«Принци» й злидарі
Відверте до брутальності зображення життя «багатих та успішних», «людей, що мають усе» породжує спокусу поморалізаторствувати: от, мовляв, як псують людей великі гроші і пересичення матеріальними благами. Наче вгадавши це бажання, що може виникнути під час перегляду, сценаристи та режисер збагатили фільм, здавалось би, не пов’язаною з іншими сюжетними лініями розповіддю про двох друзів-маргіналів, Джека (Бред Ренфро) та Пітера (Міккі Рурк).
Джек і Пітер - злидарі й невдахи, що лише мріють про безтурботне, розкішне життя, що його провадять інші. Цим двом немає часу нудьгувати - потрібно заробляти гроші. Але якщо багатіїв, рок-зірок, акторів, словом, усіх тих, що уже отримали все, що заманеться, мучить нудьга і відчуття цілковитої порожнечі свого існування, то цих двох пожирає шалена заздрість до більш успішних та знаменитих, і жагуче бажання самим стати такими, як вони, збагатіти. Щоб ухопити від життя побільше, навіть ціною злочину.
Якщо Брайен Метро, Грем, Тім Прайс настільки переситилися солодким життям багатіїв, що їх уже верне від нього, то Джек із Пітером ще не «скуштували» його і хочуть і собі ухопити власну пайку розкошів. Вони наче двійко вовків, що вийшли на полювання - хоч боязкому Джеку не надто личить нав’язане обставинами амплуа хижака… У кінці фільму Джек навіть спромігся на благородний учинок - врятував життя хлопчикові, якого вони з Пітером перед тим узяли в заручники.
У творах Брета Елліса, як і в їхніх екранізаціях, немає і не може бути позитивних героїв. Світ, створений ним, населяють або здеградовані покидьки, такі, як педофіл та наркоман Брайен Метро, або кримінальні злочинці (Джек, Пітер) або просто нікчеми. Гламур, стиль, красива зовнішність та успіх - гарна обгортка, що приховує цілковиту, страшенну порожнечу душ цих людей. Вони не здатні любити. Вони черстві та байдужі одне до одного. Будь-кого із гламурних героїв фільму повністю характеризує вислів Блеза Паскаля: «До чого ж порожнім є людське серце, і скільки нечистот сховано у цій порожнечі!»
