Благословив мене Бог, не знати за які й гріхи, братом: бухарик, філютик, метр п’ятдесят разом з капелюхом, та й взагалі паталогічна особистість, чистий тобі Швондєр із “Собачого серця”, рідна матінка його жертвою аборту звеличає, що тут іще додаси? Існує, видурюючи гроші на випивку у родичів, й знайомих. Пів моєї зарплати йде на повернення боргів моїм же співпрацівникам, включаючи прибиральницю, що він їх тихцем, але регулярно, протягом місяця виманює. Й спритне ж, яке! – жодного разу не потрапив мені на очі. А ще він завсідник на кожному весіллі. Якби приходив туди лише залити пельку, було б природно, але уявіть собі, той півголовок має ще й хоббі: спеціалізується на тому, що трахає наречених. Єдине, що є у нього у надлишку, це немірена наглість, яку називає безпосередністю, і безвідмовний прутень у штанях. Механізм цієї його оборудки, знаючи про оце його капосне “хоббі”, спостерігав не один раз. Гадав, що зможу втрутитись у відповідний момент - застерегти, не допустити… Чи й упіймати на гарячому й віддухопелити усім миром, аби й думати забув про таке паскудство. Отож мої очі подибували за ним назирці, ані на мить, не випускаючи з поля зору. Але навіть Штірліц у парі з Мюллєром не спостерегли б моменту, коли він тих лебідок намовляє на гріх. Бо не поїдає очима, не сипле компліментами, не гіпнотизує як вуж, свою жертву. На позір якби й узагалі не звертає на наречену уваги. Й коли тільки я заспокоююсь, втрачаю пильність й починаю глибше вивчати вміст своєї тарілки, мій Швондєр із нареченою випаровуються… Віднайти їх можна у найнесподіваніших місцях: в комірці, чужому авто, а то й у ванні чи туалеті. Часами в такий скотинячий спосіб він позбавляє наречених дівочості, за якусь часину до того, як мають цнотливо злягти на супружнє ложе. Гаразд, був би якийсь доморощений Каліостро, а то п’яненький Швондєр із двома звивинами у сірій речовині. Без усілякої там містики й донжуанівських викрутасів, запросто трахає закоханих і добропорядних наречених…
Коли таким чином упорав у туалеті наречену мого кращого приятеля, ускочив туди, коли власне заправляв у штанці свого клятого прутня. Обкрутив ту індюшачу шийку ланцюгом із зливного бачка, постановивши: - тут тобі, паскуднику, й гаплик настане! Воно ж вилупило на мене свої базедові очиці і хропе:
-“За віщо, Гера? Вона ж сама захотіла…” Скажена лють змінилась вихором думок: Що власне відстоюю? За кого воюю? Чи ж зараз не уподібнююсь Донкіхоту? Смішним у тій війні з вітряками є я, а не він… Шквал люті поступово осів, як курява на польовій дорозі. Зрозумів, що не вб'ю виродка, та й вовтузитись з ним у туалеті, аби випустити пар, теж було не з руки. Хто б ще і як собі це витлумачив… Виштовхнув, усадовив побіля себе за столом. Аби остаточно прийти до тями - дмухнув фужер оковитої. Дивлюсь, а мій Швондєр глипає на мене співчутливо… - Братан, - каже, путь к женщінє прощє, а який саме, він дуже чітко висловився своєю дебільною, швондєрською говіркою, чого я з поваги до вас й рідної мови таки тут не повторю.
-Пощо все драматизуєш? Ти просто інтелігентний мальчик, - отак мене обломив. Я, що раніше ніколи із ним й не розмовляв, зараз почав щось перечити, аргументувати, мовляв, мусить бути хоч якась прелюдія, мусиш їм бодай щось на вуха навішати, не можна ж так одразу…
- Світиться з розговорами на публіці не нада, та воно й часу нема… Даю потрогать. Ну й скажу: Давай трахнемся по - бистрому!
Слухав його варнякання і тим часом дивився на молоду, яка все ще розчервоніла від недавно пережитої пригоди, зайняла своє законне місце біля нареченого і сумирно чекала коли у черговий раз прокричать “гірко”, аби скромно, як того й вимагає весільний етикет, підставити устоньки для короткого цнотливого поцілунку.
- Фірю тобі, пратку стофітсоткофо, - затріскотів найстарший у компанії Влодко Гріншпунт. Але я б не радив тобі так налаштовуватись супроти усього жіночого племені. Ти просто нічого з побаченого не зрозумів, а тому виливаєш емоції… Це все окреслюється як таємнича жіноча логіка. Трафляє нас, що зрозуміти того не можемо.
- Розповідаєш про свого доморощеного “Швондєра”, а в мене перед очима інша бестія стоїть, хоча на протилежність твоєму Швондєру – гарна потвора була…, - повів мову Ярема. Але прополочимо горло братове, продезинфікуємо нутрощі, мізки не треба, бо усе одно у чоловічу голову це не вкладається. Коли усі дружньо перехили гранчаки з уже теплою, мов саке горілкою, Ярема повів свою оповідку: У моїй сутності вона уклалась як цілісний образ, який я назвав Бестія.
czekinah@ukr.net
