Ви знаєте чому заходить сонце?
І вона не знала... Її кроки блукали тихими шкільними кодидорами... Вдень такі веселі, а як тількі сонечко заховається за руїнами заводу...- тиша, спокій, страх...
Коридори... з величними стінами, високими стелями розділяли її холод та сум на душі... Думки смиренно сиділи на лавах і чогось чекали, а очі не кліпаючи дивились у натертий мастикою паркет...
Згодом, за вікном вона побачила білий пухнастий салафан, такий фамільярний... Він зігріває мерзлу землю від самого ж себе... Дивно.
Прийде мороз, ошалілий, прагнучий мститись... наче з в’язниці... Заморозить своїм приємним та свіжим холодом будинки людських душ... Спочатку руки вкриються почервонінням, потім вже буде відчутне поколювання м’яких голок...
Вийшла на вулицю. Зимовий щедрий вітер легко дістався шиї, що була без теплої хустини... Ноги обережно ступали по заледенілій доріжці... Сонце повільно спускалось. Небо розфарбувалось..., а білий салафан це все відзеркалив. Така краса! Ноги продовжували тікати з доріжки, а сила ще була... Душевна орхідея кричала :
-Сонечко, куди ж ти тікаєш? Куди? Забери й мене, не можу я...
Сонце проігнорувало її. І воно замерзло... Ніжні листочки квітки зупинились - їх викинула чиясь невдячна рука... Дихання завмерло..., салафан покрив і її...
Прийшла зима.
