Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2660
Творів: 49726
Рецензій: 94193

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза новела

Трофейний динозавр

© Георгій, 18-12-2009


Георгій
Трофейний динозавр


Була неділя, вісімнадцятого червня, року Божого двохтисячного. Вам ні, про що не говорить ця дата? Між тим, це один із най пам'ятливіших днів у моєму житті. День, коли якось по - особливому впливали на людей магнітні бурі, чи була підвищена радіація, чи відкрилась іще одна озонова діра, і стався якийсь несосвітенний протяг, чи інший який незнаний катаклізм, що їх, ми повсякчас провокуємо своїм “пофігістським” ставленням до матінки -природи - сказати не годен. Але, щось, безумовно, перехнябило нашу свідомість, про це – свідчив, хоча б той невпорядкований, броунівський рух домівників у вісімнадцятому мешканні  при вулиці князя Романа дев’ять - простіше, кажучи, у моїй власній квартирі. Факт, який не потребує жодного навіть доказу - п’ятеро домівників, які до того досконало собі радили в трьох із дозволу сказати кімнатах, а й коридорі, у якому доброї вгодованості чоловік (термін запозичений із медичної термінології), нізащо б не вмістився, але за п’ятнадцять років нашого тут перебування, ми освоїлись, як Робінзон на своєму пріснопам’ятному острові, - уміли один одному не заважати, часами й узагалі не помічати чиєїсь присутности, якби то насправді був острів, або,  щонайменше, палац Потоцьких. Тієї ж Божої неділеньки, можливо, через колективний гріх - ніхто не пішов на недільну літургію, а відтак у цілком невідповідний час усі знаходились вдома. Шарварок, що ми його влаштували, був несосвітенний: ми врівночас намагались влаштувати двосторонній рух у коридорі, у трійку готувати сніданок на газовій плиті, дивитись дві телепередачі, сидіти в Інтернеті й у той же час розмовляти по телефону. І, треба вам повісти, я не всилююсь оповісти якусь “гецу”, а відтворюю в пам’яті цілком реальний факт. До речі, у час, коли це все відбувалось, ніхто не спостеріг комічности ситуації: усі один одного дратували, і кожен споглядав на ближнього, як на зловмисника, а, то й потенційного злочинця, нагадували Везувій, Катлу, Етну, Геклу й Стромболі, (європейські вулкани), у яких водночас піднялась лава, і вони задумали вибухнути на радість дияволу - усі водночас. При тому всьому треба сказати, що були ми над звичай дружною сімейкою, добре дібраною командою, які на щодень намагались лишень допомогти один одному, а вже аж ніяк не нашкодити.
Нині ж не могли дійти згоди: ані на мент не вмовкав телефон (донька Юстина секретарювала в Товаристві Студентів - Католиків “Обнова”), а оскільки бюро свого не мали, то координаційний центр був у нашій хаті, і треба сказати, що досі нікому це не заважало,- ми були в курсі всіх поточних справ організації, будь-хто з домівників приймав і передавав далі потрібну інформацію. Оскільки телефонні дзвінки в переважній більшості були до неї, я, підіймаючи слухавку, частенько рецитував: “особистий секретар панни Юстини слухає”
...Але під час великих катаклізмів, дивну природу яких ніхто ще не дослідив, стан свідомості у дивний спосіб перемінюється, причому на свою абсолютну протилежність: люди починають говорити різними мовами (не плутайте з феноменом “П’ятидесятниці”), бо ніхто й не намагається їхньої мови витлумачити, проявляється инший феномен - коли люди здатні почути лишень самих себе...
Не відаю, чи бодай трохи вдалось мені передати атмосферу, яка тоді панувала, що для мене, аж надто багацько важить, бо суть власне в тому, аби вчути той передгрозовий стан, перейнятись цією граничною внутрішньою напруженістю, яка не відати чим, і викликана. Можливо, набагато було б простіше, якби тую причину попросту придумати, але неправда життя ніколи не стане художньою правдою. Маю в Богові єдину надію, що подібні стани ви колись та й пережили у своєму житті, ото ж прошу вас зосередитись й пригадати їх.
Знову вискучий дзвінок, тепер уже у двері, - до Юсті наступних двоє відвідувачів, двері мушу відчиняти я, бо вона вже має гостя та й саме розмовляє по телефону.
- Це тут “Обнова”? - запитують двійко, дівчаток, завантажені наплічниками так, що їх під ними й не видно.
- Хіба ж не видно? - відповідаю питанням на запитання.
- А ви, хто ж будете? - запитують трохи здивовано.
- Трофейний динозавр, - випалюю в серцях перше, що приходить у мою перегріту злостивими думками голову.
Вони не львівські й запитливо переглядаються. У прочілі дверей появляється Юстина:  
“Заходьте, заходьте, дівчатка, ви з Тернополя? Вибачте, що не зустріли. “Обновлята” обновлюють мою кімнату двома столітровими наплічниками, вочевидь вирішивши, що кімната найбільше надається на ждальню.
- Татусько, чи не зробив би ти дівчаткам чаю, вони з дороги, а я маю закінчити розмову.
- Швидше рак на Говерлі свисне, - відповідаю, демонструючи традиційну львівську гостинність, увічливість інтелігентність і самоповажно відходжу. Але куди подітись? У кімнаті син ні, на що, не реагуючи переглядає стрічку із Брусом Лі, - ще один жорстокий для мене випроб. Усе, що сам задумав тої неділі зробити йде в рінь!
-Боже, дай мені мудрости й стійкости - усе це винести. Дай мені любові, Боже, я ж мушу їх любити, - дуже помічна молитва - зітхання, особливо, коли мовлена, як зараз - крізь зуби.
У коридорі моя восьмидесятилітня мати в нічній сорочці покрадьки пробирається до туалету, притримуючись за стіну - у неї висока температура - запалення сечового міхура, допомагаю їй дійти, але туалет зайняли приїжджі щебетушки, що там засіли поправити косметику, заодно затягнули баляндраси, що могли затягтись на добру годину.   Хвора в хаті ще й дружина, у якої - грип.
Урешті Юстина по черзі відпроваджує своїх гостей і, я, заплющивши очі, намагаюсь розслабитись, вкладаючи ноги височенного рюкзака. Знову дзеленчить телефон. Слухавку не підношу. Я розслаблений. Із сусідньої кімнати дуже жвава розмова. Раптом: - Антіне, - волає до брата Юстя, - ти на футбол ідеш? Грає тернопільська “Обнова” із нашою. Треба зорганізувати групу підтримки.  - Н є а. Маю передивитись Лі, і ще нині повернути касети. Слава Богу в доньки вистачає глузду, аби не запрошувати мене... Десяток хвилин блаженної тиші, звичайно, якщо не зважати на виляски бійки темпераментного Бруса Лі. Знову дзвінок у двері. По тупотінню й громохких словах, тямлю, що в хату завітала “група підтримки”. Дружно протупотіли в кімнату. Матінці вдається непомітною ковзнути в туалет. Знеможено постогнує дружина.
Донька відчинила двері.
- Тату,  нам треба швиденько виготовити транспаранти, аби підтримати свою команду, ти б не знайшов для нас «ватману» та фарб? Оце здається і є та остання краплина, той невдало перетятий дротик, що спричинює вибух.
- Чи ти, доню, несповна розуму, чи тебе засліпило, що не годна оцінити ситуацію? Нюхни нашатир! Прийди до тями, бо дістанеш копен-дупен, якщо всі домашні й усе, що відбувається в хаті тобі до шмиги. Коли зафайдана громадська робота заслонила тобі світ Божий, то забирайся з хати й повни свого громадського обов'язка, де инди! - але всі ці справедливі слова не виражали вповні мого справедливого обурення, усього того, що обов'язково треба було б виповісти. То були ходульні лайки, і, як на мене, замало дошкульні для такої ситуації.  Подумки добирав нових, бовваніючи мов твержа посеред кімнати із задраними доверху ногами в цілковитій мовчанці. Уже коли розплющив свої праведні очі й окинув нищівним поглядом своє недостойне дівченя, іскристою блискавицею пронизала голову думка: «зроби навпаки!» Це якраз та нагода, про яку говорили на реколекціях єзуїти: «коли стовідсотково упевнений у своїй правоті, зроби навпаки!» Важко дались перші слова:
- Маю я, звичайно, папір, і фарби й зараз їх, вам принесу... Але ж на дворі дощить, то «ватман» вам у руках розлізеться. Маю трохи провощеного, з одного боку, паперу, та й фарбу краще акрилову. Але навіщо я тобі - усе це балакаю? Давай текст і я вам швиденько - усе це змалюю. Ще коли малював плакати, відчув, що роблю це не з обов’язка, а залюбки. Єзуїцька порада принесла користь передовсім мені, бо вулкан, що вирував у мені раптово затих. У хаті відбувалося щось добре. Це засвідчував мій ентузіазм і, добрий настрій, який дивним чином передався й усім домашнім. Грозова атмосфера змінилась на погідний день.
Коли наступного раннього ранку, вів свою зацікавлену розмову з комп’ютером, ніжні руки донечки мовчки обвили  шию, а іще за хвилину її гарячі сльози добряче таки зволожили голову.
- Ти чого, доню? повернувся, і її заплакане личко опинилось в мене на на плечі:
- Я дуже й дуже дякую тобі, таточку, за вчорашній день, - говорила крізь сльози. Ніколи не думала, що ти зможеш так повести себе. Що ти в мене такий прекрасний. Я увесь день ходила, мов по вуглинах. Знала, що все роблю не так. Але день такий удався, розумієш, - схлипувала, - усе, як на зло: у хаті лазарет, а тут дзвінки без кінця й без краю. Та й люди поприїздили без попередження, а тут ще хлопці зателефонували, вони теж у гуртожитку живуть... Де б мали в неділю узяти той папір, фарби... Не було іншого виходу, як запросити їх додому... Я до тебе й підійти боялась, видавалось мені, що ти немов, та наповнена амоналом бочка, - одразу ж зірвешся. Який ти в мене добрий таточку! Вибач за мої такі думки! Я у всіх рідних за вчорашній день повинна попросити вибачення... Ви найкращі в мене, найдорожчі. Добре, що не підіймала голову, бо угледіла б і мої сльози, які теж чомусь рясно зросили очі.

Декілька разів особливо коли надто вже зважені й “праведні” думки обсідали мою голову, як горобці соняшник, і, я відкривав рота, аби виповісти якусь “сакральну думку”, у підсвідомості вилонювався безглуздий вислів: “трофейний динозавр” і я чинив навпаки. Які благословенні результати... Просив у Бога, аби той динозавр посилився в мене на постійно. Нажаль, нажаль...





Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Почуття, знайомі до болю

© Галина Михайловська, 02-01-2010

А Петро добру пораду дав.

© Наталка Ліщинська, 24-12-2009

Невеличка порада:

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Залєвський Петро, 18-12-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.78922414779663 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …