Мабуть, не помилюсь, якщо скажу, що будь-кому буває сумно і самотньо. Це можно обізвати якимось складним діагнозом або присвятити причинам цього стану нудну-незкінченно-довгу-непотрібну-банальну-ну-коли-вже-вона-закінчеться? розмову. Можна прийти до фахівця-психолога з його маскою стурбованного обличча та одвічним «Ви хочете про це поговорити?».(-Ні,так-таки не хочу! А чого б я ще сюди приходив і платив СТІЛЬКИ за годину балаканини?!) Але, як дехто вважає, слов»янам не потрібні усілякі психо-хологи, бо менталітет в них (в нас) такий (Щоб хтось у моїй душі коприсався і ще за це гроші отримував?Та ніколи!Сам розберуся!). Саме тому ми прописуємо собі такий режим лікування:
солоденьке; телевізор; шопінг (виключно для жінок, і то не для всіх) завантаження усіх оточуючих своїми проблемами-траблами.
Ось і мені треба якось лікуватися-виповзати-розважуватися. Але то потім, бо я ще, здається, недостатньо оцінив та почав смакувати свій стан – дивний мікс з суму,самотності та страху. Оці три «С» вносять якесь різномаїття у стан, та кращим його точно не роблять. Треба дійти до нової кондиції і починати все наново, але до тієї кондиції ще дійти треба. Так,починаю чомусь здригатися усім тілом (ні,то не є епілептичний припадок,не бійтеся). Стає моторошно та холодно, починаю тремтіти. Інколи здається,що я не те що не «герой свого часу», а й не людина свого часу. Маю на увазі,що я живу не у своєму відрізку часо-простору. Мабуть народився запізно, задовго жив і поліз у нову епоху зі старими ідеями-гаслами-норовом. Зараз нове інакше покоління .Вони- діти свого часу, височенні, навіть акселеровані, раціональні, знають свою справу і живуть заради неї, а не аби просто ЖИТИ. Вони більш витривалі, більш тверезі на мозок, продумано-прораховані. Інколи здається,що вони не тремтять,бо інакші. А я тремчу навіть без причини, здригаюся від суму, схлипу, страху. Оці три «С» вбивають мозок. Ні, не думати про це! Тремчу, бо сумно та самотньо. Мене оточують безліч речей-людей-об»яктів, їх майже ціла толпа,та тілки у толпі розумієш, наскільки ти самотній. Здригаюся вд холоду. На диво дуже зимно мені! Кажуть любов гріє. Дуже сумніваюся з цього приводу. Була любов - не гріла,пішла - тепліше не стало. Парадокс? Моє тіло вібрує від страху. Боюся, що в один прекрасний момент головний моторчик-серце просто зупиниться, а лагодити-лікувати-ремонтувати ніхто не буде; просто забудуть, замінивши кимось з нового покоління.
Ось через усе це я й тремчу-здригаюся. А ще, може, через те,що я просто холодильник, старий холодильник марки «Донбас»; через те, що я повинен морозити дуже добре,щоб мене не викинули; через те,що в мене у провідки поперегризали мищі і тепер час від часу блимаю своїм оком-лампочкою. Ось такі от пиріжки (з капустою, на третій поличці знизу). Одного разу мене все-таки замінять на новий Bosh чи Whirpool, що своїм no-frostом не буде претворювати продукти на брили органічної криги і тремтіти-гудіти-блимати теж не буде. Та до того ще далеко! Тому я буду жити так, як хочеться, виконуючи свої обов"язки з радістю. А не тому,що просто треба.
