...Ти любиш дощ? Справді?! Тобі подобається, коли рідкі й важкі крапельки алмазу забиваються в землю? Любиш, коли земля стугонить від цих водяних гвіздків? Приємно, коли небо ридає над землею, як мати за мертвою дитиною? Гм... А з іншого боку - веселий та легкий навесні, коли прокидаюсь і теплі крапельки потрапляють мені на обличчя і змушують посміхнутись; свіжим та корисним влітку, коли земля готова померти від спраги, а я від спеки. Він - потрібний та співчутливий восени, коли чомусь стає сумно, голова вкривається нікчемними думками і він, як ніхто інший вміє розрадити нас...
