...Початок нового віку, нової ери. Період нашого віку загорнений у пелену таємниці. Його називають ище "мовчанням віку" – античні письменники, немов, змовившись зберігають мовчанку про першопочаткове християнство. Чільною особистістю цього перехідного періоду поряд з Ісусом був Іван Хреститель, коли ж брати в хронологічному порядку, то спочатку на світовій арені бачимо Івана Хрестителя, опісля вже охрещеного ним Ісуса: "А коли видано Івана, Ісус прийшов у Галілею і проповідував там Божу Євангелію"( Мар.1:14).
На берегах Червоного моря у 1947 р. знайдено біля 200 найстарших біблійних документів ,- "Кумранських рукописів", деякі написані за 300 років до народження Христа, єврейською та арамейською мовами. Нині майже усі вони уже розшифровані, досліджені й перекладені багатьма мовами світу. Здавалось, після того, бодай про кумранську общину можемо говорити з абсолютною достовірністю. Ми знаємо, за яким уставом ці люди жили, як трактували Святе Письмо, та виявляється вчені мають великий сумнів стосовно того, чи були взагалі вони юдеями... "Сини світла" були дуже природно, органічно пов'язані як з іванітами, так і християнами, а за твердженням багатьох учених слугували фундаментом для збудування як одних, так і других.
Долі усіх людей, що мали щастя жити в той період, були незвичайними, та Іванові випала особлива роль – стати своєрідним містком між Старим і Новим Завітом. Усіх цих людей благословив Господь, їм дано було перегорнути останню сторінку старої історії, почати із чистого листа. Побачити й відчути те, чого ніхто й ніколи не відчував.
Іван Хреститель, - феномен, який важко піддавався тлумаченню навіть у часі, якому жив, можливо тому, що сам був понадчасовим явищем. Іван, Божим провидінням став пророком кінця часів, при всій своїй величі, і сам до кінця не міг усвідомити всього того, чому був не лише свідком, а й причиною. Періоду в якому він жив і діяв присвячена перша частина роману.
У Божому замислі спасіння Іван поруч з Ісусом відігравав одну із центральних ролей. Усе, що сказали Євангелисти про Хрестителя навіки карбує йому місце, і визначає роль в історії християнства, та кожен уважний читач Письма, з певністю відчув, що про найяскравішу, особистість в історії християнства сказано надто мало, рівно стільки, аби роль, і місія його були чітко окреслені, раз, і назавжди зайняли своє місце - як у Писанні, так і в умах усього віруючого християнського світу.
Та, уважно читаючи Новий Завіт важко не помітиш деякі нерівности: уже будучи ув'язненим, Іван задається питанням: „Чи дійсно Ісус був Христом?” Що дало підставу такому сумніву? Насправді для есенів - кумранців підстав було більш, аніж достатньо. Ісус поводився цілком не так, як проповідував їхній пророк і ідеольог, засновник кумранської общини – Учитель Праведности.
Відтак, не всі послідовники Івана Хрестителя прийняли Ісуса своїм Богом і Спасителем, учні Івана Хрестителя усі враз не перейшли на бік прибічників Христа, та вони й не розтанули в небутті. "Іваніти", або як їх пізніше їх називали "християни Св. Івана", або менданти (в арабів El Mogtasia – хрестителі), живуть, як і дві тисячі років тому, на східному березі Мертвого моря, до речі, поряд із есенами, з якими хоча й підтримують найтісніші контакти, усе ж не об'єднались, не стали одним цілим...
Автор "Природничої історії", далекий від релігійних пошуків Пліній Старший захоплено відзивався про соціальну організацію пустельників -кумранців. Називав їх особливою породою людей, а ще народом, що виділявся серед усіх своїм загадковим побутом (у них не було жінок, і вони відмовлялися від статевих стосунків, отже, не мали й дітей, не визнавали вони й грошей й усе ж, цей людський рід існує віками, не втрачаючи своєї чисельности, і в той же час, їхній склад постійно обновляється завдяки припливу нових прибульців, людей, що втомились життям, не витримавши мінливости долі. "Сини світла" були дуже природно, органічно пов'язані як з іванітами, так і християнами, а за твердженням багатьох учених слугували фундаментом для збудування як одних, так і других.
Ім'я засновника секти есенів, (їх ище називають общиною й навіть орденом), і понині залишається таємницею. У текстах Кумранських рукописів,(або як їх ище називають "Рукописи Мертвого моря") він фігурує як "священик", "єдиний учитель", "учитель праведности", цей титул узято із пророка Йоіла, (особистість якого теж оповита загадкою), який обіцяв, що в кінці часів Бог пошле Ізраїлю "Море хаседек" – Учителя Праведности, чи Праведного Наставника: "Не бійся ж, ти, земле; радій і веселися, бо Господь великий, Він довершить це! Не лякайтесь, тварини, бо пасовища в степах знову зазеленіють травою, дерева почнуть наново родити, фіґовниця й виноградник знову покажуть свою силу. То й ви, сини Сіонові, радійте, та втішайтесь Господом, Богом вашим, бо Він подасть вам дощу доволі, посилатиме дощ, - дощ ранній і пізній, як і перед тим" (Йоіла 2:21-23). Не лише пророком і збавителем буде Учитель Праведности, але він відкриє еру Священної Історії. Для Йоіля прихід Учителя Праведности – знак падіння перешкоди, що розділяє Бога й людину. Сущий відкриває Себе уже не лише вибраним, але й усім вірним. Саме тому Учитель праведности кумранітів не може бути тим самим, якого чекав Йоіла.
Учитель Праведности, як і Іван Хреститель, ніколи не називав себе Христом, Месією, не творив чудес. Його місія зводилась передовсім до богонатхненного тлумачення Слова Божого. Себе ж він усвідомлював немічною й грішною людиною. Центральна думка Кумранських "Гімнів" – ницість смертного перед лицем Всевишнього.
Я – творіння з пороху земного.
Що я таке?
Глина замішана з водою
Для чого мене створено?
У чому сила моя?
Ти – Бог вічности,
І всі шляхи Твої затверджені повік
І нічого немає, що було б не від Тебе
І нічого поза Тобою немає!
Що таке людина, ця непотріб?
Немає у неї нічого, окрім дихання.
Як може вона збагнути дивні діла Твої
Без Твого наставництва?
Ти покликав мене по милості Твоїй
Через безмірність милосердя Твого.
Напередодні месіянських днів Учитель Праведности задумав заснувати спільноту "Синів Світла", вірячи, що появиться вищий суддя й усі, хто оголосили про готовність приєднатися до "обранців" будуть врятовані. "Це час приготувати шлях в пустелі й навчити їх усьому, що доведеться чинити в цей час".
Таким чином, секта відносила до себе ті ж слова Ісаї, що й Іван Хреститель. І, якщо він був безпосереднім Предтечею Господа, то, есенського Учителя у свою чергу можна вважати попередником пророка, що сповіщав про настання Царства Божого. "Праведний Учитель", засновник "Нового союзу", як згодом й Христос, терпить переслідування нечестивих жерців, а по закінченню часів, мав би судити людей згідно їхніх справ і вчинків.
Союз "Божих Обранців", зародився через 390 р. після захоплення Єрусалима Навуходоносором, тобто біля 190 р.д.н.е. Кумранці уявляли собі месіянську еру, як повне знищення людства окрім "Синів Світла", "Сини Світла" не бажали прилучати до істини инших, місіонерський дух був їм чужим. Вони з нетерпінням чекали коли їх покличуть на битву проти "синів пітьми". "В бій виступлять "обрані" разом з ангелами, аби ніхто із синів пітьми не уникнув загибелі". Есхатологія схожа на світову революцію – це терор праведників. Військова підготовка в общині займала важливе місце. Як і в армії, при прийомі в общину був віковий ценз – 30 років, також не приймали людей із фізичними вадами. Кумранці, хоча й не носили зброї, завжди ходили підперезані широкими шкіряними поясами, що мало засвідчити, що вони повсякчас готові до бою.
"Ідіть, і навчіть всі народи" – учив Христос; девіз секти есенів можна окреслити словами: "Знищіть всі народи!" Вони вважали, що тим, хто в гріху немає ні спасіння, ні помилування".
Прихід на землю Христа мав чималий вплив на кумранську спільноту "Синів Світла". Очевидно проповідь Христа примусила багатьох із них змінити не лише свої погляди, а й увесь уклад життя, адже їхній Устав був строгішим Закону юдеїв: у суботу заборонялося брати в руки дитину, підмітати підлогу, витягати скотину, чи й людину, яка потрапила в яму. У цей день не дозволялося не лише працювати, а й вести мову про роботу. Це справжній антипод християнства: "Субота для людини, а не людина для суботи".
Із секти есенів очевидно вийшов євангелист Іван, або був із ними тісно пов'язаний, - його Євангеліє по стилю найбільше нагадує есенські писання. Про це, що в ранню Церкву влилось немало людей із Кумрану свідчать і пізніші писання: "Дідахе" і "Пастир". Та, безумовно, такий перехід був під силу не всім – якщо ще можна себе вважати християнином і фарисеєм, то есен, що прийняв Христове Благовістя, повинен був докорінно змінити свої погляди, порвати зі своїм орденом і звичаями.
Іван Хреститель не був „улюбленцем натовпу” не вагаючись викривав аморальність безпутного царя, знаючи, що може за це поплатитись свободою, а як виявилось й життям. Його власна уява про Месію настільки відрізнялась від того, що він чув про Нього, що, будучи людиною, яка виросла в певному оточенні, йому, людині з певними уявленнями, характерними середовищу есенів, (дослідники схиляються до думки, що був вихідцем саме із цієї секти), було важко зрозуміти - чому Ісус не аскет, як сам Іван, як усі есени? Чому він шукає товариства грішників, у той час, коли есени їх нещадно засуджують, і по-можливості уникають спілкуватись. Йому, людині, навіть найвищій серед народжених, важко було осягнути Божі плани й вчинки.
Важко й нам, навіть із позицій сьогодення збагнути велич цієї неординарної особистости. Йому було трохи більше тридцяти років, та він уже почував себе слугою, який виконав свою справу. Своє служіння він здійснює з есхатологічною авторитетністю, яка вимагає негайних дій, бо суд близько, тому, аби спастися, люди мають докорінно змінити своє життя – покаятися в гріхах. Покликаний звіщати Відкуплення, Іван, як і Мойсей зупинився на межі Землі Обіцяної, на кордоні Нового Заповіту, і... не перейшов його. Така трагічна доля Пророка, та вона робить його ище прекраснішим, цього останнього праведника Старого Заповіту. Напружена динаміка його рис і постави являє очам когось, хто наче задкує вглиб самого себе, і водночас усім єством тяжіє кудись поза межі нашої досяжности. Звичайно ж, в романі діють й инші історичні особистості: Філон Александрійський, Понтій Пилат, та вони, як і головні літературні герої, насправді слугують лише масовкою, фоном, другим планом Ха Матвіла, як на той час величали Хрестителя.
