Коли вона хоче щоб все було добре, ну хоча б мінімально добре,все йде коту під хвіст. Вона не просить багато. Просто банального людського щастя.Просто відчувати себе потрібною, важливою, ну хоча б для когось.
Ні, не тоді, коли від неї щось треба (але чомусь саме так завжди і виходить)...а просто так. Щоб хтось цінував і любив її лише за те, що вона є, живе, посміхається, плаче...
Але ж ні.
Життя невпинно вносить свої корективи, поправки...
І залишається тільки змиритися. Змиритися з тим, що всі мають її в якості рятувального круга, подушки, у яку можна поплакатися, а чи то просто в якості людини,у якої завжди є всі відповіді на всі питання.
І вона звикла. Зрослася з цією оболонкою, яку їй так ретельно готували інші...
А що там, всередині ? Що там за цим зовнішнім покриттям?
Тонка і ніжна натура , а може егоїстична , заздрісна стерва ? Можливо...
Але про те не знатиме ніхто.Вона не дозволить.Не підпустить, не заховає колючки.
Все найважливіше, та ні, просто справжня ВОНА, сховане глибоко...
А докопуватися до істини...Марно, та й кому від цього легше.
Їй легше не стане.
А вона і не хоче відкривати себе, розказувати сокровенне. Боїться? Так, боїться....Страшенно боїться....
Боїться бути незрозумілою, непочутою....
Бо так легше. Легше для всіх . Просто вважати її тою, ким вона не є. А вона і не опирається, марно, безглуздо..
Оболонка вже створена.
Ні, вона не винуватить всіх. Винуватить лише себе. Винуватить через те, що так і не вийшла з власної мушлі, не показала свій мікрокосм цьому макрокосму.
