Cпокійно сидів на кухні, коли прийшли гості. Через день один спитав у мене чи не хочу я трохи лимону - я мовчав. Той шмаркач дістав хустинку, вишмаркався і замовк.
- Заткнись! Він не хоче про це говорити! – сказав до шмаркача найвищий з гостей.
Я пішов в туалет, а коли вийшов, найвищого уже не було. Шмаркач сидів на моєму місці в кухні і розглядав стіл. Я хотів йому сказати про зламану ніжку, але в двері не постукали.
Хто там? - хором гукнули гості.
Стало нудно і я пішов поспати. Двоє заслонили штори, а третій мене накрив покривалом. Я впав у сон, а коли прокинувся, то чистив зуби. Позаду стояли гості і дивилися. Коли я закінчив, хтось приніс мені зубну пасту.
Наступні дні мене ігнорували. Вони ходили кімнатами і уважно стежили за кожним моїм рухом, але разом з тим не відповідали мені. Коли я віджимався від підлоги, вони ставали навколо і дивилися. Потім хтось казав «вісімнадцять» і усі розбігалися.
Шостого дня мужик у моєму дзеркалі знову згадав про лимон.
- А, так, - лимон, подумав я. - Він дуже корисний фрукт, хоча який він на хрін фрукт, якщо такий кислий.
- Лимон – дуже корисний, - погодився мужик в дзеркалі.
Один з гостей покивав головою і закрив нас у ванній.
- Лимон - дуже корисний, - повторив мужик в дзеркалі.
Тільки зараз я помітив, що він з бородою. Гості почали співати, а хтось навіть чистив срібло, якого у мене не було.
- А той, що я лишив на роботі, теж? – спитав я.
- Той теж дуже корисний, - погодився мужик з бородою.
- Ні, - заперечив я. - У п’ятницю він вже був твердий, а я його ще залишив у шухляді на вихідні.
В двері постукали і попросили включити душ. Я включив і сів у миску. Холодна вода нагадувала холодну воду. Мене трусило, а бородатий мужик дивився на мене з підозрою. Ну добре, сказав я і вийшов з ванної. Потім згадав про лимон, який колись залишив на вихідні у своїй шухляді. В понеділок я зайшов у свій кабінет, так само як зайшов зараз на кухню.
Гості не спитали, що сталось у понеділок, але «він – проріс», зізнався я. Стало соромно і я заслонив штори, пішов у спальню. Моя постіль була на підлозі, а гості скакали на ліжку. «Він – проріс», сказав я і заслонив штори. У вітальні гість грав Шуберта на склі, коли хтось заслонив штори.
Я сів - я був в безпеці.
Супутники перестали мене зчитувати і рахунки за газ більше не прийдуть. Я знов подумав про лимон, про його злу морду в понеділок, про те як він сидів за моїм комп’ютером і тупо з мене шкірився. А втім, мені могло це здатися. Він мав бути дуже ввічливим, зараза. Про це сказав мені шеф.
- Він дуже ввічливий і гарно виконує твою роботу, - сказав шеф.
- Йому не треба зарплати, а просто - звичайну воду, - скакав на кріслі шеф.
Далі – гірше, кажу я. Він проріс на другий поверх і став моїм колишнім шефом. Його плоди залізли до шухляд інших кабінетів, а потім теж проросли. Вони теж гарно працювали. Усі дуже гарно працювали з того часу, як мене звільнили.
Компанія змінила назву і оприлюднила фінансовий звіт. Відтоді, провідні бізнес-школи почали визнавати користь лимонів. Вони терплячі, працьовиті і не лаються. Рекрутери поспіхом вписувати в анкети такі питання:
«Ви, відчуваєте, себе лимоном?».
«Ви, більше кислі чи солодкі?».
«Ви, готові жовтіти?».
Обличчя одного з гостей нагадало монітор на роботі, який я не забрав. Я також залишив там крісло, що приємно скрипить і клавіатуру. Для чого ці всі речі тепер, думав собі я.
Коли Матвій востаннє перевіряв мене металошукачем, я трохи підсміювався з нього, але це не так важливо - він класний пацан, цей Матвій. А зараз заходить сонце і я на кухні, і хочеться відкрити очі. Рука шмаркача на моєму плечі і це означає, що все буде добре.
Металошукач не засік, що кишені осіннього пальта були набиті пилом. Його я збирав кілька років. Його я зберіг.
Відкриваю кухонну шухляду. Верхній шар пилу трохи підіймається і танцює в повітрі. Кухня набивається запахом робочого часу. Я вдихаю цей пил і намагаюсь згадати, де саме в житті я помилився.
