Таксист, – вусатий сивочолий дядько, – тихцем підсміюється і вдоволено зиркає на лічильник. Йому, звичайно, наша вимушена затримка тільки на руку. Вже вкотре за сьогоднішній вечір дістаю мобілку і набираю номер, зафіксований в списку контактів як «Олександр Іванович». Гудки у слухавці швидко обриваються, – Оленка збиває дзвінок. Я вже звик до її вибриків, проте все одно це трохи дратує. Таке враження, наче з нас двох саме вона обтяжена численними сімейними обов’язками та купою інших проблем… Все, вирішено, – чекаю ще десять хвилин і їду додому.
Телефон озивається інструменталкою «Скорпіонів» – то надійшло СМС. Читаю. Ну нарешті, – «Вже біжу».
Ха! Звичайно, біжить. Оленка, – вельми темпераментне дівча, хоч у житті вона й не обділена чоловічою увагою, та от хорошого сексу їй катастрофічно бракує.
– Що, запізнюється? – не витримує допитливий водій.
– Уже йде, – відповідаю йому знічев’я.
– Жінки… – розуміюче зітхає таксист і пропонує мені цигарку.
Минає кілька хвилин, – ми встигаємо випалити по одній, – і з темряви вечірнього провулку виринає струнка дівоча постать.
– Добрий вечір, – вона сідає в авто, як завжди, на заднє сидіння.
Відчуваю легкий аромат її парфумів і теплого тіла.
Таксі рушає, я трохи збуджений, відволікаюсь балачкою з водієм.
Оленка мовчить. Я знаю, що вона терпіти не може цих всезнаючих таксистів, їхні насмішкуваті погляди, двозначні інтонації. Але мені байдуже, – то її ціна, і вона має платити. Я теж плачу, – ризиком і постійною брехнею. Наші побачення тривають вже кілька місяців, – але присмак забороненого плоду не дозволяє нам набриднути одне одному.
До слова, Оленка не яка-небудь курва панельна. Мені було нелегко завоювати її прихильність. Я від самого початку не приховував, що одружений, і це її лякало. Давалося взнаки шляхетне виховання, прищеплена з дитинства мораль, острах за власну репутацію… Та врешті-решт вона таки втрапила в мої обійми, і це було казково. Чи люблю я Оленку? Звичайно, ні. Але це не заважає нам чудово кохатися.
Іноді я питаю себе, – чи воно мені аж так конче потрібно? У мене є дружина, – прегарна молода жінка, до речі, і трирічний малюк, за якого я готовий віддати життя. Тоді чого ж мені не вистачає? Відповідь проста, – моногамія, – це не більше, ніж міф, вигаданий людством для того, аби створити ілюзію цивілізації. Всередині ми продовжуємо залишатися тими ж хтивими неспокійними істотами, що й тисячі тисяч років назад… Вигідна філософія, чи не так? Оленка її поділяє, і цього поки що достатньо.
При тому я кохаю свою дружину, і зовсім не хочу завдати їй болю. На жаль, більшість жінок не розуміють, що ось такі інтрижки на стороні час від часу необхідні кожному чоловіку, – аби відчути ритм справжнього життя, відновити запас власної міцності й повернутися… Родина зазвичай розпадається не через нову коханку, а саме через відсутність розуміння.
Тим часом ми дістаємося на околицю міста. Спальний мікрорайон з поганою репутацією, – тут не живуть люди, які могли б нас упізнати. Я розраховуюсь з таксистом і ми виходимо біля новозбудованих гаражів.
Коли машина віддаляється, пригортаю Оленку до себе.
– Привіт, мала. Я так за тобою скучив, – ми не бачились більше тижня, і ці останні дні спогади про її гаряче тіло не давали мені спокою навіть на роботі.
– Привіт. – вона посміхається і цілує мене.
Оленка чудово знається на поцілунках, – глибоких, пристрасних, довгих аж до запаморочення.
Відірвавшись нарешті від неї, відчиняю двері одного з гаражів, – формально він належить моєму приятелеві, та користуємося ми ним спільно. Непоказне зовні двохповерхове приміщення всередині обладнано з європейським шиком і водночас майже домашнім затишком, –, стіни оббиті червонястим берестом, нагору ведуть красиві точені сходи, а там, –хороші меблі, стереосистема, холодильник, телевізор, мікрохвильова, – все, що потрібно для комфортного відпочинку без зайвих спостерігачів.
Оленка піднімається нагору, – подбати про легку вечерю, адже ми обоє тільки-но з роботи. Тим часом я вмикаю опалення, – дається взнаки пізня осінь. Впоравшись, приєднуюся до своєї подруги. З динаміків лунає наша улюблена музика, якраз під настрій – ліричні рокові балади і блюз.
Доки повітря в кімнаті поступово теплішає, ми перехиляємо по стопочці коньяку і вечеряємо. Я наминаю розігріту піцу, а Оленка жує яблуко, – вона, звісно ж, як і більшість дівчат, береже фігуру і вічно мордує себе якимись дурними дієтами. Як на мене, то їй не завадило б набрати кілька кіло, – в потрібних місцях, – але я цього ніколи не скажу, – може образитись.
Таки змушую її проковтнути кілька шматочків чудового чорного шоколаду, – я млію від того, як вона зосереджено облизує кінчики пальків, і мружиться від насолоди.
– Як твоя дисертація? Просувається трохи? – Оленка навчається в аспірантурі, а окрім цього паралельно підробляє адміністратором в нічному клубі.
– Та ось запороли на попередньому захисті, тепер доведеться намучитись з правками.
– А на роботі як справи? Шеф не чіпляється?
Оленка стенає плечима. Ця робота їй не дуже подобається, але приносить непоганий прибуток і дозволяє винаймати хороше житло, не обмежуючи й інші свої потреби. Ми ще трохи балакаємо, ділимось останніми новинами, я жаліюся на непослух малого, на прискіпливість приїжджої інспекції. Оленка уміє вислухати як ніхто, – якби ми не були коханцями, то могли б стати найліпшими друзями, однозначно.
Врешті температура достатньо піднімається. Я знімаю піджак, вішаю на бильце крісла. Дівчина, що сидить навпроти мене за столом, у цей момент щезає і натомість з’являється палка антична гетера, підступна звабниця. Оленка всідається мені на коліна і починає розщіпати сорочку. Цілує шию, плечі, легенько кусає мене за вухо.
Все, – контроль утрачено, про церемонії забуто, в мені прокидається голодний хижак, він гарчить і вимагає негайно вгамувати жагу. Підхоплюю Оленку і несу на канапу. Вона муркоче від задоволення. Здираю з неї одяг та білизну, – часом вона буває не проти легкої брутальності.
Мені подобається в ній непередбачуваність і спонтанність, божевільний темперамент і цілковита самовіддача. Обожнюю, коли вона кричить, – це доводить мене до шаленства. В такі миті я відчуваю себе небожителем, епікурейцем, титаном.
З Оленкою я можу не стримуватись, вона завжди готова до експериментів, досить жорстка і в той же час дуже ніжна та лагідна. Без сумніву, вона справжня жінка, підкорити таку до снаги далеко не кожному. Жадібно вдихаю солодкувато-терпкий запах плотської любові, що переповнює кімнату, зливаючись із легкими ароматами лаванди й шоколаду. Ми кохаємось довго і палко, поступово піднімаючись на вершину екстазу. Можете називати це спортом, але це прекрасний спорт.
Врешті, приємно виснажені, ми зупиняємось і просто лежимо поряд, насолоджуючись хвилинами цього неймовірного стану абсолютного умиротворення.
У нас залишається не так багато часу. За годину я маю бути вдома, – дружина хвилюватиметься, почне телефонувати, – краще цього уникнути.
З напівбога я поступово знов перетворююсь у цинічного покидька, яким, власне, і є.
Встаю, починаю вдягатися. Оленка замислено дивиться на мене.
– Знаєш, а я, здається, закохалася. – зненацька виголошує вона.
В мені щось підступно дрижить і затерпає, а дівчина продовжує:
– Ми познайомились минулого тижня на вечірці. Він хірург, закінчує інтернатуру. Знаю, це безглуздо, але він такий… На вихідні ми їдемо в Карпати.
Оленка замріяно посміхається. Я намагаюсь вдягнути сорочку , але чомусь ніяк не можу втрапити у рукав. Що це зі мною? Здається, я теж здатний на ревнощі, хто б міг подумати… Виявляється, це досить неприємне відчуття.
